У Хусті показали постшоу Нацвідбору Євробачення і виставою про Карпатську Україну відкрили оновлений театр
Що пов’язує виставу з останніми музичними подіями у державі? Здається нічого. Але насправді це не так! Олександр Гаврош, як пророк… ніби все передбачив!
Символічно, звісно, але саме за часів Карпатської України під керівництвом братів Шерегіїв у Хусті, який власне і став столицею Карпатської України запрацював театр «Нова сцена».
Тож вистава, поставлена режисером В’ячеславом Давидюком за твором Олександра Гавроша «Останнє танго в Хусті» саме про події тих часів і знаменувала собою відродження театрального мистецтва у третьому за величиною закарпатському місті.
На відкритті театру побував і журналіст газети «Неділя Закарпатські новини».
Відрадно, що все обійшлося без радянщини. Не було традиційного перерізання стрічок та надто довгих промов, хоча виступи керівництва і мали місце, але говорили чиновники стисло і вже після закінчення показу.
Надзвичайно приємне враження справила сама будівля театру, яка, наче Сфінкс, постала з занедбаного старотипного і захаращеного районного будинку культури й переродилася в абсолютно нову споруду. Протягом короткого часу тут було проведено капітальний ремонт, добудовано приміщення, зроблено оркестрову яму, приведено до належного стану фойє, закуплено гарні м’які стільці. Сама сцена також гарна, як і освітлення та глядацька зала.
Одним словом, масштаби та терміни виконання робіт дійсно дуже приємно здивували.
А тепер про саму виставу, прем’єрним показом якої Хуст нарешті повернув собі славу театрального міста.
Сюжет закручено довкола історичних подій 1939 року. Власне битву на Красному Полі, де й відбувалася боротьба за незалежність не видно, але вона відчувається, при чому – дуже реалістично. Глядач ніби переноситься на 80 років назад і стає свідком усього, що в ті дні відбувалося в Хусті. Дійові особи є справжніми патріотами, особливо Микола (актор Василь Снітар), який керує театром «Летюча естрада», а також троє його побратимів – балетмейстер Анатоль Демо (актор Анатолій Барна), художник-графік Михась (актор Микола Шпеньович) та поет Іван з Ірляви (актор Василь Довганич). Особливо колоритною постає молода дівчина з багатодітної родини із Колочави Василина (акторка Валерія Вайнраух). Вона втекла з дому, бо батьки хотіли видати її заміж за старшого на 40 років за неї нареченого і долучилася до театру, де покохала Миколу.
Отут і розгораються любовні пристрасті та закипає кров від напруження. Адже хлопця кохає, чи то крутить його почуттями ще одна дівчина – така собі сучасна Марув із Національного відбору Євробачення, або дівчина з дуету Анна-Марія, яка каже, що своїми піснями несе світу мир і їй байдуже у якій країні співати. Для неї головне – слава! Саме такою є Калина (акторка Мирослава Рибчук-Сливка). Вона дійсно відома артистка, успішна жінка, але для неї гроші не пахнуть. Свого часу Миколу вона покинула, промінявши на іншого, але життя з ним не склалося, тож вирішила повернутись до колишнього партнера по сцені і приїхала до Хуста.
Також дуже цікавим персонажем є батько Василини (актор Сергій Маслов) – простий чоловік із Колочави, що розмовляє закарпатською і говорить просто такими собі місцевими афоризмами. Знайшовши доньку-втікачку, він вибачає її і передає «добриньок» із дому від мамки.
Ще троє журналістів-іноземців Майкл Вінч (актор Михайло Анишинець) – пресова агенція «Ройтерс», Ен Огара Мак Кормік (акторка Аліса Смерека) – кореспондент газети «NewYorkTimes» та Петро Лисюк (актор Василь Бабич) – американський кінооператор українського походження представлені у виставі для того, аби показати, що події Карпатської України мали важливе значення не лише для хустян, але й для всього світу, адже саме тут і почалася Друга Світова війна.
Фінал дуже філософський, хоч і трагічний, драматизму додає мелодія скрипки. А грав театральний оркестр просто блискавично. У виставі також звучало багато пісень, усі актори – співаючі. Можна побачити і танці, та їх менше.
Загалом вистава цікава і її варто переглянути. Але головне, що вона стала новою сторінкою у театральному мистецтві Закарпаття і відпер у нашому краї на один театр більше.
Марина АЛДОН, zakarpatpost.net
