Чи легко зараз знайти роботу на Закарпатті, яких працівників шукають роботодавці і куди найвигідніше поїхати на заробітки

Андрій ПЕЛЕХ розповів усе про роботу на Закарпатті та за кордоном 

Нині багато хто нарікає на те, що не може знайти роботу, а з іншого боку роботодавці скаржаться на брак кваліфікованих фахівців. Насправді все не так. Знайти легко і просто можна як роботу, так і персонал, пише газета «Неділя Закарпатські новини».

Тож аби більш глибоко розібратися в тонкощах питання підбору кадрів та пошуку вакансій ми звернулися до однієї з агенцій, яка проводить перемовини з роботодавцями, має філії в багатьох містах України і допомагає нашим землякам знайти роботу не лише вдома, але й у Чехії, Словаччини, Польщі, Угорщині, Ізраїлі, Німеччині, Великобританії, Швеції, Італії, Кіпрі, Туреччині, Болгарії, Албанії, Китаї, Катарі, ОАЕ та в інших країнах світу.

Отже, сьогодні у прес-центрі газети «Неділя Закарпатські новини» під час наших «Недільних бесід» спеціально для закарпатської газети «Робота та начання» разом зі співвласником кадрової агенції «Pelekh Agency» Андрієм ПЕЛЕХОМ ми шукали відповіді на наболілі для багатьох закарпатців питання про заробітки, зарплати, підробіток для пенсіонерів, соціальних нянь та багато інших.

Андрію, незважаючи на те, що особисто  ви більше займаєтесь роботою за кордоном, вам відома специфіка працевлаштування і вдома. Які вакансії найбільш затребувані на Закарпатті?

Ми більше працюємо з закордонними партнерами, але з тих вакансій, які в нас були в області – це адміністратори ресторанів, менеджери з продажу, торгові представники.

Представникам яких професій найважче знайти роботу?

Мені здається, що зараз нікому не важко знайти роботу. У наш час вакансій багато. Головне – бажання людини. Крім того, потрібне розуміння того, що починати трудовий шлях потрібно з чогось базового, директором зразу бути не можна. Хоча багато людей звертаються і кажуть, що працювали в Україні на керівній посаді і за кордоном теж хочуть бути керівниками. Але цієї посади завжди можна досягнути, просто потрібно працювати і вдосконалюватися. Крім того, професію можна змінити, навчитись чомусь новому. Зараз є багато тренінгів у режимі онлайн, навіть їхати нікуди не потрібно. Тому говорити, що комусь знайти роботу важко, я б не став. Тепер можна заробляти гроші і в 15 років. Між дітьми є дуже винахідливі та підприємливі. У той же час працювати, якщо є сили, можна і в 70. Тому наголошу, що все залежить від самої людини.

Скільки максимально готові платити роботодавці в Ужгороді? А які середні зарплати пропонують?

Важко сказати, бо професій багато. Якщо брати до уваги бюджетну сферу, то там зарплати нижчі за середні. Спеціалісти, що займають офісну посаду середньої ланки, приміром, у наших партнерів, які нам раніше давали заявки, наприклад, менеджери, адміністратори, працівники у сфері розпродажу, торгові представники, менше ніж 7-8 тисяч не зароблять. Та й загалом молодь за нижчу зарплату працювати не хоче. Тож у середньому я б сказав, що тисяч 10 роботодавці в Ужгороді точно готові платити хорошим спеціалістам. Треба врахувати ще й оренду квартири, адже частина працівників не місцеві, а з інших куточків області, або молода родина хоче жити окремо від батьків… тож їм певну частину зароблених грошей потрібно від себе віддати.

Часом молодь каже, що не може знайти роботу, бо роботодавці ставлять вимогу про наявний досвід роботи, а в них його не може бути. Чи відомо вам про такі випадки. Загалом як у нас справи із роботою для молоді?

