Як баба Анця поняла, для чого насправді закарпатські чоловіки їдуть за границю на заробітки

Баба Анця давно хотіла кудись за кордон поїхати. Розмірковувала не раз: «У Маріки чоловік депутат, возит ї на море у Турцію отдихати, у Цилі молодий любас – бізнесмен, она з ним по три раз на гуд по всюй Європі круїз чинит, а муй дідо, бімбов, нігда ня нігде не повюз», пише газета «Неділя Закарпатські новини».

Сумно ставало старій від таких думок, деколи навіть плакати починала, бо шкодувала за стількома проведеними роками у селі.

Раз лиш її осінило.

«Син скоро на чехи буде їхати, на заробітки. Поїду з ним. І грошенят мало зароблю, і на світ ся попозераю. І то близько, дорога не довга», – вирішила вона.

Пристала до сина і почала його просити взяти її з собою. Спочатку він впирався, а далі думає: «Дійсно, мати ніколи ніде не була. Заслужила хоч раз у житті на Європу подивитися. Працювати не буде, хай хоч нам їсти варить. Я сам їй платити буду!»

Зробив він бабі біометричний паспорт, і поїхали вони…

Пішли на квартиру, залишили сумки і вирушили Прагу роздивлятися.

Раз лиш бачить стара двоповерховий автобус.

«Йой, синуу! Я нігда ще такоє чудо не виділа! Думалам, што лем хижі двохетажні бувают! А туй ще й автобуси. Ідімся провезти!» – закричала від подиву.

Що робити, довелося йти.

Сіла стара на сидіння, милується містом, радіє. Раз лише спало їй на думку піднятися на другий поверх, подивитися, що там.

Але вже за мить злетіла вниз як стріла і закричала:

«Синку! Не йди на другий етаж! Там так страшно! Там даже шофера ниє!»

Приїхали вони в центр, ходять всюди, Карлів міст подивилися, зайшли в Празький град, побували в ротонді святого Віта… і баба Анця так захопилася, так відключилася від усього, що заблудилася.

«Не біда, – думає собі. – Ото ще й ліпше. Я жона розумна, нігде не пропаду. Буду сама си на всьо позерати, ще й ліпше. З новими людьми ся познайомлю».

Та так доблукала стара, що вийшла на вулицю Червоних ліхтарів. А там повії стоять і не розуміють, що від них стара хоче.

«Ахой, пердалка!» – привіталася одна з них із бабою.

«Што она уд ня хоче? Удкідь знає, што я пердіти мушу часто, бо наїламся пасулі пудбиваної. Ще вроді й не перділам коло ниї, а она вже знає. Може, чеська босорканя?» – думає про себе стара.

«Ви, паніко, екстрасенс» – вирішила поцікавитись.

Дівчина трохи недочула і каже.

«Екстрасекс, екстрасекс».

«Товди всьо ясно», – зіхтнула баба. І раптом побачила сусідчину онучку Настю.

«Дітинко!! Яка м тя рада видіти!» – закричала вона. – А ти што туй чиниш? Ти тоже на заробітки приїхала? Сиротятко! Недавно лем школу корчилась, а вже тя дома упаковали так тяжко робити».

Дівчина засмутилася. Навіть не знала, що відповідати.

«Йой, лем дома нікому не кажіть, будьте добрі, – почала вона вмовляти бабу. – Скільки вам заплатити за мовчання?»

«А зашто ото не мож дома казати? Пак ти чесно сюди заробляти приїхала. Законним трудом», – спробувала баба заспокоїти Настю.

«Пак ай. Законно. Туй у них всьо легалізовано. Айбо дома не мусят знати, што ви ня виділи. Пообіщайте ми, што не скажете».

«Добре. Обіщаю!» – погодилася баба Анця, навіть не розуміючи, ким працює сусідська дівчина.

Раптом до Насті звернулася подруга: «Де вонявка?»

Баба, звичайно, то сприйняла на свою адресу.

«Дівки, ви туй што припухли? Однуй я перділка. Другой вонявка. Пак што так у дня смердит чимись, чи што?»

«Та не нервозьтеся, – усміхнулася Настя. – Перділка на чеськуй – подружка, а вонявка – то парфуми, духи. Она хоче ся напахнючити, бо клієнт до ниї має пуд’їхати. Ото не про вас точно».

«Який клієнт? – зацікавилася стара. – Она што продає? Чи якісь послуги оказує? Манікюр, педикюр, стрижка?»

Настя нарешті збагнула, що баба Анця не розуміє, чим займаються дівчата, і відповіла: «Та всього по чуть-чуть».

«А зашто йсі дівки, ги курви, одіті? – почала потроху здогадуватися про щось  стара. – Одна челлена, друга зелена, третя синя якась. Та й сукні на них такі, што будюгови з-пуд них видко. Аж ото мож будюговами назвати. Якісь вірьовки май скоро. І цьицьки їм стирчат, лем соски прикриті. Та хоть би мали ся чим похвалити. Вот у мене цьицьки. Такі великі, што всіх чоловіку у молодості з розуму зводилдам. Та ісі твої цімборки сухі, ги макарони. Мняса на них мало. Треба їх удговодавати. Позерай, у мене яка гузиця читава. Є за што вщипнути. А їх даже пес укусити не годен, бо зуби уломит. І ти така, дітинко, ги тичка. Пой ізомнов. Я буду нашим хлопцям їсти варити, та й тебе одгодую. Будеш ми помагати. Кулько на місяць заробляєш?»

