Нині задарь нянько мамку не цілує. Чому закарпатці так люблять шару?
Україна вже 27 років незалежна, багато хто навіть не жив у Радянському Союзі, але в головах багатьох залишається радянський менталітет. Саме гасла тих часів про те, що все має бути безкоштовно, що хтось комусь щось зобов’язаний досі можна почути як від молодих, так і від старих, як від безробітних, так навіть від деяких підприємців.… і не лише почути. Хоча насправді навіть тоді нічого ніде безкоштовного (тобто шарового) не було. Хіба можна було колись піти в магазин, набрати собі повний кошик продуктів, не розрахуватися і понести додому? А хіба ви будете працювати без зарплати? Виконуватимете свою роботу просто за «спасибі»? Можливо й так, але не довго. Тож чому закарпатці так люблять халяву і чому за деякі послуги так неохоче розраховуються? – пише газета «Неділя Закарпатські новини»
Саме це й намагалася з’ясувати газета «Неділя Закарпатські новини».
На шару навіть оцет солодкий?
Це прислів’я давно стало часткою не лише життя багатьох, але й способом мислення. Халяву люблять усюди, не лише на Закарпатті. У нас хоч за щось задарма люди нерідко ставлять алдомаш, тобто гостину.
Жаргонне значення слова «халява» — це щось безплатне. Припускають, що вираз походить від звичаю наших предків ховати на бенкетах пригощання в халявах, щоб можна було поїсти безкоштовно ще раз. За іншою версією, коли древній селянин наймався на сезонну роботу, роботодавець повинен був не тільки заплатити йому грішми, а й дати тканину на одяг і шкіру для взуття. Мірку для шкіри знімали по ступні. А скільки працівник отримував на халяву (буквально на халяву чобіт), залежало тільки від щедрості роботодавця. Крім того, бідні люди брали «на халяву», тобто ховали в чоботи дрібні подарунки, у тому числі їжу.
А от у давньогрецькій мові слово означало повію. У євреїв був звичай у суботу не працювати, а щоб молоко не пропадало, кликати представників інших народів у цей день доїти худобу. Тож молоко від удою вони забирали собі і воно називалося «калев», тобто «халявним».
Але ж чи дійсно безкоштовний оцет солодкий. Адже існує ще й інша народна мудрість про те, що безкоштовним є лише сир у мишоловці. І вона відповідає дійсності більш точно.
Чому?
Для прикладу, візьмемо типову ситуацію, коли людина щось хоче продати. Логічно, що за товар продавець отримає гроші. Але звідки знатиме покупець про те, що в нього щось є для продажу? Звісно, для цього про себе потрібно розповісти, подати оголошення або рекламу. Та чомусь багато хто шукає оголошення саме безкоштовні на безкоштовних сервісах або в соціальних мережах.
Та чи дізнаються таким чином покупці про товар? Так. Але їх будуть одиниці. І то найчастіше саме такі ж любителі халяви, які віддати за товар реальну суму не захочуть.
«Інтернет – місце зливу різної інформації, більшість із якої є неперевіреною, недостовірною. Там багато фейкових оголошень, чимало шахраїв, які хочуть поживитись за чужий рахунок. Часто продають навіть неіснуючий товар. Поліція потім довго і не завжди успішно шукає аферистів, – каже головний редактор газети «Закарпатські оголошення» Мар’яна Кравчук. – Реклама у соцмережах часто маніпулятивна, хоча в її ефективності нерідко запевняють політиків політологи. Утім запис бачать одиниці. Якщо в соцмережі не запускати платну рекламу навіть власної сторінки, на ефективність марно сподіватися. Ідучи в магазин, ми, наприклад, шукаємо акції. Але все одно не забираємо з прилавків товар безкоштовно. Або, принаймні, купуємо щось дуже дешеве. Хоча хто заощаджує, той переплачує, або неякісне купить, або щось підсунуть. Так само і шара в Інтернеті. За безкоштовне треба платити в десятикратному розмірі: або часом, або енергією, або грошима, або неякісною продукцією, або ще чимось. Навіть на тих же сайтах безкоштовних оголошень діє така система, що на головній сторінці воно висвічується всього кілька хвилин. Потім зникає між тисячами інших, а щоб підвищити ефективність, щоб його й надалі бачили люди, існує платний сервіс і в основному лише так можна щось продати. Ефективним способом залишається також подача реклами та оголошення в газетах. Там людина знає за що платить, а покупець шукає те, що йому потрібно одразу у відповідному розділі. А крім того, може знайти для себе ще й десятки інших потрібних речей. За більш ніж 18 років роботи у нас є сотні тисяч вдячних клієнтів, кому ми допомогли і хто точно знає, які бонуси може принести газетна реклама для бізнесу чи для себе особисто».
Такої ж думки і ріелтор з Ужгорода Беата МЕНДЕЛ.
«Нематеріальні блага часто наші люди не оцінюють належним чином. Коли просять допомогти продати нерухомість, погоджуються на будь-які умови, а коли ми знаходимо клієнта і людина купує житло, платити агенту декому дуже не хочеться. На жаль, із любителями халяви я не раз зіштовхувалася. Або буває, що поведеш людину подивитись квартиру, бо хоче купити, а вона потім пробує домовитись із господарем про все за спиною, аби заощадити на послугах ріелтора. Та спрацьовує закон бумеранга. Можуть дати фальшиві гроші, обманути згодом інші люди. Але, як правило, більшість клієнтів усе ж чесні, особливо старенькі, які хоч і бідні, хоч і живуть у скруті, але не втратили людяність», – зазначила вона.