Є такі спеціальності, що цього вимагає закон. Наприклад, якщо людина йде працювати в нотаріальну контору, то потрібно мати 2 роки досвіду на якійсь юридичній посаді. У нашій агенції такого немає. Скажімо, у львівському офісі маємо менеджера, яка ще є студенткою, і при тому працює в нашій агенції вже більше року. Загалом зараз студенти знаходять роботу із третього курсу, тому, гадаю, проблем тут немає. Навіть якщо людина не має стажу, можна вказати у резюме якісь курси, досвід участі в студентських організаціях, що фактично теж є досвідом, головне – бути активним, така риса завжди подобається роботодавцям. До того ж, більшість роботодавців на досвід не звертають ніякої уваги, принаймні з тих, кого я знаю. Важливо, аби людина віддавалася сповна роботі, показувала результат. Дехто може мати величезний досвід, але працювати не там, де потрібно, на роботі, що не приносить задоволення. Тоді такого фахівця все одно потрібно перевчати, якщо він вирішить щось змінити в житті.

Пенсії в людей мізерні і дехто хоче підробляти. Чи звертаються літні краяни і яку для них можна знайти роботу?

Не можу сказати про Україну, бо такого досвіду в нас не було, але за кордоном – так. Там ми працевлаштовуємо людей до 65 років. Часто це – догляд за ще старшими. Тож, безумовно, роботу для пенсіонерів можна також знайти. Звісно, важче, але реально.

Анкети, резюме, кілька співбесід, очікування дзвінків про результати… деколи так виснажують людину, що вона навіть втрачає інтерес до роботи.  На вашу думку, чи не забагато бюрократії і зайвих кроків, адже хто підходить, а хто ні – визначити можна досить швидко, а з іншого – помилитись у людині можна і після того, як вона кілька років пропрацює на фірмі.

Так. Таке трапляється. В основному така процедура у великих корпорацій, що працюють по всій Україні. Їм спочатку потрібно відправити резюме, далі пройти тести, потім співбесіди – з однією людиною, відтак – із керівником. Я сам таке проходив у кількох компаніях. Таке справді виснажує і займає чимало часу. Та з іншого боку, якщо людина відправить мені резюме, я вже на цьому етапі бачу, що вона може. Бо якщо прийде на співбесіду, я спитаю, чи вміє працювати на комп’ютері, вона скаже, що так, а потім виявиться, що це їй дається дуже важко. Тому резюме відправляти важливо. Це дійсно підтверджує, що хоч щось той претендент на посаду вміє, бо зайшов на пошту, відправив файл. Хоч це і дрібний крок, але ним людина показує, що хоче і може працювати.

Найчастіше звертаються для підбору персоналу дрібні підприємці чи великі компанії?

Скоріше середні. Великі або шукають самі, мають менеджерів, які цим займаються, або через великі національні сервіси. А дрібні взагалі намагаються робити все самотужки.

Ви сказали, що більше займаєтеся працевлаштуванням наших земляків за кордоном. У основному ким працюють закарпатці в Європі?

Професії дуже різні – від помічних, базових, до координаторів, менеджерів, навіть ми влаштовувати стоматологів. Тут також усе залежить від конкретної особистості. Загалом працювати за кордоном можна за університетською українською спеціальністю, просто потрібно пройти процедуру нострифікації диплому. Тож перше, що ми питаємо від клієнта – це те, чим він хоче займатися. Нам важливі вподобання самої людини, ми не пропонуємо 5 вакансій, із яких треба щось вибрати, а знаходимо те, що цікавить клієнта.

А з якими саме країнами співпрацюєте?

Із різними. Але все залежить він регіону України, в якому живе людина, яка хоче працевлаштуватися за кордоном. Серед закарпатців найбільш популярні країни-сусіди: Чехія, Словаччина та Угорщина. Серед івано-франківців та львів’ян – більш далекі держави.

