Чому душа міста Ужгорода Уксус досі не увічнений

Його не стало 27 листопада 2013 року. За свідченням багатьох, він відгукувався на імена Уксус і Тибі.

У той день очевидці писали у соцмережі, що зранку він прийшов на студентський мітинг  на захист євроінтеграції. А десь близько 19.30 його не стало. Помер він у самісінькому центрі міста, на  Корзо, біля приміщення Ощадбанку. Люди чули навіть його передсмертні хрипи, але не здогадувалися, що чотирилапий помирає.

Усі в голос тоді казали, що пса отруїли.

Він був дуже комунікабельною твариною. Хоч і безпорідною. Собака любив людей… усіх без винятку. Він долучався до всіх акцій, що проходили у столиці Закарпаття, постійно потрапляв у об’єктиви журналістів і став символом Ужгорода. За це його прозвали Душею міста.

Після трагічної смерті загального улюбленця, вбивцю так ніхто й не знайшов. А ужгородці вирішили зробити пам’ятник хвостатому герою. Почався навіть збір коштів, у місті встановили скриньку для пожертв. Вирішили, що автором виступить Михайло Колодко.

Однак минуло більше  п’яти років. На сьогодні немає ні скриньки, ні грошей, ні пам’ятника.

Та й про Уксуса потроху почали забувати. Зараз усі більше занурені у власні справи і більше обговорюється ремонт доріг, набережних та площ в Ужгороді, ніж увічнення собаки, якого вже немає.

До речі, активісти з Кірпічки теж вирішили зробити символ свого району. Тут планують встановити пам’ятник качурину Тоші, який мав поламане крило, не міг літати і цієї зими, коли лебеді, які там жили, перелетіли на Уж, зник.

Скоріш за все, ініціативним мешканцям Кірпічки задум вдасться втілити в життя. Адже свою позицію вони доводили вже не раз.

А от чи увічнять колись Душу міста – на жаль, не відомо.

zakarpatpost.net

Коментування вимкнено