Як жінка закарпатцеві запропонувала мільйон

Гра в дурня

Трапляється з тобою інколи таке, про що ти і думати не міг, що і приснитися тобі боялося, що не входило в жодні твої захмарні та запаморочливі плани… Але трапляється. Оце лежиш собі, думаєш собі про високе, обмірковуєш ідею нового твору, мрієш про подорожі і пригоди на Мальдівах чи в Австралії, фантазуєш про райське життя десь на околиці Ріо-де-Житомира, а тут раз – і на тобі! Неочікувана, але банальна пропозиція, пише газета «Неділя Закарпатські новини».

Але чим можна спокусити такого досвідченого чоловіка, як я? Навіть уявити важко… Можна би звичайно якимось маленьким мільойнчиком доларів, та ж ніхто не пропонує. Можна, певно, і ще чимось подібним спробувати, але я, битий чоловік, за якого не те що двох – трьох небитих дати можуть. Та теж не дають. І я знаю чому. Тому що тим, хто брав, давно уже дали. А я не продавався, не був флюгером, не міняв позиції (не плутати з позами), не перебігав із партії в партію, не міняв шапок…

Але пропозиція мені таки надійшла.

Якась невідома мені жінка написала приватне повідомлення в міжнародній соціальній мережі. Отак от. Уже уявляю, про що подумали деякі читачі. Та всі вони жорстоко помилилися. Жінка не запропонувала мені мільйончика. Не спокушала своїми жіночими принадами, не пропонувала переказати гроші свого покійного родича на мій рахунок, бо моє прізвище співзвучне з його дорогим іменем. Вона навіть не пропонувала поспілкуватися віртуально на інтимні теми. Але пропозиція, від якої, хтось думає, відмовитися нереально, бо осьо скільки я вже про неї написав, мені таки надійшла.

І що мені запропонувала ця жінка? Ха! Вона прорекламувала мені одного молодого чоловіка (ай-яй-яй!) як потенційного кандидата у президенти України. Ха-ха! Хлопець у своєму житті ще не зробив нічого, про нього навіть у його районі мало хто чув, але от президентом він стати може, бо амбіцій має повні штани. Якщо ми всі, звичайно, одноголосно, а як інакше, проголосуємо, звісно, за нього, бо за кого ж іще – усі ж давно всім набридли! Він здоровий чоловік, не думайте. Він скромний – запевняю вас. Навіть батьки не знають, що він хоче стати президентом! Отак от! І не інакше.

Тож я маю, ні, я зобов’язаний агітувати за цього чоловіка, бо тільки нові люди зможуть зробити Україну великою, а українців справді щасливими. І не тільки агітувати я маю – переказати суму по можливості у виборчий фонд цього кандидата. Але хвилюватися я не маю, бо якщо, але такий варіант не розглядається, наш кандидат не переможе, то мої гроші мені повернуть на мій рахунок дуже швидко. Бо кандидат чесний чоловік. А як інакше?

Зізнаюся, я був спантеличеним.

Між цим усім у розмові – вона писала, а я читав – прозвучало багато тем, які активно  обговорює суспільство. Про тарифи і ціни, про євробляхи і олігархів, про старі пики у телевізорі і нові форми маніпуляції свідомістю, про війну і тих, хто на ній заробляє, про патріотів і жидів… Усе так, усе – правда. Але…

Звичайно, і це вже кожен розуміє, нами маніпулюють. Звичайно, ми не задоволені таки життям, бо ми – найбідніша країна Європи, і хочемо змін. Звичайно, ми вже кілька разів хотіли змін і робили революції. Звичайно, революції перемагали, а система корупції, очолювана олігархами, залишалася та сама. То напрошується висновок, що щось не так у цьому житті. Або ми не знаємо чого хочемо, або ми не здатні зробити життя таким, яким би хотіли. Так чи інакше – результат один. І люди це бачать. І хочуть знову щось змінити. Знову революція!

Але я хочу сказати тепер тільки про себе. У мене, вічного революціонера, учасника усіх українських революцій, склалося таке враження, що двадцять сім років тому я сів грати в дурня із шулером. Колода має 36 карт всі вони відомі. Є чотири тузи і чотири королі. Правда, одне обличчя може мати то ту, а то цілком іншу масть. Це залежить від ситуації, певно. Чи від волі високопрофесійного шулера? Відразу отак і не розбереш. А от дама чомусь у цій колоді вічно одна. І вона вся така хрестово-піково-червово-бубнова. Тобто – масть ніби міняється, але впевнено про це сказати не можеш, а обличчя залишається одне і те ж. А інколи аж перехреститися хочеться, бо оце на лобі у неї черва, а на грудях таки хрест. Чур-чур! Згинь, нечиста сило!

І ще. Всі ці королі, і я в цьому впевнений, вступають у таємну змову з шулером. Дама вступає в змову теж, але з чужим шулером. Тому і не може стрибнути вище голови.

З вальтами у цій колоді карт взагалі щось незрозуміле коїться. Їх аж занадто багато. І, аналізуючи ситуацію, доходиш до висновку, що серед цієї когорти немає жодного козирного. Значна частина із них – це розжалувані королі, інша – самозвані колишні шістки. Всі вони галасливі, незадоволені життям і схожі на малих шавок на повідцях – гавкають голосно, кусають за штанину, смикаються у різні сторони та пісяють (і не тільки) на місці, саме там, де на них крикнули та назвали по імені. Добкіни-гопкіни-жопкіни-вилоноси-шуфродої-підрахуї-кернесонаперсточні! Всі вони залишаються постійно при ділі. Тобто при посадах і в політиці, а не за гратами.

Є ще якісь карти у тій колоді. Але вони жодної ролі не грають. Скажу навіть більше: їх або постійно б’ють, або, поки до них доходить черга, гра уже закінчується. Та хай би закінчувалася та клята гра! Але проблема в тому, що кожного разу дурнем із гри виходиш саме ти! І оце неприємне відчуття не дає тобі спокійно спати.

Логіка і здоровий глузд протестують. Але підла закономірність усіх цих політичних процесів приводить усіх нас до закономірного результату – дурень ти!

Як не намагалися свідомі революціонери першої хвилі агітувати за Чорновола – президентом обрали комуніста. Як не старалися учасники Помаранчевої революції домогтися справедливості – президентом обрали комуніста. Революція гідності мала повалити режим бандюковичів і повалила його, привівши до влади комуніста. Правда, цей ще й олігарх. То хіба могло таке статися без шулерства?

Коли сідаєш грати в карти, думаю я собі нині, то варто переконатися, чи не сидить навпроти тебе шулер. Бо грати із шулером – справа невдячна, безперспективна, небезпечна і призведе тебе до однозначної поразки. Шулер спробує ввести у гру короля із шахівниці, дамку із шашок, а туза із татуювання на тілі злодія в законі… Щоб виграти, потрібно або вбити шулера, або поміняти колоду карт із одночасною зміною правил гри. Тоді, може…

А молодий чоловік із амбіціями кандидата мені таки сподобався. Шансів у нього нема, але усвідомлення того, що щось треба міняти у цій країні, вже визріло у його голові. Віриться, що з часом у цю голову ще й мудрість прийде. І не тільки у його голову.

Василь КУЗАН, газета «Неділя Закарпатські новини», ексклюзивно для zakarpatpost.net

Прокоментуй!

(Обов’язково)
(Обов’язково, не публікується)