Маніпуляції у питанні перенесення ужгородського «монстра»
Ужгородці виступили за перенесення бронзового монстра, але питання у голосуванні складено неправильно. Це – навмисне?
Зараз, в умовах війни з Росією, яка досі не визнала геноцид українського народу, який цілеспрямовано знищувала радянська влада і створила штучний голодомор у 30-х роках, пам’ятник його жертвам в Ужгороді, відкритий на набережній Незалежності в минулому році, сприймається дуже емоційно, пише газета «Неділя Закарпатські новини».
Та справа в тому, що скульптор Ігор Гречиник, який виступив автором «Свічі пам’яті» грубо обманув закарпатців.
Справді, до листопада 2018 року Ужгород був єдиним обласним центром України, де не було пам’ятника жертвам страшним сталінським репресіям. Але в той же час у жодному українському місті немає такого страшного монстра на честь тих подій, як у нас. Візьмемо для прикладу хоча б дівчинку з колосками в Києві. Дивлячись на неї, у людей стискається серце і хочеться обняти й нагодувати зморену дитину…
В Ужгороді ж при вигляді незрозуміло чого… хочеться перехреститися і скоріше піти від страхіття якомога далі.
Одразу після встановлення бронзове чудовисько більшості наших земляків не сподобалось і його почали активно обговорювати як на вулицях, так і в соцмережах. Багато хто просив демонтувати монстра, змусити автора переробити його, адже він суттєво відрізняється від того, про який було заявлено у проекті, з яким Гречаник і виграв конкурс, залишивши, як кажуть, за бортом більш креативних закарпатських авторів. Були й такі, хто просив перенести пам’ятник у інше місце.
Тож у результаті було складено петицію, автором якої виступила Марина Сташина-Неймет із проханням змінити місце розташування «Свічі пам’яті». Сформульовано її було не зовсім логічно, але тим не менше, іншої не було і її одразу ж підтримали ужгородці, активно голосуючи за перенесення, яке завершилося дочасно.
Відтак Ужгородська міська рада нещодавно відкрила інше обговорення, у якому запропонувала перенести монстра у 5 інших місць, хоча пунктів у голосуванні аж 6. Цікаво, для чого було вказувати там набережну Незалежності (при чому вказати її першим же пунктом), якщо люди вже проголосували за те, що цьому бронзовому шматку «лайна» там зовсім не місце.
Інші варіанти – вул. Тиха (підніжжя Кальварії), вул. Капушанська (цвинтар), пл. Дружби Народів (Ротарі-парк), вул. Шевченка (Парк святої Тетяни), вул. Героїв (Пагорб Слави).
Місць, як бачимо, дуже багато.
Чи не для того це зроблено, аби голоси «розпорошилися» і врешті-решт чиновникам не потрібно було нічого робити і монстр таки залишився просто на попередньому місці. Адже, для прикладу, Пагорб Слави і Кальварія – фактично одна і та ж локація, та її виділено аж двома пунктами. А чи доречно страховисько переносити у Ротарі-парк, який теж фактично знаходиться в центрі Ужгорода? Що йому робити у парку святої Тетяни на Шевченка, або на цвинтарі на Капушанській?
Скоріш за все, єдиною більш-менш нормальною локацією є район Кальварії.
Але знову ж таки парадокс – самі ужгородці нормально навіть не розуміють, за що голосують.
Ще один цікавий нюанс. За посиланням, за яким потрібно голосувати, його результати будь-хто побачити не може. Невже це не для того, аби люди сліпо головували будь за що, не бачачи загальну картину? Складається враження, що саме так!
Адже якщо один з варіантів є більш прохідним, наприклад, Кальварія або Пагорб Слави, можна згуртуватися і підтримати той варіант, який може перемогти.
Варто нагадати, що за цю сумнозвісну діряву «Свічу» Закарпатська ОДА, яка була замовником, перерахувала міській раді, яка стала виконавцем, оскільки пам’ятник знаходиться на території міста, цілих 2,3 млн гривень бюджетних коштів.
Фактично зліплено було його за наші ж гроші, за кошти платників податків.