Представника якої найцікавішої професії вдалося працевлаштувати?

Я б не виділяв. Якихось веселих не було. Масажистів, наприклад, влаштовували. Або були випадки, коли клієнт йшов працювати на завод, а через рік з’ясовувалося, що він вже там набирав людей на роботу на той же завод, працював координатором. Якщо працівник надійний, старається, може багато чого досягти, матиме перспективу в будь-якій роботі.

Чи високі вимоги у тих, хто шукає роботу? Що вони зазвичай найбільше хочуть крім зарплати? Можливо, якісь соціальні пакети…

Звісно, найбільше цікавить зарплата. Декого – сама компанія: що вона з себе представляє. Часто особливо молодь хоче працювати у відомій, розкрученій компанії і коли бачить, що це якась фірма, яка лише починає розвиватися, втрачає інтерес, бо не дуже довіряє новому. Хоча там можуть пропонувати хорошу зарплату, чудові умови, цікаву роботу. Утім існує фактор недовіри до чогось нового. Однак, на мою думку, завжди треба з чогось починати і варто братись за будь-яку роботу. Щодо соціальних пакетів, то в нас такого ще немає, щоб люди дуже цього хотіли. Та й про пенсію молодь теж мало думає. Можливо, хіба що… бонуси у вигляді абонементів до спортзалу, або гнучкий графік роботи ще цікавить клієнтів.

А у роботодавців? Чи суворі вони у підборі персоналу? Які критерії найважливіші?

Думаю, чесність. Аби працівнику можна було довіряти. Наприклад, якщо це ресторан, там людину повністю вчать, створюють їй усі умови, потрібно просто працювати, чесно виконувати свої обов’язки. Якихось суперякостей від працівників ніхто не очікує. Часто приймають людей без будь-якого досвіду роботи.

Із іншого боку, у нас багато юристів та економістів. Як бути їм? Може краще перекваліфікуватися на когось іншого? Чи багато людей готові проходити перенавчання?

Зараз освіта дуже змінюється, багато хто займається самоосвітою і це не просто мода, а вимога життя. Часто молодь, маючи диплом, іде працювати у зовсім іншу сферу, бачачи, що більше до душі.

Кому частіше вдається допомогти знайти роботу – чоловікам чи жінкам?

Майже однаково. Можливо, трохи більше звертається до нас чоловіків.  За кордоном зараз взагалі такі європейсько-американські цінності, що всюди стараються, аби було порівну чоловіків і жінок, враховується також вік, раса. Наприклад, знайома розповідала, що у США, якщо в компанії на посаду претендують три кандидати, серед яких є один із Азії, то візьмуть його, якщо в них менше азіатів.

А як щодо тих, хто має якісь фізичні вади?

Періодично звертаються й вони. Серед них є такі, що можуть працювати. Найбільшою проблемою є те, що як за кордоном, так і в нас на заводах бояться їх приймати через те, що якщо, наприклад, людина погано чує, у плані безпеки може допуститися помилки, загалом не пройде техніку безпеки. Тому для них є менше коло вакансій, але їх також приймають.

Куди можна влаштуватися без знання мови за кордоном?

У сусідніх країнах із цим взагалі немає проблеми. Там багато наших координаторів, які можуть перекладати все, що потрібно. Якщо їде працювати група, то завжди є бодай хтось один, хто знає мову, може допомагати іншим. Звісно, якщо людина поїде, не знаючи мови і буде казати: «Я нічого не хочу чути, ви мені поясніть так і все», з нею буде важко. Якщо ж готова вчитися, готова комунікувати, завжди можна домовитися. Зарубіжні роботодавці теж розуміють, що закарпатці можуть не знати їхньої мови на тому рівні, що місцеві, тому вони ставляться лояльно до цього питання. Принаймні, знати і розуміти англійську у будь-якому разі добре. Я її вчити раджу всім. Але на робітничі базові вакансії це не обов’язково.

