Де в Ужгороді була перша зупинка транспорту

«На початку 1860-х років, коли політичне життя дещо активізувалося, площу перейменували на честь зачинателя угорського руху за реформи Іштвана Сечені.  Нарешті, у 1882 році міська рада упорядкувала площу, вибрукувавши її  річковою галькою, – продовжує екскурс у минуле Йосип Кобаль. –  З цього часу вся її територія почала знову використовуватися для проведення державних і тижневих продовольчих ярмарків».

Ще одна важлива деталь. Нині на Корятовича є зупинка для транспорту. Здавалося б, вимога сучасного життя. Але ж ні. Подібна зупинка була там і раніше, ще більше ніж 200 років тому. Щоправда, слугувала вона стоянкою не для автомобілів, а  для  фіакірів, оскільки тоді маршрутками та таксі слугували кінні екіпажі. Поруч, до речі, знаходився колодязь із водою, якою постійно змивали площу, щоб не було відповідного запаху від тварин. І мили тоді місто набагато частіше, ніж зараз.

Тим не менше, ужгородці, що  жили неподалік, все одно постійно скаржилися місцевій владі на бруд та сморід. Особливо багато непотребу залишали по собі торговці після ярмарків.

Невже менталітет закарпатців за кілька століть  не змінився зовсім? Крім того, у 1861 році  так  само як і тепер у місті було багато безпритульних собак.

«У  самому кінці площі, там, де вона впритул наближалася до берега Малого Ужа, між річкою і єпископським фільварком, знаходився так званий Малий ринок. Оскільки продавали там сало, м’ясо, хліб (як правило, у сплетених із очерету наметах), то біля кожного стола м’ясника чатували на «здобич» собаки, які не давали проходу покупцям, – розповідає пан Йосип. – Після великих ярмарків вулиці Ужгорода ще у кінці ХІХ століття були дуже брудними й захаращеними сміттям. Та це й не дивно, адже в той час вони підміталися всього раз на тиждень березовими віниками бригадою із шести осіб (тоді роботу прибиральників виконували  три жінки, двоє дівчат і двоє чоловіків, що звичайно було замало). Сміття днями, а то й тижнями захаращувало вулиці, підворіття, надаючи місту зовсім непривабливого вигляду. Облаштування площі, наведення ладу перш за все на Малому ринку розпочалося у 1899 році. Саме тоді місто вирішило придбати від єпископа частину саду, що прилягав до площі й збудувати там торговельні павільйони. У 1904 році за проектом ужгородського  архітектора Йожефа Суханека павільйон збудували. Проте не всі бажаючі могли розміститися в дев’яти приміщеннях, а тому частина з них і надалі продовжувала торгувати на площі. Але звівши торговельний  павільйон, місто вирішило ще одну давню проблему, а саме – припинило функціонування  водопою для корів, який протягом багатьох десятиліть заважав мешканцям центральної частини міста. Берег Малого Ужа від залізного мосту поблизу сьогоднішнього хімфаку УжНУ і до лазні «Квасна вода» (там знаходився ще один дерев’яний міст) виклали камінням, а територію між берегом і тротуаром міський садівник (така посада в Ужгороді з’явилася у 1904 році) почав використовувати для вирощування квітів, які продавав потім у квітковому магазині на сьогоднішній вулиці Волошина».

Після того, як у місті змінилася влада, змінилося й життя. Чехи внесли багато коректив у будні ужгородців. Вони зробили для міста дуже багато корисного. І, безумовно, новації не оминули й площу Корятовича. Передусім на ній одразу ж з’явилася нова вивіска. Однак не тільки.

«У травні 1921 року площу, як і майже всі вулиці, нова чехословацька влада перейменувала, – продовжує вражаючу подорож минулим  Йосип Кобаль. – Із того часу і до листопада 1938 року, коли місто згідно з рішенням першого  Віденського арбітражу, знову  відійшло до Угорщини, площа носила назву Корятовича. І в міжвоєнний період, аналогічно до передвоєнного часу, тут проводилися традиційні ужгородські ярмарки. Водночас площа перетворилася на  осередок громадського політичного життя міста. До речі, ці заходи не завжди були мирними, а інколи навіть трагічними».

Варто згадати й про ще кілька знакових деталей.  Із кінця ХІХ століття на площі працювала друкарня Сейкеля – Іллеша, 18 липня 1920 року тут відбувся мітинг з нагоди передачі американськими українцями синьо-жовтого прапору закарпатцям, 17 жовтня 1937 року пройшов 15-тисячний Всепросвітницький з’їзд, а у  2001 році міська рада прийняла рішення про встановлення на площі Корятовича пам’ятника Президенту Карпатської України Августину Волошину, який відкрили у 2004 році, щоправда, на набережній Незалежності. Також на площі багато старовинних будівель, кожна з якої має свою окрему історію.

Отже, площа Корятовича багато разів перероджувалася, змінювала назви, пережила разом з ужгородцями багато періодів піднесень та спадів, аж поки не стала такою, якою ми знаємо її сьогодні. І хочеться, щоб у майбутньому вона була тільки кращою, аби розвивалася, оновлювалася, осучаснювалася як і все місто, яке ми так любимо.

zakarpatpost.net