Про унікального закарпатця. Історія одного наплічника і Людини, яка використала шанс
Цікавий яскравий наплічник я примітила одного разу на світлині у Фейсбуці. Одна дівчина хвалилася новим придбанням. Видно було, що це – авторська оригінальна робота, яка додавала особливості образу, пише газета «Неділя Закарпатські новини».
Люблю такі цікаві, нестандартні речі. У наш час високої концентрації різної інформації часом складно буває в її потоці повернутись до якоїсь картинки, тексту, який ти не встиг зафіксувати, бо не був потрібний у роботі, але пригадуєш, що було щось цікаве. Деколи також спочатку не розумієш, де бачив раніше те чи інше обличчя.
Як не дивно, але про «Оселю» я вперше почула від знайомого з Польщі. Він щось розповідав про людей, які не мають своїх домівок та реставрують меблі десь під Львовом. Відтоді цей дім, який дає другий шанс, розвинувся. І все завдяки його засновниці Олесі Саноцькій. Як зазначено на власній сторінці «Оселі», ця організація однією з перших в Україні, яка почала всіляко підтримувати безпритульних людей, а в 2003 році створила унікальну спільноту, де разом живуть і працюють, ведуть спільне господарство та допомагають іншим ті, хто опинився в скрутній ситуації. 12 червня 2003 року вважається днем заснування Спільноти. Того дня у будинку, який допомогли придбати європейські спільноти «Емаусу», оселився перший мешканець. На жаль, хвороба забрала Олесю Саноцьку, але її справа живе і, можливо, не було б того наплічника, про який я згадувала, якби не вона.
Більше десяти років тому ще зовсім юний хлопець з міста Мукачева сів в електричку… і опинився у Львові, про який нічого не знав. Втікав від свого тодішнього життя, та зустрівся зі страхом неприйняття великого і такого чужого міста. Його шансом на нове життя стала «Оселя» і такі люди, як Олеся Саноцька. У своїх сьогоднішніх інтерв’ю Сашко Горонді, якого вже багато хто знає як автора оригінальних наплічників та торбинок під назвою Horondi, розповідає, що колись саме пані Олеся змусила його пошити 10 наплічників для гаражного розпродажу, коли він ще сам у себе не вірив. Вони всі продалися. Зараз у хлопця є чотири власні швейні машинки й невелика команда, яка творить марку Horondi. Їхні речі мають ненав’язливу етно-нотку, при усій своїй лаконічності вони стильні та особливі. Я бачила ці роботи, але Сашка бачила лише на світлинах в соцмережі, хоча думаю, що хотіла б колись мати щось із його робіт. Мені якось так світло стає, коли уявляю, як він їх шиє. Додає оптимізму й те, що одного разу він скористався своїм шансом. Часом варто не побоятись сісти в електричку і вирушити у невідомість, дозволивши комусь собі допомогти та повірити…
Анастасія КАНАРСЬКА, газета «Неділя Закарпатські новини», ексклюзивно для zakarpatpost.net
