Найбагітший табір Закарпаття: заміж у 12, ворота з позолотою, московські гроші та туга за Януковичем

У Підвиноградові, в 12 кілометрах від кордону з Румунією, розрісся табір, який отримав славу найбагатшого ромського поселення Закарпаття.

Перші його мешканці пускали тут коріння понад 100 років тому в невпорядкованих хатинах. Але за останні 20 років деяким сім’ям вдалося побудувати палаци і обзавестися атрибутами заможного життя.

Як живуть в Підвиноградові, хто забороняє ромам дивитися телевізор, чому дівчаткам не можна вибирати нареченого, як вирішують конфлікти всередині табору і чи є на Закарпатті справжні барони – в репортажі “Української правди“.

Потрапити в Підвиноградів “офіційно” репортери “Української правди” намагалися на початку серпня 2018 го. А старші селища відмовили в проханні. Пояснили це днями масового хрещення жителів табору в баптистській церкві, під час якого сторонніх на ромську територію не пускають.

Ковані ворота з позолотою, вежі, арочні вікна, мармурові колони і сходи – цю пафосну частину Підвиноградова часто порівнюють з київською Конча-Заспою або підмосковною Рубльовкою.

Тут розмовляють на суміші української, російської та угорської мов.

У дворах можна побачити припарковані Mercedes E-класу, Land Cruiser, BMW X5 і Mazda CX7, що ламає шаблонне уявлення про ромів як про представників соціальних низів.

На Закарпатті вам можуть розповісти: колишня традиція “баронства” поступово зникає. Проблеми в таборах намагаються вирішувати колегіально.

Хоча в деяких закарпатських селах шановні серед ромів сім’ї ведуть негласне суперництво за свій вплив.

Журналісти “Української правди” стали мимовільними заручниками подібної ситуації. Після того, як ми відпрацювали в будинку приймаючої сторони і сіли в авто, виїзд з табору з двох сторін заблокували Land Cruiser і мікроавтобус.

Виїхати без втрат вдалося тільки після втручання в конфлікт сім’ї, яка погодилася спілкуватися з нами.

Суд старійшин

У селі Підвиноградів Закарпатської області близько чотирьох з половиною тисяч жителів. Майже 50% з них роми, які компактно проживають в тій частині селища, який називають табором.
У фасадній частині табору, яку важко не помітити з траси, великі строкаті будинки, схожі на палаци.

 
Без попередньої домовленості і “благословення” старійшин тут краще не показуватися. Новини про появу незнайомців розходяться по селищу миттєво. Знімати на камеру дозволяють не всі і не скрізь.

Один з мешканців заможного будинку в Підвиноградові – 59-річний Юрій Форкош. У нього 10 дітей, 44 онуків і 14 правнуків. Разом з усіма родичами його ромська родина розрослася до ста чоловік. Всі живуть в одному селищі. Тут, всупереч розхожій думці, не прийнята кочова романтика.

Форкош в таборі – персона шановна. З посвідченням депутата сільської ради. Він скромно вважає за краще не називати себе “бароном”.

– У мене брат є, якому 67 років. Ось він був бароном! Але зараз, як і я, покаявся і хрестився. Зараз він – не барон, – посміхається Форкош.

 Юрій Форкош: Думаю, українці як би заздрять тому, що у ромів у Підвиноградові такі багаті будинки

Василь, один з синів Юрія Форкоша, каже, що в подвіноградовському таборі є п’ять-шість старост, в тому числі його батько.

– Проблеми вирішують вони, – розповідає Василь. – Є якісь побутові, внутрішні питання або потрібно розсудити якусь суперечку – все у нас через найпочесніших людей йде. Коли потрібно, старости можуть звернутися і в міліцію.

Якщо хтось поб’ється, старости намагаються помирити. Збирають народ і судять, вирішують, хто винен. Хто не має рації – нехай просить вибачення.

Якщо людина не зрозуміє, то його можуть і вдарити. Але у нас в таборі такі проблеми бувають рідко.

Московські доллари

Розмови про розкішні будинки в Підвиноградові сприймають насторожено.

