У місті Берегово, скажений собака протягом дня встиг напасти на вісьмох перехожих. Усі опинилися в лікарні. Перша потерпіла жителька Берегово піддалася нападу практично в центрі міста: безхатній собака накинувся на неї, повалив х ніг, погриз жінку і подер на ній одяг.

Жінку з численними укусами доставили в районну лікарню. Протягом дня той же за описом собака напав ще на кількох людей у різних мікрорайонах райцентру. Всього в райлікарню звернулися восьмеро потерпілих.

Собаку з неадекватною поведінкою умертвили. Незабаром ветеринари встановили, що він був хворий на сказ. Всі покусані отримали вакцину проти сказу, один потерпілий досі знаходиться на стаціонарному лікуванні.

Водночас міська влада ввела в Берегово карантинні обмеження: по місту розклеїли листівки з повідомленням про заборону вигулювати собак та вивозити їх за межі райцентру. Крім того, всіх власників котів і собак просять прищепити своїх вихованців від сказу. Що ж до бездомних тварин, то ними займаються комунальні служби.

tsn.ua

Пізно ввечері в одному з місцевих ресторанів виник конфлікт. Особливо розперезався один із нетверезих молодиків. На місце пригоди прибула слідчо-оперативна група, проте хулігана присутність міліції не отверезила. Він став хапати міліціонерів за формений одяг, нецензурно висловлюватися на їхню адресу, а далі… звалив на землю одного з працівників і зацідив йому кулаком в обличчя!

Потерпілий—молодий оперуповноважений карного розшуку в званні молодшого лейтенанта міліції отримав забій кісток носа. Хулігана затримали. Ним виявився 29-річний житель Берегова. Вирішується питання про порушення кримінальної справи за ст.345 ч.2 Кримінального кодексу («Умисне заподіяння працівнику правоохоронного органу тілесних ушкоджень»).

Санкція цієї статті передбачає покарання у вигляді обмеження або позбавлення волі на строк до 5 років.

zakarpatpost.net

Однак  зловмисник розгадав замисел дівчини і грізно гаркнув на неї, мовляв: не давай мені якесь фуфло, а цінніші  речі, кивнувши  у бік  масивних ланцюжків.У руки за лічені хвилини нападника перекочувало понад кілограм золота у вигляді ювелірних виробів.  Насамкінець він відібрав ключі і зачинив двері магазину за собою ззовні. Продавщиця натиснула «тривожну» кнопку, зателефонувала власникові та у міліцію.

Невдовзі на місце пригоди прибули співробітники приватної охоронної фірми, однак спритний скутерист і його пасажир встигли покинути місце злочину, «розтанувши» десь на вуличках Берегова…

У в.о.заступника начальника Берегівського райвідділу міліції Володимира Сакалоша було багато планів на  цей вихідний. Спершу хотів відвідати родичів,   виїхати на відпочинок.  Однак жодного з цих пунктів йому здійснити тоді так і не вдалося: близько десятої зателефонували з райвідділу й повідомили про пограбування магазину. І вже за кілька хвилин дружина проводжала чоловіка на службу. Хоча цей випадок за сигналом «Тривоги» підняв на ноги не тільки майже весь склад брегівської міліції, а й багатьох обласних правоохоронців.

Згодом на місці НП були начальник Берегівського райвідділу УМВС Олександр Яцканич, його перший заступник Микола Куриця, заступник Віталій Михайлов, уже згаданий Володимир Сакалош, експерт-криміналіст Юрій Безик, працівники оперативних служб,  дільничні міліціонери та ін. Зважаючи на резонанс, адже для зазвичай спокійного району ця подія і справді — неабияка, до Берегова прибули перший заступник начальника УМВС Володимир Шелепець, начальник слідчого управління УМВС Михайло Лендєл, начальник карного розшуку Василь Мацо, найдосвідченіші  оперативники цієї служби.

Але розслідування злочину ускладнював той факт,  що пограбований магазин не був  обладнаний камерами відеоспостереження, не було й свідків, а сама шокована дівчина мало що могла розповісти про своїх кривдників, оскільки обличчя обох маскували шоломи. За словами продавщиці, вони були одягнені у чорні «вітрівки». Все ж міліцейська пошукова машини поступово набирала обертів. Шукаючи хоча б якусь зачіпку, оперативники перевіряли ломбарди та інші місця, де б могли реалізовуватися крадені прикраси, водночас встановлювали коло осіб, які б могли займатися «підпільним» продажем награбованого. Безпосередньо розшукову бригаду очолив Микола Куриця, а слідчі дії координував Володимир Сакалош.

Перевіривши камери відеоспостереження, які були на інших сусідніх об’єктах, розташованих на вулиці І. Франка та прилеглих до неї, розшуковики зафіксували скутер із двома чоловіками у чорних шоломах і «вітрівках». Правда, ці дані самі по собі містили дуже мало інформації. Але стражі порядку звернули увагу на ту обставину, що скрізь  скутер супроводжувала одна й та ж машина. Отож скутеристи, найімовірніше, «на діло» йшли не самі. Автомобіль був марки «Жигулі». Ниточка на цьому могла теж обірватися, адже детальнішої інформації  про легковик міліціонери поки що не мали. Однак машина ззовні була по-особливому оснащена незвичними спойлерами. На цьому й наголосили стражі порядку, надсилаючи запит у Державтоінспекцію та в сусідні міськрайоргани міліції. Пошуки не припинялися ні на день.

За якийсь час стало відомо, що автомобіль, який тієї неділі «засвітився» у Берегові, зареєстрований на сусідній Мукачівщині і належить молодому жителю  смт Чинадійово. Вдома хлопця не виявилося,  а от потрібна «п’ятірка» знаходилась на одній з вулиць міста над Латорицею. Туди й виїхали берегівські оперативники, де спільно з мукачівськими колегами влаштували засідку. Післяобідньої пори до автомашини  підійшли троє молодих людей. Один із них виявився власником, інші – його приятелями.   Хлопці, оточені міліціонерами, почали поводитися  якось неадекватно.