Як вберегтися закарпатцям від того, аби їх не ошукали на заробітках? Принаймні, раніше у Росії таке бувало.

Зараз Росія – це забута держава для трудової міграції. Ми з нею не працюємо вже давно. Якщо брати Європу, то потрібно дивитися, куди людина їде. У нас часто так: там робили кум, сват, брат, значить, там добре, я теж поїду. У такому разі може трапитися всяке. Якщо людина звертається до компанії, яка має якийсь досвід, проблем не має бути. Ми завжди контактуємо з роботодавцями, які знаходяться в Європі, обговорюємо різні питання, які можуть виникнути, скажімо, працівнику треба раніше повернутись додому, чи щодо зарплат. Тож закарпатцям передусім потрібно дивитися вдома, до кого вони звертаються. Якщо хтось із кимось зустрівся в кафе, співрозмовник сказав: «Поїхали, документи ніякі не треба, бери лише паспорт», то така пропозиція може бути сумнівною. Якщо ж людина їде офіційно, має робочу візу, підписала трудовий договір, проблем бути не може. Тож треба звертати увагу на наявність ліцензії фірми, яка працевлаштовує за кордоном, на досвід роботи, на відгуки та інше.

Якого переважно віку ваші клієнти?

Різного. Від 18 до 60. Раніше частіше зверталися старші, зараз – більше молодь. Ми працюємо й із програмами стажування, як охоплює студентів.

Якою є ваша особиста думка з приводу соціальних нянь, які пропонує уряд? Загалом чи часто ужгородці шукають доглядальниць?

Щодо доглядальниць за дітьми, то я з цим не дуже зустрічався. А от за літніми людьми вони справді часто потрібні. Знаю, що їх знайти важко. Їх мало. У кого є досвід, ті мають свої сім’ї, де працюють. Якщо уряд пропонує якісь варіанти, я їх підтримую. Але для нянь потрібно проводити якісь навчання, щоб вони могли і першу медичну допомогу надати, і знали все про гігієну, і вміли поводитися з дітьми.

Наприклад, у нас є вакансії в Німеччині, де жінки їдуть доглядати за старенькими. Але перед тим вони вчаться декілька днів у Польщі, проходять курси, і лише з сертифікатом можуть працевлаштуватися. Процес затяжний. Це – як школа, після закінчення якої жінкам призначають сім’ю, у яку вони їдуть працювати. Але ця посада називається навіть не доглядальницею, а компаньйоном, бо жінки з тією літньою людиною і на каву разом ходять, і роблять все, аби їй не було нудно.

Розкажіть про себе, як про людину, чим займаєтесь у вільний час, як проходить робочий день.

У нас сімейна справа, компанія працює з 2002 року. Із 2014 року відкрили філії в Києві і почали розвиватися. Зараз маємо 16 офісів в Україні і один у Грузії. Робочий день проходить або в офісі, або у відрядженнях. Часом проводимо презентації. Нещодавно, наприклад, приїжджали чехи, які розказували про своє підприємство, проводили тестування людей, показували, в чому полягає суть роботи. Більшість наших клієнтів загалом повертаються в Україну і вдома відкривають якусь власну справу. Найближчиом часом хочемо зробити фонд, аби їх підтримувати.

Поділіться веселою історією з життя.

Колега спілкувалася з кандидатом на роботу дистанційно і попросила його, аби він на електронну пошту скинув їй першу сторінку свого закордонного паспорта. І яким же було її здивування, коли в листі вона побачила не сторінку з фотографією, ім’ям та по-батькові, а обкладинку. Чоловік подумав, що це і є перша сторінка. Загалом кумедних історій дуже багато.

Спасибі за розмову! Успіхів вам у всьому і процвітання вашій компанії.

Марина АЛДОН, газета «Неділя Закарпатські новини», ексклюзивно для zakarpatpost.net

Коментування вимкнено