Знаєте, чужинців ми зараз сюди 100% не пускаємо, зізнається Юрій Форкош, тому що приїдуть, познімають на камери або телефон, а потім пишуть всяке.

Думаю, українці як би заздрять тому, що у ромів у Підвиноградові такі багаті будинки. Вони весь час запитують: Звідки у них такі гроші?.

 Роми Підвиноградова їдуть на роботу в Москву на три місяці. В цілому там проводять шість місяців на рік. За один місяць отримують 900-1000 доларів чистими на людину

На це делікатне питання в родині Форкоша відповідають так: заробили своїми руками. Як доказ показують фото і відео на смартфонах.

– Ми їздимо на заробітки в Москву, – коментує Василь Форкош. – Робимо дахи, сайдинг. Є фахівці по дереву, бляхарі. Працюємо в приватних будинках. Ось тут, дивись, я біля бетономішалки, а мої люди фундамент заливають.

У Москві можна краще заробити, ніж в Україні. Раніше ми продавали бляшані жолоби і стоки в Донецьку, Луганську. Оцинковані, фарбовані – робили своїми руками. Там вони були популярні, поки війна не прийшла.

 Юрій Форкош: Якщо хтось поб’ється, старости намагаються помирити. Збирають народ і судять, вирішують, хто винен

За словами Василя, роми Підвиноградів їдуть на роботу в Москву на три місяці. В цілому там проводять шість місяців на рік. За один місяць отримують 900-1000 доларів чистими на людину. Так як в підряді бере участь відразу кілька членів родини, заробити можна пристойно.

– Свої будинки будуємо протягом декількох років. Ось цей будинок, де ми знаходимося, будувався потихеньку, п’ять-шість років, – пояснюють Форкоші.

Грішне депутатство

В останні роки все більше “повноважень” у вирішенні актуальних питань в таборі перебирає на себе церква і місцеві пресвітери. У них тут – незаперечний авторитет.

Традиційний вплив ромських старійшин на рішення життєвих проблем в таборі звужується через зростаючу могутність церкви.

Перші громади євангельських християн-баптистів в Підвиноградові та сусідньому Королеві з’явилися ще в кінці 70-их – початку 80-их минулого століття.

 

Зараз в Підвиноградові, за словами Юрія Фаркоша, віруючих – переважна більшість: до 95%.

Навернення кардинально змінює життя ромів. Для сторонніх тутешні заборони виглядають дивно. Наприклад, за словами воцерковлених ромів, їм заборонено дивитися телевізор.

Тут також не відзначають більшість звичних для українців свят – як державних, так і релігійних.

Де спрацьовує реальне табу священика, а де вигадані місцевими забобони, розібратися складно.

Віруючі Підвиноградова не п’ють і не курять. Намагаються, за їхніми словами, дотримуватися всіх біблійних заповідей.

 


Юрій Фаркош хоч і обраний сільським депутатом до 2020 року, зараз фактично закинув політику. Це сталося після його приходу в баптистський Молитовний будинок.

Форкош каже, що поміняв депутатство на віру, тому що захотів вічно жити з Богом.

– Я вже не ходжу на сесію сільської ради, хоч мене і вибрали на п’ять років, – ділиться він. – Я хрестився 17 серпня 2018 року. Віруючий не повинен бути депутатом.

Розчарувався в депутатстві Юрій Форкош і з інших причин. З 4,5 тисяч жителів Підвиноградів він – єдиний, хто захотів представляти інтереси 2 тисяч ромів в місцевій адміністрації та взяв участь у виборах. Але в підсумку зіткнувся з опором в рішенні ромських проблем.

– Ходив на всі сесії, виступав. Але мене не слухали. Я один був [представником ромів] там. А решта 20 людей не слухали. Як я міг їх перемогти? Вони навіть лампочки не давали нам для вуличних ліхтарів, – скаржиться Форкош.

Його син Артем Лано зазначає, що роми нормально контактують з головою сільради, але з депутатами взаєморозуміння поки не знайшли.