Все з’ясувалося згодом: в салоні оперативники  знайшли згорток із марихуаною. 20-річний Іван, власник транспортного засобу, спершу категорично заперечував свою присутність  тієї неділі у Берегові, мовляв: був удома – і баста! Потім стверджував, що їздив на Берегівщину тільки покататися з друзями. Невдовзі в оселі, де юнак мешкає з родичами, було проведено обшук, під час якого правоохоронці знайшли шоломи та окуляри скутеристів. Іван, хоча ніде й не працює, мав при собі 500 доларів.  Зрозумівши, що діватися нікуди, юнець розповів, як усе було.

Виявляється, до злочину готувалися ретельно. З’ясували «слабкі» місця в обладнанні торговельної точки, зауважили, що саме у вихідний людей тут небагато. Підготували й скутер. Разом з Іваном на «діло» ходили два його односільчани: один — ровесник, інший — на рік старший. Обидва вже притягалися свого часу до криміналу: старший попався за крадіжки, одноліток накоїв біди ще в неповнолітньому  віці. Відчувши, що запахло смаленим, і, певно, відаючи, що Іван потрапив у руки міліції, два приятелі зникли у невідомому напрямі. Тепер їх розшукують міліціонери.

Мабуть, тільки  після затримання Іванових поплічників вдасться повністю пролити світло на цю справу і встановити долю краденого золота. На сього дні вже відомо,  що родич одного з утікачів працює в ломбарді. А от під час обшуку у помешканні його батьків правоохоронці   знайшли прейскуранти з цінами на золоті вироби. Щодо Івана, то він чекає співучасників в ізоляторі тимчасового тримання.  Його автомобіль знаходиться на штрафмайданчику. 

Керівництво Берегівського райвідділу відзначило за розкриття цього зухвалого злочину Володимира Сакалоша, начальника карного розшуку Миколу Губинця та молодого оперативника  підрозділу Михайла Ковача, (який, до речі, донедавна  працював кінологом) і експерта-криміналіста Юрія Безика.

Михайло ПИСКАЧ, ОВС

За попередніми даними травм, жертв серед населення, руйнування будівель та споруд не зафіксовано

Для довідки:

СИЛУ ЗЕМЛЕТРУСУ В УКРАЇНІ ВИЗНАЧАЮТЬ ЗА 12-БАЛЬНОЮ ШКАЛОЮ MSK-64

1 бал. Землетрус не відчувається. Визначають спеціальними приладами.

2 бали. Поштовхи відчувають свійські тварини – стають дратівливими, боязкими.

3 бали. Відчувається всередині приміщень, наче коливання від транспорту.

4 бали. Чутний скрип підлоги, дзвін посуду, тремтіння меблів.

5 балів. Ляскають двері, тріскаються шибки, зупиняється настінний годинник.

6 балів. Гойдаються важкі меблі, б’ється посуд, падають із полиць книжки, інколи тріскається штукатурка.

7 балів. Руйнуються погано зведені та старі будинки. У міцних будівлях з’являються невеликі тріщини, обсипається штукатурка. У річках та озерах мутніє вода. Можливі зсуви й осипання ґрунту.

8 балів. Дерева сильно розгойдуються, гілля ламається. Руйнується чимало міцних споруд.

9 балів. З’являються розколини в ґрунті.

10 балів. Землетрус руйнує навіть міцні будівлі. Розриваються водопровідні та каналізаційні труби. Із річок та озер виплескується вода.

11 балів. Руйнуються дороги, мости. Утворюються широкі тріщини зі зрушеннями.

12 балів. Руйнуються всі споруди. Окремі предмети підкидаються при поштовхах. Змінюються русла річок, утворюються водоспади. На поверхні ґрунту з’являються земляні хвилі. Міняється рельєф у великих масштабах та значних площах.

УМНС в Закарпатській області

– Сергію Георгійовичу, нещодавно минуло 25 років, як не стало вашого батька, Георгія Георгійовича Сасіна – відомого геолога, лауреата Державної премії України. Чи розповідав, як потрапив у Берегово на роботу?

– Звісно, він розказував мені, як це було. Закінчивши школу юнг у 1944 році на Соловецьких островах, був скерований  у Тихоокеанський флот. У 1948 р., закінчивши військову службу в дивізіоні торпедних катерів, які брали участь у війні з Японією, екстерном, до того ж із золотою медаллю, завершив шкільне навчання в Дніпропетровську. Відтак подав документи до Одеського морехідного училища, куди невдовзі був зарахований. Але, довідавшись про військову підготовку, забрав папери і під впливом знайомих подався до Дніпропетровського гірничого інституту. Провчившись 3 роки, у 1951 поїхав працювати на Закарпаття – в геологорозвідувальну експедицію. Спершу був колектором, відтак став дільничним  геологом, одночасно навчався у Всесоюзному заочному політехнічному інституті, що в Москві. Закінчивши його,  отримав першу державну нагороду – орден “Знак Пошани” (за відкриття Бейганського баритового  родовища в 1966 р.).

– З якої родини він походив? Хто були його предки, чи знав, пишався своїм родоводом? Чому став геологом?

– Батько, тобто мій дід, Георгій Іванович Сасін, працював будівельником у м. Вілейка, що в Білорусії, але водночас навчався в Дніпропетровському гірничому інституті. Як колишній штабс-капітан царської армії, співробітниками НКВС був розстріляний у 1939 р. Був нагороджений Георгіївським хрестом 4 ступеня в 1919 р., а реабілітували його у 1958 році.

– Ваш батько разом з іншими відомими геологами стояв біля витоків  ЗГРЕ, цієї галузі у нашому краї загалом. Щось із цього приводу можете розказати?