Поворожиш безкоштовно?
Цікаво, що халяву чекають і від представників інших професій, навіть від психологів. Чомусь декому здається, що хто-хто, а вони мусять надавати безкоштовні послуги.
«Із шарою найчастіше зіштовхуюся через соцмережі. Часто звертаються, аби отримати консультації чоловіки, що мають проблеми з алкоголем, або ті, хто страждає через тривожні нічні атаки. Я відповідаю, вислуховую, але писати про проблему довго, раджу записатися на прийом, та це багатьом не подобається. Було й таке, що дівчина зателефонувала, півгодини говорила про проблему, записалася на прийом, потім розповідала про своє, а в кінці розмови запитала: «Так у вас прийом безплатний, правда?». Звісно, що коли сказала, що платний, вона не прийшла. Також часто, коли їду в таксі, питають, ким працюю, просять консультувати безкоштовно. Уже навіть не кажу, що я психолог, представляюся продавцем чи офіціанткою», – каже психолог Яна Рега.
Розмірковуючи про шару, чомусь пригадується один кумедний випадок. Якось на автовокзалі ромка підходила до різних людей і пропонувала поворожити. Дехто відмовлявся, дехто погоджувався і платив їй. Підійшла вона до одного молодого хлопця і попросила в нього цигарку. Він без вагань пригостив жінку. Тоді вона почала йому нав’язувати свої послуги. «Якщо хочеш, ворожи», – погодився він. «Добре, давай 20 гривень» – назвала свої умови ромка. «Але я ж від тебе гроші за цигарку не просив. Якщо так, віддай цигарку або гадай безкоштовно. Можу віддати й усю пачку. Вона більше коштує» – запропонував хлопець. «Мені гроші треба, я твоїми сигаретами дітей не нагодую», – сказала вона і більше до нього не підходила. Безкоштовно, навіть бартером, ворожити вона не хотіла. Так чому ж інші повинні щось робити за «дякую»?
Якісних безкоштовних ні товарів, ні послуг просто не існує.
Повернемося до того ж Інтернету. Візьмемо, скажімо, фотографії. Через пошуковик можна знайти тисячі, мільйони різних зображень. Вони безкоштовні, але чи будуть якісними – це вже інше питання. Якщо ж потрібен якісний знімок, то його можна або купити в Інтернеті, або за відповідну плату замовити в фотографів. Або, скажімо різні відеоуроки. Більшість із них дають поверхову інформацію. Так, вона корисна, вона повчальна, вона цікава, але її недостатньо. Аби отримати більше знань, за них також потрібно розкошелитись. І саме за допомогою таких уроків багато блогерів та майстрів і шукають собі клієнтів. Із певною порцією інформації вони готові ділитися, а от основне – тільки за гроші.
Так само різні курси, майстер-класи також не проводяться благодійно. Щоб мати якість, про шару треба забути. На халяву можна отримати хіба що щось п’ятисортне. І далі люди озлоблені, розчаровані, чому це вони мають не те, на що розраховували… та ще й задарма.
Є, звісно, безкоштовні концерти, але на них або запрошуються невідомі виконавці, або якщо шоу дійсно видовищне за участі зірок, то за нього хтось платить – наприклад, політики, влада і то не просто так, а щоб заробити собі в очах людей бали на наступних виборах.
Тож чи варто спокушатися на дешевизну, на халяву? Без зусиль не буває нічого. Як кажуть закарпатці, задарь нині нянько мамку не цілує. Так чому ж більшість усе ж сподівається на шаровий сервіс?
І ще варто згадати про одну дуже важливу деталь. Часто до редакції газети «Неділя Закарпатські новини» надходять дзвінки такого змісту: «У нас тут трубу прорвало, потрібно прийти і сфотографувати», «У нас на будинку дах протікає, про це потрібно написати!» чи «У нас на під’їзді двері хтось фарбою облив. Потрібно журналіста. Це сенсаційний матеріал буде!» Люди добрі? Це потрібно вам чи нам? Чому ж це журналіст повинен всі справи кидати і мчати до вас за викликом? Тут не «Швидка допомога», коли від лікаря чиєсь життя залежить. Такі проблеми ви повинні вирішувати самі, із сусідами, із владою, із ремонтними організаціями. Але ні, тут також спрацьовує закон халяви. Прийде журналіст, сфотографує, напише, розмістить у газеті та на сайті, це ще можна буде собі перепостити в соцмережі, прочитають друзі, знайомі, незнайомі, дізнаються у мерії, прийдуть і безкоштовно все зроблять. Для чого комусь платити, коли можна скористатися безплатною послугою виклику на дім журналіста.
Ні, чиїсь особисті питання до компетенції представників цієї професії вирішувати не входить. Надати розголосу можна, але від цього й так нічого не поремонтується.
А якщо їхати до людини потрібно ще і в інший район? Чи повезе таксі чи маршрутка журналіста безкоштовно? Чи на заправці заллють хоч 20 літрів у автомобіль бензину просто так… бо він їде писати за закарпатця, в якого на городі трубу прорвало, а до водоканалу він не може додзвонитися… або не хоче, бо боїться, що робітники аварійної бригади попросять за роботу гроші. І це логічно, бо ні вони, ні хтось інший не зобов’язані щось робити безкоштовно.
Тому, якщо ви досі любите шару, обов’язково працюйте безплатно, неодмінно попросіть свого роботодавця місяць, два чи три не виплачувати зарплату. Так ви точно зможете перевірити, потрібні вам гроші чи ні.
Марина АЛДОН, «Неділя Закарпатські новини», ексклюзивно для zakarpatpost.net
