Карпатська Україна – антитоталітарний виступ закарпатців

Виповнюється вісімдесят років Карпатській Україні – і досі не до кінця осмисленому феноменові нашої історії. Край, що на той час був уже рівно тисячу років відірваний від решти українських земель, знайшов у собі сили на українське державотворення всупереч усім несприятливим обставинам, пише газета «Неділя Закарпатські новини».

Події Карпатської України 1938 – 1939 років по-своєму унікальні, виняткові в цілій українській історії. На п’ять місяців, поки тривала ця державотворча епопея, наш край став прикладом для всіх інших українських земель, доказом того, що «ще не вмерла», що українська ідея здатна відроджуватися у, здавалося би, цілковитій безвиході.

Два імперські утворення, очолювані Гітлером і Сталіним, готувалися до вирішального двобою. Щоправда, поспішати із цим не поспішали, обоє прагли максимально зміцнитися. Натомість Англія і Франція хотіли, щоб зіткнення коричневих і червоних відбулося якомога швидше, щоб вони якомога сильніше виснажили одні одних, а відтак західні демократії пануватимуть у повоєнному світі (так, в принципі, і сталося після 1945 р.), тому Гітлера усіляко підштовхували на Схід. Спочатку йому дозволили приєднати до Рейху Австрію, потім подарували Судетську область Чехії. Третьою такою приманкою стала розбудова української автономії у складі Чехословацької республіки.

Навіть невеличка українська держава (та й то не повнокровна, а тільки автономна) все одно була для Сталіна тим самим, що червона ганчірка для бика. Режим доклав стільки зусиль для знищення українства на своїй території й у ближчих околицях, а тут – знову спалах державотворення, причому цілком цивілізований.

Для Гітлера покровительство Карпатській Україні було масштабною брудною грою, спрямованою на посилення власних позицій. З одного боку, західна преса писала, що з Хуста може початися похід за визволення всіх українських земель. З іншого – Гітлер підтримував цю версію, шантажуючи нею і ближчих сусідів, і головне – СРСР.

Для самої Карпатської України захист її з боку Гітлера був справою ризикованою. Це загрожувало назавжди скомпрометувати український державницький рух (щось подібне сталося з цієї причини зі Словацькою державою Йозефа Тисо, змушеною воювати у Другій світовій на боці Рейху).Проте Августин Волошин і його владна команда досить вдало пройшла між Сціллою і Харибдою. З одного боку, було забезпечено п’ятимісячне існування цієї держави. З іншого – зближення з Рейхом так і не включило Карпатську Україну в його орбіту впливу. Вона лишилася для Гітлера розмінною монетою, котрою той легко пожертвував при першій-ліпшій нагоді.

Два тирани бавилися Карпатською Україною у пінг-понг, вона була кулькою між ними. От тільки поводилася та кулька всупереч усім законам аеродинаміки. Тобто наші предки проявили власну позицію, відмовившись грати нав’язувану їм роль у тодішньому геополітичному театрі. Сильні світу того не пробачили їм такої самостійності – державу було знищено, але її місце в історії назавжди лишилося гідним. Сучасній Україні теж постійно доводиться балансувати на лезі бритви, зараз ставки незмірно зросли, але і нині вибір той самий – антиімперський.

Рівно двадцять літ тому впорядковано меморіальний комплекс «Красне Поле», на якому щороку відбуваються основні урочистості. Саме там, на підступах до Хуста, відбувся найбільший бій захисників Карпатської України. Саме з цього поля для українців почалася Друга світова війна, яку нашим предкам довелося вести проти обох найбільших тоталітарних режимів. Якщо цілий ряд європейських держав пішов назустріч Гітлеру і влився до його імперії, то Карпатська Україна відкинула цей шлях. Карпатські січовики билися, з одного боку, за збереження своєї національної державності, з іншого – за демократичний і християнський характер цієї державності.

Україна нині знову стоїть перед вибором – цього разу персоналізованим. Нам знову доведеться шукати правильне рішення, за яке би не було соромно. Безперечно, воно має продовжити рух сучасної України до Європи, у співдружність благополучних країн. Свого часу вибір Карпатської України призвів до входження нашого краю через кілька років до складу України. Зараз подібний вибір має забезпечити рух уперед вже цілої України.

Сергій ФЕДАКА, газета «Неділя Закарпатські новини», ексклюзивно для zakarpatpost.net

Прокоментуй!

(Обов’язково)
(Обов’язково, не публікується)