– Так, батько працював не тільки в Берегові, але і в Перечині, Дубриничах, Рахові, Бейгані, Мужієві, Мукачеві, Вишкові. Геологічну галузь він формував практично по всьому Закарпаттю…

– Які найголовніші риси були притаманні вашому батькові? Що передалося у спадок вам? Чому пішли його стезею та чи не шкодуєте, що життя присвятили геології?

– Батько був одержимою, цілеспрямованою людиною, мав енциклопедичні знання в багатьох сферах, а в геології – і поготів. Якось на моє запитання, чому відмовився переїхати  до Києва чи Львова (а можливості такі були), відповів: “А ким я там буду? Ще одним клерком від геології? А тут, на місці, я знаю свою роботу, може щось іще й відкрию…” У спадок мені передалося вміння поважати думку колег, співрозмовників, друзів, зрештою,  боротися за свою точку зору. Звісно, я не такий ерудований, яким був батько, не є таким генератором ідей, яким був він, але міг би бути непоганим адміністратором чи організатором виробництва. Чи не шкодую, що став геологом? Аніскільки! Ця робота мені до смаку. Звісно, я хотів бути схожим на батька – до того ж і не тільки зовні. Як це вийшло – можуть сказати мої колеги та друзі. Але в іншому житті, я, мабуть, освоїв би фах будівельника…

– Де й ким ви працювали? Згадайте, як очолювали золотополіметалевий комбінат у Мужієві. Скільки ж то золота, образно кажучи, пройшло через руки Сасіна-молодшого? А яка сім’я у вас? Розвідники підземних надр у ній є?

– У квітні 1973 року разом з дружиною-геологом Валерією Григорівною Сасіною я почав працювати в Закарпатській геологорозвідувальній експедиції – спочатку техніком, згодом геологом, відтак став начальником ВТК “Закарпатполіметали”, начальником збагачувального цеху цього ж підприємства. Починати було важко, тим паче, що прийшов на фабрику після її майже річного простою і разом із заступником-технологом Олександром Парфенюком та механіком Федором Гребою розпочав переоснащення. Відтак фабрика почала нарощувати темпи видобутку. Син, еколог за фахом, працює гірничим рятувальником МНС на Мужіївському родовищі. Що стосується золота, то його й насправді через мої руки пройшло багато, адже я більше за всіх інших керував фабрикою – 3 роки. Гадаю, що кілограмів 170 – не менше!

– За що вашого батька було удостоєно Державної премії?

– Батько нагороду отримав посмертно – за свій вклад у розвиток геології України, зокрема, за відкриття Мужіївського золотополіметаличного родовища.

– Диплом Держпремії отримували ви. Як проходила така церемонія?

– Батька не стало у березні 1988 року – він помер від інфаркту. Тож диплом через три роки, у грудні 1991, отримував я. Хоча за нагородою в Київ мала їхати мама, але їй було вже тяжко виконати цю місію. Церемонія вручення проходила більш ніж скромно – на мене була замовлена перепустка перепустка до Кабінету Міністрів, де вчений секретар  комітету з присудження Державних премій А. Ф. Пічко вручив мені нагороду в своєму службовому кабінеті.

– Розкажіть, Сергію Георгійовичу, й  про інших лауреатів, орденоносців у геологічній сфері…

– Перш за все я б хотів згадати Миколу Івановича Лебідя, який на той час уже працював у Києві. Це була чудова, розумна людина, талановитий геолог, який багато зробив для розвитку  галузі в нашому краї. Не можу не сказати про учня мого батька Миколу Феодосійовича Гожика, головного геолога Закарпатської експедиції. Він і дотепер трудиться і, попри те, що про цю людину пишуть у пресі, геологія для нього – це сенс усього життя. Микола Постоєнко, на той час начальник гірничого цеху Мужіївської геологорозвідувальної партії, зробив значний вклад у визнання цього родовища. Є багато інших людей, яких свого часу держава відзначила за успіхи в розвитку геології Закарпаття. Але всіх не перерахуєш…

– У Закарпатську ГРЕ свого часу приїжджали високі гості: міністри, відомі вчені тощо. Кажуть, навіть союзний академік Мстислав Келдиш відвідував містечко. Чи маєте про цю подію якусь інформацію?
–Закарпатську геологорозвідувальну експедицію дійсно відвідували високі гості: міністри, вчені та інші знаменитості. Перш за все слід сказати про приїзд у 1967 р. Президента Академії наук СРСР Мстислава Келдиша. Узагалі він їхав трохи підлікуватись до Карлових Вар, але на запрошення першого секретаря обкому партії Юрія Васильовича Ільницького два дні провів в Ужгороді. Тодішній начальник експедиції Ю. С. Нєкрасов скористався його “зупинкою” та запросив відвідати нашу експедицію, яка на той час вважалася однією з найрозвиненіших у всьому Союзі. Академік погодився. Запам‘ятався як проста, спокійна, виважена, скромна та небагатослівна людина. Він уважно всіх слухав, а потім розпитав про проблеми. Головний інженер О. Л. Зайонц сказав, що не вистачає труб великого діаметру для буріння свердловин. Келдиш пообіцяв допомогти і …допоміг! Бував у нас і академік із Грузії Твалчрелідзе, який плідно співпрацював з нашими геологами і був особистим другом мого батька. Не зважаючи на академічний ранг, він був дуже веселою людиною. Міністр геології Словаччини Ян Славік також неодноразово відвідував  Берегово, геологія Закарпаття цікавила його в плані пошуку корисних копалин у сусідній країні. Будучи другом мого батька, він також ніколи не зупинявся в готелях – жив тільки у нас. Між іншим, у ті часи в експедицію приїздили з усього Союзу на консультації, семінари, у нас обговорювали та вирішували масштабні геологічні проблеми. Це зараз ніхто сюди не приїжджає – довкола суцільна тиша, геологія, виходить, нікому не потрібна…

– Ваш на сьогодні вже покійний батько мав товариські стосунки з ректором Львівського держуніверситету ім. І. Франка, визначним мінерологом, академіком Лазаренком. Де і як вони подружилися?
– Так,  вони  насправді товаришували. Їх познайомив племінник Євгена Костянтиновича – Ерік Олександрович Лазаренко, який разом із батьком працював у експедиції. Академік-ректор часто відвідував Закарпаття, тож у співавторстві з ним, Е. Лазаренком, Б. Баришниковим та О. Малигіною (дружина Еріка Олександровича) згодом була видана відома книга “Мінералогія Закарпаття”. Академік опікував молодих  фахівців, навчав їх і підказував, як має розвиватися геологія. Адже він був вихованцем знаменитої школи геологів, яку знали та поважали у всій Європі – Ленінградської гірничої академії.