«Коли як – 2-3 тисячі євро».

«Ого! У нас тулько не платят. Може би і перейшла на твою роботу. А што там треба знати? Что треба чинити? Розкажи ми!»

Настя зрозуміла, що більше не відкрутиться від старої і вирішила зізнатися:

«Я – проститутка!»

Баба Анця від несподіванки  мало на шпагат не сіла, п’ять хвилин стояла, як укопана, не могла вимовити ні слова. А далі почала хреститися… Багато разів… Рука сама вимальовувала хрести. Після цього почала хрестити дівчину.

«Господи, спаси і сохрани! Господи, помилуй! Дітино! Та ти здуріла ізовсім! Та як ти годна! Ти ся чоловікам за гроші продаєш?» – почала вона відчитувати її.

«Уддаю», – тихо відповіла Настя.

«А я за гроші ся нігда не уддавала… лем задарь. Ні чести, ні совісті, ні ганьби, ні стида у вас туй ниє! Я ся перший раз поцюльовала в жизні лем послє свадьби! А дотідь  дозволяла хлопцям лем за цьицьки та за гузирю ня подержати. Ану, дівки, розходьтеся! Не позорьте свої імена!» – уже почала психувати баба і штовхати дівчат. Влаштувала справжню ларму з криками.

«Як ото молоді дівки на такоє можут пуйти!» – не вкладалося їй в голову.

Повіям поведінка старої дуже не сподобалась, тож одна з них викликала поліцію.

Правоохоронці бабу Анцю мало не забрали до відділку. Настя ледве попросила їх відпустити її, мовляв, стара українка, нічого не розуміє на чеській, відстала від життя…

«Я удстала! Ото ви, молодьож, упередили жизнь! – кричала далі баба. – Зашто наші чоловіки до жун ся вертати думу не хочут, сидят туй по пугода, завто мало гроши думу привозять, бо на вас лишают.  А я кажу правду та мене ще мало в каталажку не засунули. Но й куди ся сись світ котит? Біда, бо я ся вмішую в любаську роботу. А то, што ви закарпатські сім’ї розоряєте, ото не біда? Пак ясно. Ваші дівки нігда не кричат на чоловіка. Не кажут, ож їх голова болит, усе ся улибают. Їм усьо добре, усе на усьо готові,  лем гроші плати. Вас упрашовати не треба,  ви ся самі предлагаєте!»

«Та якби ви були май молодов, ви би тоже ся уд такого зароботка не удказали» – почала захищатися Настя. – Я си туй і на барак, і на халупу вже заробила! І потравини добрі їм! А дома я даже не знала, што такоє каки! У мене туй вобще нігда запора ниє! І вобще бидлеть туй мені добре!»

«Дітино! Мені ні барак, ні халупу не треба! У мене є хижа в селі, мені ї доста! І потравини мені не треба, я жити хочу, а не травитися. І не знаю, як ото ти дома про каки не знала, кой того добра всюди повно. Я тя у хлів наш заведу та позерай кулько хочеш. Або в бударь зайди і любуйся! І запора в тя тоже нігда не буде! А бидліти ти можеш і в свойому селі!»

«Та я ся забула, попутала слова, бо туй лем по-чеськи говорю. Барак – то  в них хижа і є, а халупа – то дача. Потравини – то продукти,  каки – то хурма по-нашому, запор – ото достаток, а бидліти – то жити».

Тут раптом вулицею проїхав автомобіль, із якого з гучномовця доносилося: «Позор слєва!»

«Видиш! – закричала баба! Усі вас туй уже знают! – Кричат: «Позор слєва! Та туй і слєва, і справа позор!»

«Та ви чеську не розумієте зовсім! То продавець пилососу. Акція у них! Кричит: «Увага, розпродаж!» А ви всьо на свуй лад перекривляєте!» – почала навчати стару дівчина.

«Я ся не можу успокоїти! Ви туй такоє беззаконня робите! Ото настоящий позор! За 79 року я не чула про таке. Хотя чоловіку розумію. Дома жона в хустяти і халаті, все в роботі, а ви туй розфуфирені все, нашпакольовані, ги стіна в сина на стройці. Ясно, што ся розслабити нашим хлопам послє тяжкої роботи хоче. Дома упити не мож, бо жона не дає, а ви і упити, і всьо, што хоче чулувік, даєте му… Я тя з собов думу забираю!»

«Та не поїду я в село. Роботи дома ниє. Што я чинити буду? Урода в керті збирати?»

«Яких уроду? Їх і туй доста!»

«Та урода – то урожай. Я ся опять забула. А вас ваша пенсія встраює? Перед тим як мене обвиняти, попробуйте раз мене поняти».

Баба Анця задумалася…

«А чи не стати й мені проститутков… бо пенсія в ня дійсно мала», – подумала вона.

І в ту мить роздався дзвінок від сина. З горем пополам стара йому пояснила, де саме знаходиться. Але він, на подив, одразу ж зрозумів і вже за кілька хвилин приїхав її забрати.

zakarpatpost.net

 

Коментування вимкнено