– Наші звернення не беруть до уваги! Наприклад, у нас робили в селі асфальт. По всьому Підвиноградові, але не в таборі. Тому що ми – роми.

Нам сказали: “Збирайте для початку гроші самі. А з рештою сільрада допоможе”.

У підсумку довелося на свої кошти класти асфальт. Плюс нам допомогли німці, якийсь благодійний фонд. Вони нам церкву збудували і школу при ній, – ділиться Артем.

Заміж в 12-ть

Особлива гордість жителів подвіноградовского табору – місцеві дівчата і жінки, які носять розкішні сукні. Тут стверджують: таких нарядів, крім Підвиноградова і сусіднього Королева, не зустрінеш більше ні в одному ромському таборі України.

 

Зазвичай строкаті сукні надягають, коли в будинок приходять гості чи з іншого урочистого приводу.

Вишивають бісером два місцевих дизайнери -самоуки.

Ми купуємо готові спідниці в Чернівцях по 3-4 тисячі гривень, розповідає Артем Лано. Потім наводить красу дизайнер. За свою роботу бере 800 гривень.

Вишивати красиві сукні ця традиція у нас з того самого часу, коли табір тут з’явився.

 Юрій Форкош: Дівчата не вибирають собі чоловіка. У нас такого немає, як у вас. Вирішують тато і мама. Збираються з батьками хлопця, і вирішують

Інша традиція, пов’язана з жіночою статтю, для пересічного українця виглядає трохи дивно. Роми одружуються і виходять заміж в ранньому віці, і вже до 20 років у молодих батьків є по дві-три дитини.

– Дівку віддаємо заміж в 12, 13, 14 років, – розповідає Юрій Фракош. – Як вам це пояснити? Не знаю. Так у нас заведено. Дівчата не вибирають собі чоловіка. У нас такого немає, як у вас. Вирішують тато і мама. Збираються з батьками хлопця, і вирішують.

Буває, що наш ром одружується з українкою, але це – рідкість.

За словами Форкоша, весілля у ромів багато в чому схожі на українські. Але є серйозна відмінність – в віруючих сім’ях вони проходять без алкоголю.

 
Нетрі і туга по Януковичу

Табір у Підвиноградові це не тільки багаті будинки. На його околиці можна побачити типові ромські фавели. Маленькі халупи і натовп замурзаних дітей інша сторона життя в Підвиноградові.

 Артем Лано: Мрія у ромів така: отримати вищу освіту, працювати де-небудь в адміністрації, бути депутатом, представником влади

Допомагають місцевій бідноті старійшини і їх благополучні сім’ї.

– Бідні роми владі не потрібні, – каже Артем Лано. – Ми самі намагаємося допомогти їм, чим можемо. Взимку, наприклад, закуповуємо дрова. Купуємо їжу – картоплю, макарони. На Різдво роздаємо дітям подарунки.

На питання, до чого прагнуть роми, в родині Фаркошей відповідають: до цивілізації.

– Нам потрібно, щоб культура була, щоб наші люди знали, куди звертатися з проблемами. Щоб діти вчилися. Щоб жили за законами Біблії, – пояснює Юрій Форкош.

 

Головну ромську мрію його син Артем формує більш прагматично і конкретно.

– Мрія у ромів така: отримати вищу освіту, працювати де-небудь в адміністрації, бути депутатом, представником влади. Навіщо? Не заради грошей. Щоб хоч якось захистити свій народ, – пояснює він.

Говорячи про минуле, сьогодення і майбутнє, жителі табору в Підвиноградові зі святою простотою не приховують своєї туги за часами президента-втікача Віктора Януковича.

– Всім людям тоді легше жилося. Москва у нас тоді була більше відкрита. Не дуже нас, українців, зараз поважають в Москві. Особливо – з Західної України. “Бандерівцями” називають, – скаржиться Юрій Форкош.

 

Він осяває свій палац блискучою золотою посмішкою і наостанок задає питання:

Зрозуміло, що Януковича до нас уже не пустять. Може, він там буде правити на Донбасі?

zakarpatpost.net

Прокоментуй!

(Обов’язково)
(Обов’язково, не публікується)