– Розкажіть, будь ласка, про династії закарпатських геологів, яких чи не найбільше живе в Берегові…
– У нашій експедиції їх лише дві – це Сасіни та Удуди. Про останню хочу сказати окремо: її глава, Роман Васильович Удуд, геолог, здобув освіту у Львівському держуніверситеті. Відтак працював старшим геологом на Мужіївському родовищі, а його дружина, Галина Іванівна, також навчалася у Львові та згодом працювала в ЗГРЕ. Старший син, Олександр, – головний інженер Закарпатської експедиції, а молодший, Дмитро, – колишній мій колега по роботі в “Закарпатполіметалах”.

– Складається враження, що останнім часом геологічна галузь для країни стала мовби непотрібною. Чи довго вона буде у ролі пасинка?

– Геологія в тому розумінні, якою було у 60-80 р. р. минулого століття, дійсно не потрібна нашій країні. Чому? Бо тоді існувала велика держава з надвеличезними ресурсами, в якій усе було досить чітко розплановано – що і де потрібно шукати й видобувати. В Україні ж потреби зовсім інші – потрібні як золото, срібло, мідь, цинк, свинець, так і нафта, газ, вода, будматеріали тощо. Чому свого часу взялися за розробку Мужіївського родовища?  Держава потребувала золота, а поклади неподалік Берегова  затверджував ДКЗ у 1991 році. Нині ж геологія – це пасинок економіки. До тих пір вона буде такою, поки в ОДА не працюватиме геолог, який відповідатиме за розвиток цієї галузі… Чому наші спеціалісти мають вагу за кордоном? Бо вони є справжніми фахівцями своєї справи.

– Яка ситуація в ЗГРЕ на сьогодні? Чи є що розвідувати геологам на Закарпатті? І взагалі, чим багаті підземні надра краю або по чому ходимо?
– Ситуація тут на сьогодні непроста. Що казати, коли начальника експедиції не запрошують на нараду з термальної води, яка відбувається в Берегові – на базі майбутнього аквапарку. Геологам є що розвідувати: це і дослідження флангів золотополіметалічних покладів, родовищ термальної вода, яка зараз на вагу золота,  будматеріалів (пісок, глина,камінь) і багато іншого.

– На вашу думку, чи є потреба в реанімації золотовидобування в Мужієві та наскільки це шкідливо для екології, людей?
– Так, реанімація Мужіївського родовища потрібна, адже тут “зняті” тільки вершки, а срібла, поліметалів і, зрештою, золота ще достатньо. У плані екології можу сказати, що коли пересічні берегівчани розказували про буцімто страшну (!) радіацію на Мужіївському родовищі, я запитував, мовляв, звідки вони це знають. З неприхованою іронією вони відповідали: “А ти хіба не знаєш, що золота без урану не буває?” Я ледь не оторопів! Адже, як і колеги, понад 10 років працював під землею, всі маємо дітей-онуків, які нині живі та здорові! Треба розуміти, що все це – кон’юнктурні вибрики: коли потрібно комусь, тоді й випливає питання екології. Декому це на руку…

– Чи престижна професія геолога зараз? Які навчальні заклади готують фахівців цієї галузі?
– Професія геолога престижна і зараз. Хоча, аби стати спеціалістом у золотовидобуванні, потрібно вчитися 5 років, потім пропрацювати не менш 10 літ по темі “золото”, тільки після цього спеціаліст майже готовий. Так само й по нафті та газі, термальній воді. Яка країна може собі таке дозволити? Україні, мабуть, наразі це не під силу. Та постає інше питання: піде, приміром, наше покоління –  хто ж буде працювати в геології? А що стосується підготовки фахівців, то найперше їх навчають у Львівському національному університеті ім. І. Франка, КНУ ім. Т. Шевченка, Дніпропетровському гірничому інституті, Київському геологорозвідувальному технікумі. До речі, наших спеціалістів  дуже цінують за кордоном – у Росії, Африці, Південній Америці, Азії. Нерозвіданих родовищ у світі ще багато, треба тільки вміти їх знайти!

МИХАЙЛО ПАПІШ, для газети “НЕДІЛЯ”

nedilya.at.ua 

Б.Тарасюк зауважив, що у даному випадку йдеться про використання на офіційному рівні у роботі органу місцевого самоврядування поряд з державною символікою України національної символіки іншої держави, чим фактично штучно провокується проблема сепаратизму. «Це рішення районної ради суперечить Конституції України та законам України і є провокаційним за своїм змістом», – наголосив Б.Тарасюк.

«Хочу звернути вашу увагу на те, що це вже не перший випадок відверто провокаційних дій з боку органів місцевого самоврядування на території Закарпатської області. Приблизно в такому ж дусі Закарпатською обласною радою на офіційному рівні штучно культивується питання «русинства».

Подібні процеси можуть призвести до створення передумов для внутрішньої конфронтації як всередині однієї з областей України, де історично склалася своєрідна спільнота людей різних національностей, які століттями живуть у мирі та злагоді, так і на території інших областей України», – йдеться у депутатському зверненні до генпрокурора.

Нагадаємо, що 18 червня депутати Берегівської районної ради на Закарпатті ухвалили рішення про те, щоб починати свої засідання з виконання Державного гімну України та угорського національного гімну.