При цьому виходить, що думку людей, які профінансували монстра влада ігнорує, намагаючись усіма можливими і неможливими шляхами залишити чудовисько на попередньому місці і дати привід усім гостям насміхатися з Ужгорода, а самим ужгородцям плюватися в бік пам’ятника, який повинен би був наводити їх на філософські роздуми, а не викликати шалене роздратування.
Варто також пригадати, що під час відкриття «Свічі пам’яті» журналіст газети «Неділя Закарпатські новини» поцікавився думкою автора про своє сміхотворіння. Сам Гречаник роботою виявився задоволеним і сказав, що якщо пам’ятник викликав резонанс – це добре і «Свіча» є найкращою з усіх його робіт. Та справа навіть не в ньому самому, адже взявши такі кошти, логічно, що він би не погодився з тим, що монстра доведеться поробляти згідно з проектом, або повернути гроші.
Тут найбільше здивувала реакція місцевих чиновників, які безперестанку крутилися поруч і наполегливо просили не задавати автору незручних запитань, натомість закликаючи говорити лише про прекрасне.
Оце і є вершиною нахабства!
Адже вони намагалися позбавити журналістів можливості цілковито законно донести автору думку людей про його ліпнину, цим самим від самого початку змушуючи ужгородців змиритися з тим, що їм запропонували, грубо відкидаючи весь супротив.
Тож що зараз маємо?
Унікальну родзинку Ужгорода, одне з найкращих місць столиці Закарпаття, де зібрано перлини архітектури чеського періоду, спаплюжено пам’ятником-чудовиськом.
Чому його так вперто не хочуть демонтувати? Чому досі ніхто на офіційному рівні не заявив автору, аби він забирав свою «Свічу» і повернув кошти? Адже мова йде не про якісь меценатські надходження, а про державні гроші! Та й загромаджує собою цей шматок металу не чиєсь особисте подвір’я, а громадський простір!
Чому в Мукачеві могли встановити днями гарний пам’ятник святому Мартіну місцевого автора, а в Ужгороді досі красується на видному місці потвора?
У нас же багато дійсно талановитих скульпторів, які б посоромились подарувати місту щось подібне! Ужгород же місто не таке й велике і тут би довелось потім зустрічатися на вулицях із людьми, дивитися їм у очі…
Як вибирала комісія переможця – це взагалі тема для окремого матеріалу, тому вдаватись до неї зараз не будемо.
Варто наголосити, що в ситуації, що склалася, коли результати волевиявлення для загального доступу буде відкрито аж 18 березня, у день, коли саме голосування й закінчиться і коли змінити вже нічого не можна буде, єдиною альтернативою є підтримати варіант про перенесення «Свічі пам’яті» на вулицю Тиху. Чому?
Справа в тому, що проміжні результати опублікував на своїй сторінці журналіст Костянтин Черкай.
Вони наступні:
134 голоси – наб. Незалежності (Медичний факультет УжНУ)
62 голоси – вул. Тиха (підніжжя Кальварії)
47 голосів – вул. Капушанська (цвинтар)
5 голосів – пл. Дружби Народів (Ротарі-парк)
8 голосів – вул. Шевченка (Парк святої Тетяни)
45 голосів – вул. Героїв (Пагорб Слави)
У підсумку – за те, аби монстр залишився на попередньому місці проголосувало 134 особи, а за перенесення – 167, тобто більшість.
Однак ці голоси розпорошені і фактично перемагає пункт, за який уже ужгородці голосували, про те, аби пам’ятник залишився на набережній Незалежності. А це фактично є маніпуляцією думкою людей, адже своє «ні» вони вже сказали раніше.
Тож аби його врешті-решт забрали подалі від людських очей найбільш ефективно підтримати той пункт, за який зараз ужгородці віддали найбільше голосів, а це – підніжжя Кальварії на вулиці Тихій (62 голоси).
Інакше страхіття, розміщене прямо у серці міста, ще багато-багато років лякатиме людей своїм потворним зовнішнім виглядом.
Проголосувати можна тут:
vdmk.org/9211 або надіславши SMS “9211 (пробіл) номер відповіді” на номер 093-177-0035
Марина АЛДОН, газета «Неділя Закарпатські новини», ексклюзивно для zakarpatpost.net
