Чому літні шини на Закарпатті добре горять і взимку

Мій друг, на два роки старший за мене, усе життя боровся за справедливість і жив чесно. Був учасником, разом зі мною, усіх українських революцій, усіх визвольних змагань, і на фронті визвольної війни проти московських окупантів устиг побувати теж. За це йому виділили невеличку ділянку землі і дозволили їздити на маршрутці безкоштовно, пише газета «Неділя Закарпатські новини».

Але у невеличкому містечку їздити на маршрутках нема потреби. Та і маршруток, як таких, теж нема. Для того, щоб обробити ділянку потрібні кошти, а всі зароблені ним гроші йдуть на утримання хати та сім’ї. Причому, левову частку займають комунальні платежі.

А два роки тому, продавши старенького «Жигуля» та доклавши трохи заощаджених грошей Ігор вирішив купити собі кращу машину. І попався йому досить таки доглянутий FORDMondeo 2002 року на чеських номерах. Щастю чоловіка не було меж! Адже у автомобілі і кондиціонер є, і обігрів лобового скла, і величезний салон, і робочий багажник, і великі колеса, які не стрибають на закарпатських ямах, а тримають машину ніби корабель на океанських хвилях. Ну і ціна доступна – якихось три тисячі доларів. З довіреністю на рік, з документами спільного підприємства, які дозволяють не перетинати кордон кожних 5 днів, а їздити спокійно цілих 365 днів. Правда розхід бензину трохи великий, але… За комфорт треба платити. Хоча… Автомобілі у нас залишаються предметом розкоші, як було відколи себе пам’ятаю, а не засобом пересування.

Середня зарплата чеха чи мадяра дозволяє йому купити подібний автомобіль за три місяці, максимум за півроку. Нашому ж чоловікові треба працювати на державному підприємстві три роки, але при цьому він мусить не їсти, не пити, не витрачати жодної копійки на власні та родинні потреби. Якщо ж він дозволить собі їсти, ну, щоб похосновати потім хоч трохи ту машину, то доведеться відкладати на придбання транспорту як мінімум десять років.

Ігор відкладав двадцять років. Бо був і залишається виключно чесною та порядною людиною. Жодного разу не міняв партій, не продавався на виборах, не брав хабарів. Останнє звучить трохи смішно, звичайно, бо хабарів йому ніхто і не пропонував. Але, факт є факт. Тому купити форда 2017 року випуску у автосалоні він собі дозволити не міг. Точніше, не дозволили йому його заощадження, які при подібних темпах зростання могли досягнути необхідного для покупки нової машини рівня хіба ще через років сорок. Але тоді куди вже їздити на тій машині?!

Та то все філософія, друзі мої дорогі, а життя йде своїм шором. Рік пролетів, і виявилося, що продовжити угоду з фірмою у Празі проблематично. Тоді Ігор, як людина добропорядна і законослухняна, вирішив зареєструвати авто і поміняти номера на українські. Озвучена йому сума розтаможки, податків та плати за реєстрацію викликала у чоловіка шок. Виявилося, що заплатити державі, за яку ти боровся, яка постала завдяки твоїм зусиллям і боротьбі, яку ти захищав на фронті, ризикуючи життям, до речі, потрібно у два рази більше, ніж вона, та машина, коштує. Це несправедливо, вирішив Ігор і включився у роботу громадської організації, яка об’єднує таких самих власників авто на євро бляхах. Кілька автопробігів протесту, поїздка на мітинг перед Верховною Радою, участь у підготовці законопроектів таки дали результат – законопроект зареєстрували. Період очікування і сподівань виявився не надто тривалим. Представники олігархів у парламенті трохи підправили законопроект і прийняли його оце тепер. І що ми маємо!

Люди божі! Я вже не раз висловлювався про те, що українська нація цілеспрямовано винищується. Хоча є кілька версій про те, ким саме винищується мій народ, я схиляюся до думки, що систематично, методично, гібридно, нахабно, підло, жорстоко, сплановано, цілеспрямовано націю нищить московська орда. Сьогодні руками неосвічених і малокультурних олігархів, які торгують із окупантом у час війни, які послуговуються мовою ворога, які у сотні разів збільшують свої статки за рахунок тих, хто ще не виїхав із країни. Вчора – руками добросовісних комуністів, які одностайно одобрювали навіть власні приговори. Перед тим – зброєю імперських амбіцій мокші. І у всі часи – продажністю уроджених на нашій землі московських попів, багато з яких до нинішнього дня залишаються агентами російських спецслужб та форпостом путінської армії. А ще розсадником кремлівської пропаганди, як ото Почаївська лавра чи Одеська духовна академія.

Так співпало, що протести, викликані кабальним законом про «євробляхи», наклалися у часі на поминальні акції за знищеними геноцидом українського народу у 1932-33 роках нашими предками, носіями ментальної пам’яті та народних традицій селянами. З подачі російських засобів масової інформації, кремлівських брехачів та фальсифікаторів історії голодомор офіційно ще не визнаний у світі геноцидом української нації. Але як назвати факт десяти з половиною мільйонів голодних смертей наших співвітчизників? «Актом усмірєнія гордині?», як висловився один генерал у рясі?

Росія нищила не тільки нашу націю, але і документи, що могли засвідчити факти злочинів. Отому тепер і маємо переконувати світ, що голод був штучним, що морили голодом тільки українців, що тисячі селянських повстань були не просто подавлені – села заносили на так звану «чорну дошку», тобто, прирікали на смерть усіх жителів, включно з дітьми… Щоб перегризти тобі горлянку москаль навіть братом назватися готовий…

Але чи можемо ми, чи маємо ми право порівнювати прийняття закону, який уже викликав хвилю народних протестів, із іншими спробами ворога знищити націю? Якщо брати окремо закон, то з великою натяжкою. Але якщо скласти докупи драконівські тарифи, неадекватні ціни, жебрацькі зарплати, мізерні пенсії, постійні експерименти та цілеспрямоване нищення системи освіти, майже повну окупацію інформаційного простору, так звану безкоштовну медицину, то заперечити мені ніхто не зможе.

Та повернемося, на завершення розмови, до нашого Ігоря та його предмету розкоші. Смішно, але таки так треба говорити. Бо сплатити за розмитнення, узаконити куплений автомобіль чоловік не зможе. Отже, буде стояти витвір прогресивної західної автомобільної індустрії посеред двору, як декоративна окраса подвір’я, або як пам’ятник тупості і недалекоглядності наших політиків, які ніколи не піднімуться до рівня еліти нації. Бо вони не тільки позбавили кілька мільйонів українців можливості їздити не у маршрутках, але і можливості заробити якісь дрібні додаткові кошти для виживання. Не для життя, звичайно.

Отака у нас євро бляха муха виходить, друзі. Єдине тішить: літні шини добре горять і взимку.

Василь КУЗАН, газета «Неділя Закарпатські новини», ексклюзивно для zakarpatpost.net

1 коментар

  • 03.12.2018 | 12:59
    юра каже:

    це гіпотетичний чоловік, адже не секрет що на закарпатті мінімум кожен другий заробітчанин

    (Обов’язково)
    (Обов’язково, не публікується)