Закарпатська облорганізація “Свободи” різко засуджує це “антиконституційне рішення” і вимагає від президента, Верховної ради, СБУ та Генпрокуратури “відреагувати на антидержавний шабаш”.

“Рішення про виконання під час офіційних заходів гімну іншої держави, яка має територіальні претензії до України, ми розцінюємо як подальший наступ на Українську державність, яку протягом вже 20-ти років проводять на Закарпатті угорські шовіністичні кола”, – йдеться в повідомленні.

Якщо президент, Верховна рада, СБУ та Генпрокуратура “в черговий раз відбудуться мовчанкою, Закарпатська “Свобода” розпочне на Закарпатті українозахисні акції протесту”, зазначили у “Свободі”.

tsn.ua

Версія батьків загиблого юнака Оксани та Володимира Товтинів.

20 квітня 2011 року, біля 9 годин к.ч. на трасі Берегово-Мукачево загинула в автокатастрофі молода людина, 21-річний голова селянсько-фермерського господарства “Ковач”, випускник юридичного  факультету  Національного Університета Біоресурсів і природокористування України (м. Київ), Товтин Микола Володимирович.

Загинув внаслідок удару ззаду у свою машину “Нива-Шевроле” службового автомобіля Закарпатського МВС  “Фольксваген-пассат”, в якому сидів начальник Берегівського райвідділу міліції Олександр Яцканич та його водій Софілканич. Після удару на великій швидкості водій «ниви» загинув від отриманих травм, не сумісних з життям. До моменту загибелі намагався впоратись із швидкістю, про що свідчить гальмівний шлях  “ниви-шевроле”.  У «фольксвагена»  слід від гальмівного шляху відсутній.
Від нищівного удару «нива» опинилася в кюветі, а водій вилетів через заднє скло.

Пан Яцканич знаходиться з травмами обличчя, грудної клітини та плеча в Мукачівській районній лікарні, в відділенні інтенсивної терапії. Його супутник отримав травму ноги. Пан Яцканич залишив місце ДТП до приїзду карети швидкої допомоги,  скориставшись службовим автомобілем Берегівської райлікарні, в якому їхав головний лікарь Малеш І.  В. та начмед Сак Ю.М., які прямували по цій дорозі на нараду.

На місці ДТП залишилися два потерпілих – Софілканич та Товтин Микола, який до приїзду швидкої помер на руках людей,  що надавали йому першу допомогу. Свідки ДТП були шоковані і готові свідчити, що два головних медика Берегівщини навіть не наблизилися до постраждалого, приділивши максимум уваги керівнику міліції, який відбувся незначними ушкодженнями.

mukachevo.net

Жіноча краса має безліч можливостей, аби проявити себе: хтось своїми внутрішніми цінностями, чарівною приязністю, хтось поставою, а дехто такою зачіскою приваблює, від якої інколи чоловікам неможливо відірвати погляду…

А у весняну пору зачіски мають особливе значення: яка жінка не мріє сподобатися представникам сильної половини людства?

Свідченням того, що наше провінційне містечко також має неабияких майстрів цієї справи, є приз, який завоювала берегівська команда за участь у вельми ранговому міжнародному конкурсі перукарів. Усе почалося з того, що на адресу Спілки підприємців “Negyhatar” надійшло запрошення від торговельної та промислової  палати області Боршод-Абауй-Земпен позмагатися в чемпіонаті перукарів, косметологів і майстрів манікюру. – Цьогорічні змагання уже дев’яті, тож їх по праву можна назвати традиційними, – вказували у листі-запрошенні голова палати Томаш Біголл і головний організатор конкурсу Іштван Мадарас. – Мета заходу – вдосконалення кваліфікації, підвищення рівня майстерності тощо. Голова “Negyhatarа” Габор Кінч без вагань поділився новиною з відомим у місті підприємцем, керівником популярного салону краси “Пірошка”, депутатом  міськради Пірошкою Чех  і запропонував їй сформувати команду для участі в цьому турнірі.  А далі вже пішло-поїхало:  перукарі Маріанна Елек (котра, до речі, освоювала ази цієї професії в Будапешті), Моріца Івандел, а також модель Агнеса Мигович  за підтримки Спілки підприємців “Negyhatar” виїхали до м. Мішкольц, де на спортивній арені “Generali” проходив міжнародний чемпіонат. Учасники мірялися силами та вмінням у 9 номінаціях – то були і щоденні та святкові зачіски, і екстремальні жіночі, а також класичні та модерні чоловічі стрижки. Косметологи  змагалися в  шести номінаціях.
– Ми виступали в категорії “Весна й тисячі її облич”, де слід було  показати святкову зачіску, – розповідає Пірошка. – За роботою близько 200 команд – справжніх майстрів своєї справи – пильно стежили понад 4000 глядачів. Ми працювали біля дзеркала під номером 172. Наші “конкуренти” – команди в складі 10-20 і навіть 50 осіб, мали власних стилістів, майстрів макіяжу. До слова, володарем головного призу став учасник, що нещодавно виграв престижні міжнародні змагання в Італії. Чи не всі конкурсанти у  роботі використовували перуки, шиньйони, тож яким було їх здивування, коли дізналися, що наша Маріанна Елек “працює” тільки з волоссям своєї моделі… Відтак берегівських перукарів було нагороджено окремим призом. До речі, побачивши, скільки приїжджого люду привабили перукарі в Мішкольці, я подумала: а чому б  такий же захід не провести у Берегові? А Маріанна Елек тим часом уже працює над розробкою нової зачіски. Такої, аби наступного року журі удостоїло її головного призу цих престижних міжнародних змагань. На фото М. Івандел: майстриня та модель.

Ференц ТОВТ, міська газета “Берегово”

Хотіли золота, а маємо екологічну проблему. Євро ’2012 наближається, а на дорогах Закарпаття – воротах країни – яма на ямі. Ці проблеми нашого краю стали головними темами Координаційної наради з питань місцевого самоврядування при голові обласної ради, що пройшла 8 квітня у Берегові.

