Як баба Анця затягла діда Мороза пуд ялинку і там го мордувала

Встала баба Анця на годину раніше, бо в Ужгород хотіла їхати на ринок яйця продавати, як-не-як  Новий рік скоро, грошей треба, а пенсія мала… та ще й подарунки під ялинку всім купити треба. Тож вирішила фриштик приготувати, корову подоїти і бігти на маршрутку. Вийшла на коридор. А там невістка вся припаражена, нафарбована, з підкрученими локонами, пише газета «Неділя Закарпатські новини».

«А ти што не спиш?» – аж підстрибнула стара від несподіванки.

«На корпоратив лажуся, привожу ся в порядок» – відповіла вона.

«А што ото такоє?» – здивувалася стара.

«То такий празник, куди дід Мороз прийде. Там буде гостина, ялинка, пісні, танці», – пояснила бабі.

«Йой! Повезло ти! А я уросла, постаріла і нігда на такому не булам. Не виділа я ще нігда діда Мороза… Лем у телевізорі. І я хочу! Возьми ня з собов!» – почала проситися.

«Та де, мамко. Не мож! Ото лиш для наших. Там чужих не пускают!»

«Та фраса ти того! Яка я тобі чужа! Оби не я, нігда не малабись такого ипного чоловіка, як муй син!»

«Та не в тому значенні чужа, – зніяковіла невістка. – То лише для тих, ко робит у нас на фірмі. Туди я ні діти, ні чоловіка не годна привести».

«Но та добре, іди си», – сердито бовкнула баба Анця і пішла у хлів до корови.

Почала доїти вона свою рогату улюбленицю і поринула в роздуми:

«Лем для своїх, лем для працівнику фірми. А я тоже хочу діда Мороза видіти! І співати з ним хочу, і танцьовати крученого! Но не біда. Пуйду і я си зараз Діда Мороза глядати. Я заслужила й на подарок уд нього! Кулько году я чесно робила, нікому зла не чинилам, булам поряднов жонов, добров газдиньов. Поїду у варош, продам яйця і найду діда Мороза!» – рішуче вирішила баба.

Швиденько впоралась із роботою і зібралася їхати в Ужгород. Та дорогою до зупинки помітила чоловіка в червоному… що прямував прямо назустріч їй.

«Йой! Што есе? – заговорила сама до себе. – Есе дід Мороз? Точно такий, як го малюют на картинках! Я го таким і представляла! А ун што, на корпоратив до невістки не йде? Пак она вже у вароші, а ун до нас у село приїхав. Баци куди йде? Треба за ним прослідити. То та мені ся нині щастя самоє на голову посипало!»

Баба Анця зупинилася, ніби щоб щось пошукати в сумочці, а далі рвонула слідом за Дідом Морозом.

«Ун што до школи ся направив? До діти йде? І в них корпоратив? У всьих корпоратив, усім на нього мож, но най я іду!» – аж потерла вона руки від задоволення.

Але зайшовши до школи, баба розгубилася. Та й дід Мороз раптом зник.

«Марішку му солодку! Де ся дів!» – голосно вигукнула вона.

Повз неї саме пробігав хлопчик, який зрозумів, у чому справа і за ким баба йшла слідом.

«Нич ся, бабко, не журіт. Ідіт у актовий зал і сідайте на лавичку. Дід Мороз зараз прийде. Ун лише у вчительську пушов учителю поздоровити», – заспокоїв він її.

Баба Анця так і зробила. Там уже було багато дітей. Баба прилаштувалася біля них і почала чекати на прихід діда Мороза.

За кілька хвилин почалося свято. Діти взялися за руки, вийшли до ялинки, почали співати, танцювати. Усі в костюмах різних тварин. Стара дивилася, затамувавши подих. Раптом… хвилююча мить. Усі покликали того, заради кого вона й завітала до школи. І він прийшов! Із величезним міхом на плечах.

«Який файний корпоратив!» – не стримавшись, голосно закричала баба Анця – і всі почали дивитися не на Діда Мороза, а на неї… навіть сам дід Мороз.

«Паніко, есе не корпоратив, а утрєннік», – тихо пошепотіла їй на вухо жіночка, що сиділа поруч.

«Як ото не корпоратив. Дід Мороз є? Є! Ялинка є? Є! Усі співают і танцюют? Да! Лиш гостини ще не хватає!» – бабу Анцю переповнювали емоції, як у дитинстві.

«Гостина зараз буде! – спробував розрядити ситуацію дід Мороз. – У мене повний мішок подарунків! Там і печиво, і цукерки, і пряники, і ще багато чого!»

«А яйця маєте?» – знову голосно спитала стара, згадавши, що в сумці в неї десяток курячих яєць, які збиралася везти в Ужгород продавати.

У залі піднявся регіт. А дід Мороз не почервонів, а побордовів від запитання. Він вирішив поговорити зі старою і запропонував вийти, ніби аби їй подаруночок дати на подвір’ї, а насправді, щоб здихатись, аби вона не псувала дітям новорічний ранок.