Представник державної еко­логічної інспекції в Закарпатській області Юрій Бандурович нагадав, що підприємство припинило роботу 5 років тому, а торік господарський суд області взагалі визнав ТОВ «Закарпатполіметали» банкрутом і почав процедуру ліквідації. Екоінспекція тим часом видавала приписи щодо потреби будівництва очисних споруд для нейтралізації дощових кислотних стоків на всіх промислових майданчиках рудника. Але цього через брак грошей ніхто не зробив. Нині на території підприємства 5 відвалів, на яких зберігається 164 тисячі тонн рудовмісних порід. Екологи встановили: основні джерела забруднення довкілля – саме відвали руд, які містять сульфіди й окиси важких металів. А оскільки рудник географічно розміщений зверху, то непотріб стікає вниз до меліоративних каналів у Мужієві. Що коїться у самих шахтах золоторудника, нині невідомо нікому: Держгірпромнагляд заборонив туди будь-кому спускатися, оскільки це небезпечно для життя. А ще, наголосив пан Бандурович, під час процедури ліквідації підприємства не зроб­лено екологічного аудиту.

Водночас начальник Закарпатської геологорозвідувальної експедиції Василь Клямка заявив присутнім, що екологічні наслідки діяльності підприємства не є настільки негативними, як про них говорять останніми роками. «Для нейтралізації важких металів розроблено спеціальні методики, і їх можливо застосувати в Мужієві», – вважає науковець.

Вислухавши думки всіх зацікавлених, Координаційна рада рекомендувала голові обласної ради звернутися до ліквідатора ТОВ «Закарпатполіметали» та Природоохоронної прокуратури з вимогою забезпечити екологічний аудит об’єкта. А управління охорони навколишнього природного середовища, державну екоінспекцію й санітарно-епідеміологічну станцію попросили постійно моніторити довкілля в районі підприємства, а також брати на аналізи питну воду в Мужієві. Звернулися члени ради й до обл­держадміністрації – розробити для розгляду депутатів проект звернення до Мінпромполітики та Мінекології про виділення коштів. За ці гроші треба провести експертизу технічного стану дамби хвостосховища та очистити від замулення ставок-відстійник і відвідний канал у Мужієві.

«Щодо екологічного впливу діяльності золоторудника, то досі цьому питанню не надавалося достатньої уваги, – прокоментував Іван Балога. – Свого часу, коли відкривали підприємство, і громадськість, і місцева влада очікували від нього позитиву, великої соціальної розбудови Берегівщини. На жаль, цього не сталося. Нині не час шукати винних. Нам слід екологічне пи­тання винести на широке обговорення, об’єднати довкола цього громадські організації й органи місцевого самоврядування».
Інша проблема, яку розглянула Координаційна рада, – стан до­ріг. За інформацією першого заступника начальника ДП «Служба автомобільних доріг у Закарпатській області» Василя Заяця, нині загальна дов­жина крайових шляхів становить понад 3 347 кілометрів, із яких 2 711 км дороги місцевого значення, 636 км – державного. 62 % шляхів – у гірській місцевості, 55% – поблизу річок. «Щорічно автодорожня галузь області потребує 150 мільйонів гривень на поточний ремонт, – констатував Василь Заяць. – Натомість цього року служба поки що отримала лише 37 мільйонів».

Дорожник також наголосив, що в останні три роки через брак грошей не будувалися ні об’їзна дорога навколо Берегова та села Астей від КПП «Лужанка», ні об’їзна на трасі «Київ-Чоп» навколо Ракошина. А це має бути зроблено в рамках підготовки до Євро ’2012.

Оцінюючи стан закарпатських шляхів, голова обласної ради був відвертим – вони мали б бути кращими. «На останній Раді регіонів Президент України Віктор Янукович доволі критично висловився з цього питання і вимагає динаміки та нових підходів у ремонті й будівництві доріг, – зазначив Іван Балога. – Щодо Закарпаття, то є такі речі, які можна робити без суттєвих капіталовкладень. Це насамперед утримання придорожньої інфраструктури, висадження дерев, скошування узбіч».

Представники Координацій­ної ради констатували: стан автодоріг області – незадовільний, а обсяг фінансування галузі – недостатній. Відтак присутні ре­комендували голові облради винести на розгляд обласних депутатів звернення до уряду, аби Київ збільшив видатки на підготовку дорожньої інфраструктури області до Євро ’2012. Облдержадміністрацію члени Координаційної ради попросили винести на розгляд чергової сесії зміни до регіональної програми будівництва, ремонту й утримання шляхів. А до служби автомобільних доріг – ставити підрядникам вимогу дотримання гарантійного терміну відремонтованого полотна.

Олександр Ащека, Старий Замок

День Міста — це традиційне берегівське свято пройде в травні – воно припадає на 20 і 21 число (будемо сподіватися, що ці дні будуть сонячними та благодатними). Розпорядженням  міського голови І. Гайдоша створено оргкомітет з проведення традиційного Дня міста на чолі з першим віце-мером Берегова Ольгою Бізілею.

У середу відбулося чергове засідання, на якому розглянуто організаційні питання.  Берегівчани очікують гостей з Угорщини, Австрії, Чехії, запросять також керівників ОДА та облради, голів міст обласного значення та райрад із усього Закарпаття. Готуються запрошення, афіші, сувенірна продукція, програмки. До проведення міських іменин залучено чимало служб і організацій, адже масові дійства, зокрема, театралізований учнівський марш-хода, проходитимуть як на центральній площі, де буде встановлено грандіозну сцену, так і на стадіоні «Дружба» й у амфітеатрі.
Безумовно, вже зараз доведеться місто причепурити, навести в ньому порядок. Відбудеться ціла низка спортивних стартів, пройдуть концерти й творчі вечори. Місцеві винороби (щоправда, із розмахом дещо меншим, аніж під час винного фестивалю), зможуть пригостити жителів міста і гостей своєю п’янкою продукцією.
Планується, що урочисте відкриття берегівських днів у суботу (21 травня) біля Будинку культури буде насиченим, змістовним. Спершу вітання виголосить міський очільник, а потім до слова запросять гостей. Відтак буде прийом міського голови і гарна забава в амфітеатрі.
Барвисте, людне свято обіцяє бути яскравим, однак пройде скромно та невитратно.

“Берегово”

Минулого тижня на в’їзді в закарпатське Берегове з боку Угорщини урочисто відкрили таблицю з давньо-угорськими (секейськими) рунічними символами. Відтепер назва міста буде читатися магічними рунами як Берегсас – при чому задом наперед. Як пишуть деякі закарпатські видання – «місто Берегово стало першим населеним пунктом на Закарпатті, що було удостоєне подібного знаку».

На церемонії в Берегові був присутній мер міста Іштван Гайдош, який назвав цю подію «історично важливим фактом для угорської діаспори», а місто Берегово – угорським культурним та економічним центром. Він зазначив, що завдяки рунічній таблиці, дух і солідарність місцевих угорців буде тільки зміцнюватися.

Бейла Ковач, депутат Європарламенту від угорської партії «Йоббік», який нещодавно відкрив свій офіс у Берегові, наголосив, що секейські руни – це культурна спадщина всієї Європи, якими по праву може пишатися кожен угорець. Також виступили консул Угорщини в Берегові Петер Філедьхазі, представник угорського рунічного фонду Ласло Шіпош, представники духовенства, в тому числі єпископ Закарпатської реформатської церкви Шандор Зан Фабіан та інші.

Історична довідка. З давніх часів і аж до прийняття християнства в 995 році угорці користувалися саме «рунічними» письменами, які беруть свої корені від давньотюркської писемності. Угорське слово «руна» (Rovás) походить від слова «різьблення», оскільки символи-букви вирізалися на дерев’яних дошках і предметах. Перший християнський король Угорщини Іштван (Стефан) Святий заборонив вживати цю систему письма і змусив угорців перейти на латинський алфавіт. У першу чергу, через те, що рунами користувалися язичники для магічних обрядів і ворожби. Саме слово “руна” означає таємницю, секрет, до того ж у кожної руни існує своє езотеричне тлумачення.

Угорські руни зберігалися найдовше (аж до половини XIX століття) в представників народності секей, які живуть в Трансільванії. У наш час рух за відродження старої писемності очолюють в Угорщині Габор Сокач і Клара Фрідріх. Вони вважають, що угорські руни необхідно знати кожному угорцю, для того, аби краще розуміти свою власну історію. Їхня мрія, аби кожен населений пункт Угорщині отримав табличку з рунічним написом, а давню писемність почали вивчати в школах і університетах. За теорією дослідників, представники угорських племен побували в Карпатському басейні задовго до IX століття. Для підтвердження цього факту влаштовують експедиції в пошуках рунічних символів. З лекціями планують відвідати і Закарпаття.

Самі руни можуть читатися як зліва направо, так і справа наліво (саме так тепер читається назва закарпатського міста Берегово – або угорською, Берегсас).

Мукачево.net

Цього вівторка, 22 березня 2011 року, заступник голови Берегівської районної ради Адальберт Браун, перший заступник голови РДА Степан Медвідь та начальник відділу освіти райдержадміністрації Василь Лендєл провели прийом громадян у с. Запсонь.

Керівник дитячого навчального закладу Мелінда Горват клопотала про відкриття третьої групи. Василь Лендєл порадив створити сезонну групу, адже це економія коштів, до того ж в осінньо-зимовий період багато з батьків знаходиться вдома, тож самі можуть доглядати за дітьми до п’яти років. Останні, звичайно, повинні ходити в садочок.

Представник місцевого цегельного цеху Андрій Сабов скаржився на низький попит на продукцію свого підприємства. Очільники району звернули увагу на необхідність кращого маркетингу, реклами продукції, адже трапляється, що на будівництва Берегівщини цеглу завозять з інших районів. Пообіцяли також посприяти пошуку інвесторів для цеху.

Головний лікар амбулаторії загальної практики-сімейної медицини Еріка Мільо просила допомоги для ремонту системи водопостачання цього закладу, вирішенні інших питань. Керівники району пообіцяли вже найближчими часом вжити заходів для вирішення проблем амбулаторії ЗПСМ.

Під час прийому громадяни також порушили й інші питання, зокрема встановлення у населеному пункті банкомату, на які керівники району дали вичерпні відповіді.

Прес-служба Берегівської районної ради

У двері постукала весна: матінка-природа скинула білосніжне покривальце та вбирається поволі в зелені шати. На деревах  з’являються бруньки, квітують первоцвіти. Активісти з довкілля беруться за поміч природі.

Відрадно, що наше місто з кожним роком набуває європейського вигляду. Пригадується минулорічний візит на Берегівщину відомого українського балетмейстера Григорія Чапкіса, який після відвідин нашого міста мовив три слова: “Я в Європі!” А на берегівських вулицях після санобрізки простору та сонця таки побільшало.

Тетяна СОЙМА, студентка відділення журналістики УжНУ, міська газета “Берегово”

Минулого тижня з дружнім візитом у нашому місті перебувала делегація самоврядування Ніредьгази на чолі з міським головою Ференцом Ковачем. Угорських гостей, яких супроводжував генеральний консул Консульства УР в м. Ужгород Йожеф Бочкої, приймав голова міської ради Іштван Гайдош.  Під час перемовин сторони обговорили аспекти поглиблення плідної співпраці (красномовним прикладом якої є створення самоврядуваннями двох міст-партнерів ТОВ „Водоканал „Карпатвіз”, спільна участь у конкурсах  ЄС, гранти яких скеровуються на розвиток регіону тощо), а також плани на перспективу.