А бабі лише те й треба було. Вона не пішла, а побігла за ним. На вулиці схопила його за руку і почала силою тягнути до лісу.

«Знаєш, діду Морозе, мушу з тобов поговорити. – Я всю жизнь мечтала тя увидіти! У мене такоє тяжкоє дєтсьво було! Голодноє! Нянько ня заставляв із 5 году з хащі дрова носити. Я в нього була замість трактора. Кой не хотілам іти, брав лопату і бив ня по голові. Тепер я мало дуркнута, но айбо добра, чесна, порядна і культурна. У мене дуже порядна сім’я, і я дуже роботяща».

«Жіночко, мені до дітей треба. Кажіть, що ви хотіли конкретно, а не казки мені розказуйте», – почав вириватись від баби дід Мороз.

«Мені што треба? Обись ня услухав! І ти ня услухаєш! Я на ото за 79 году заслужила!» – психанула стара, схопила діда Мороза, закинула його собі на плече і понесла в ліс до ялинки.

Біля дерева його скинула на землю і сіла на нього, щоб не втік. Від страху нещасний одразу знепритомнів. Коли прийшов до себе, стара своїми 159 кілограмами ще все сиділа на ньому.

«Чого? Чого ти до мене в дєтстві не приходив?» – кричала вона. – Я гнуй із пуд корови харила, пасти м ї водила, кури годувала, а ти ми нігда подарки не приносив!»

Дід Мороз був настільки шокованим, що три рази втрачав свідомість. Йому снилося, що його викрала велетенська снігова баба, а коли оговтувався, справді бачив на собі бабу Анцю і йому ставало так страшно, що навіть рот боявся відкривати.

«Кажи ми лиш. Ти один робиш чи вас много? Ти же один не встигнеш до всіх пуйти», – верещала вона.

«Нас троє», – розгублено видавив він із себе.

«Я так і знала!» – суворо відповіла вона.

«Відпустіть мене, будь ласка. Мене діти чекають. Я заробити хочу. Хочу на президента балотуватися. Мені 2,5 млн грн. застави треба внести», – почав благати він.

«Який президент? Ти з місяця впав? Ти там у свойому казковому світі і поняття не маєш, як жиє простий народ. Коли ти приходиш, усюди чисто, гостина, усі співают і танцюют. Хотя они там у Верховнуй Раді тоже як із Марса. Тай аж Зеленському мож, то зашто би тобі не мож. Іди. Я за тя проголосую. І всіх  люди в селі загітую. Досі ні один президент у нас не був, а ти хоть раз на рік будеш приїжджати. Лем гречку людям не неси, они ї вже ситі. І конфет тоже не треба. Рошена ся всі обжерли. Но та не міні тобі казати, в чому ся челядь нуждає. Тобі же письма пишут, ти мусиш знати, што уд тя просят».

Дід Мороз у подиві не міг зрозуміти, чи баба Анця серйозно з ним говорить, чи жартує, чи здуріла, чи впізнала його справжнього, чи дійсно вірить в існування вигаданого персонажа. Стара так кричала, все ще не злізаючи з нього, що з рота в неї капала піна і заливала йому очі, і він їх увесь час змушений був витирати рукавом однієї вільної руки.

«Жіночко. Встаньте з мене, будь ласка», – почав її знову просити.

«Я не жіночка, діду Морозе. Я – Анця! Добре, встану, айбо пообіщай ми, што не втікнеш уд ня гет».

«Обіцяю. Тільки злазьте».

Стара почала поступово підніматися, але це через зайву вагу їй вдавалося нелегко.

«А Санта-Клаус тоже настоящий? Кажут, ун кладе подарки в носки. А в нас на Миколая носки уже самі по собі подарок» – серйозно спитала вона, нарешті звільнивши свого бранця.

«Шановна Анцьо. Звідки я знаю, чи Санта справжній? Я – не дід Мороз! Я – аніматор, артист із Ужгорода. Мене запросили батьки провести дітям свято, заплатили, а ви мене викрали і вже годину тримаєте посеред лісу».

У баби від несподіванки відвисла щелепа.

«Як ото? Ти не настоящий дід Мороз? Ану най перевірю», – тремтячою рукою вона торкнулася до нього і враз… один ривком відірвала йому бороду

«Шлях би тя трафив! Та ти дійсно непонятно ко», – засмутилася стара.

«Мене звати Андрій», – представився він.

«Та яка мені разниця. Андрій, Ферко, Митро. Та хоть папа римський. Іди си до діти, бо чекают тя. Моглам си їхати у варош, там у невістки корпоратив. Там точно настояний дід Мороз, а не така поддєлка, як паленка у нашому бовті», – попльовуючи стара рушила додому.

Але враз передумала.

«Гей, чекай, хлопче! Возьми яйця. Я ти обіщала. Може не маєш… Я й так на маршрутку вже не встигну», – хотіла вона зупинити ще на хвильку свого нового знайомого. Але він її не чув або не хотів чути,  бо біг від баби Анці з лісу як чорт від ладану, аби ще встигнути на ранок, до дітей… відробляти гроші.

zakarpatpost.net

Коментування вимкнено