Пан Ференц Ковач у рамках візиту до Закарпаття також мав зустрічі і з очільниками міст Ужгород та Мукачево.

А тепер – про навчальну спортбазу „Закарпаття”, де діє басейн із термальною водою. Як відомо, у вересні директором було призначено Олександра Лабойка, депутата міськради. Відтоді й почали з’являтися критичні публікації у пресі з приводу тамтешніх негараздів, хоча, як не прикро про це казати, були вони й раніше. Але чомусь про іржаву воду в душових, грибок на стінах, тісноту в гардеробах, інші кричущі факти тоді замовчувалося. Зрозумійте: база була споруджена понад 40 років тому, тож цілком очевидно, що через відсутність належної уваги до матеріально-технічного оснащення з боку попередників тут і виникли такі проблеми. І їх не вирішити зразу – доведеться докласти зусиль, фінансових у тому числі, аби все відремонтувати, оновити, переробити, переоснастити. Щоби власними очима побачити, що твориться  в басейні, про який останнім часом написано стільки негативного, я особисто побував на НСБ, зустрівся з її директором, який розказав про розбудовчі плани, оповів про ремонтні роботи, які тривають повсюдно, показав, що вже зроблено, аби зняти наявні проблеми та ажіотаж. Приміром, над фойє, роздягальнею, душовими споруджують другий поверх площею 600 кв. м., що дозволить уберегти приміщення від протікання стелі, асфальтоване покриття по периметру водяної купелі міняють на бруківку, яку завозять аж з-під Києва, у спортзалах також багато перероблено, завдяки чому побільшало комфорту, у готелі – оновлено номери, кількість яких із часом зросте. Та й сама територія виглядає упорядкованішою: нові лавиці, клумби, квіти, бетоновані сходи – це теж в активі пана Лабойка. На всі ці та інші роботи вже витрачено понад 1 млн. 200 тис. власних грошей, бо держава наразі не має можливості  допомогти спортбазі фінансово. Що стосується вартості  квитків для купання, то для приїжджих вони коштують 30 гривень, а для берегівчан – 20. Отож не бачу ніякої цінової диспропорції, ніякого гріха в тому, що гості змушені платити на „десятку” дорожче! Відносно тісноти в басейні, то цю проблему також можна вирішити! І насамкінець: чи згодний я з висновками, які дають журналісти роботі берегівського басейну? Писати, критикувати – ваше, журналістів, право, але нерідко добрим і корисним справам на заваді стає тенденційність у висвітленні того чи іншого питання. Тож радив би всім гуртом узятися та об‘єктивно написати, що тут зроблено за півроку, які плани в адміністрації стосовно подальшої реконструкції об’єкта тощо. За інформацією директора спортбази, до кінця 2011-го вона стане невпізнанною…

– Як ви ставитеся до видачі угорських паспортів громадянам України?

Я – угорець за національністю, тож чисто по-людськи до цієї проблеми в мене ставлення позитивне, навіть попри те, що подвійне громадянство в Україні заборонено. Але як мер, як державний службовець, я переконаний, що всі, хто бачить перспективу в Україні, навряд чи  оберуть цю можливість. На мою думку, найперше цим скористаються прості люди, зокрема, ті жителі угорськомовних сіл і селищ, які мають «на тій стороні» близьких родичів і часто перетинають кордон, зокрема, заробітчани, студенти тощо.

– У цьому ж контексті ще одне запитання: чи не активізує подвійне громадянство переселення угорців України на етнічну батьківщину – до Угорщини?

– Відповім коротко: хто мав таке бажання, той уже давно переїхав на постійне місце проживання до Угорщини. Благо, що закони, починаючи з 90-х років, цьому сприяли. Зрештою, отримання подвійного громадянство аж ніяк не значить, що всі, хто матиме дозвіл на ПМП, автоматично дістануть там житло, роботу, інші матеріальні чи соціальні преференції.

– Чи плануєте отримати угорський паспорт?

– Останнім часом мене нерідко про це запитують. Кажу: не буду користуватися такою можливістю, адже такі дії можуть мати негативні наслідки. Якщо в майбутньому законодавство України, її Конституція дозволять мати подвійне громадянство, то зроблю це…

– У Берегові пройшов масштабний фестиваль вина. Він створює привабливий імідж місту. До нас з’їжджається чимало гостей з багатьох регіонів України та з-за кордону. Чи вигідний фінансово для міста, для людей, для виноробів цей проект?

– Цьогорічний винний фестиваль – уже одинадцятий. Утішно, що пройшов він масштабно, у місто прибули кращі виноградарі та винороби краю, які своїм ремеслом засвідчили відданість прадідівським традиціям. Програма винного свята виявилася вельми багатогранною, тож біле, червоне, рожеве вино активно дегустувалося та файненько закусювалося національними стравами. І бограчі варили, і поросят смажили на рожнах, і 500 порцій кулішу подали. Завдяки винним фестивалям відроджуємо виноградарство та виноробство, підносимо імідж як нашого прикордонного містечка, так і краю, де знають культуру вживання цього хмільного напою. Далі. Винороби, які продавали свої вина, змогли хоч трохи підзаробити, що в цей скрутний час дуже важливо для кожної родини. Місто на це винне свято не витрачає жодної бюджетної гривні. Натомість люди три дні  весело гуляли, побули-відпочили в товаристві однодумців, спробували іскристих хмільних напоїв, які додають снаги, азарту, сили, бадьорості. Завдяки ентузіасту своєї справи та палкому цінителю старожитностей, директору Берегівського історичного музею Яношу Шепі, у впорядкованому підвалі нинішнього ліцею сфери послуг (у минулому – Графський двір) урочисто відкрито перший і наразі єдиний в Україні музей виноградарства та виноробства. Отож, берегівська винна фієста пройшла за великої кількості людей як із сусідніх регіонів України, так і з Угорщини.

МИХАЙЛО ПАПІШ, міська газета “Берегово”