На відкритій весняній першості з легкої атлетики серед ДЮСШ, яка нещодавно відбулася в Мукачеві, відмінно виступили міжгірські спортсмени. Так, найшвидшою серед молодших дівчат на дистанції 400 м була Тетяна Іванина. На аналогічній дистанції поза конкуренцією був Володимир Шуберт.

До речі, Володимир один з тих спортсменів (їх більше 150), які виступали на цих змаганнях і з нового навчального року стануть студентами Львівського державного училища фізичної культури.

5-7 травня у м. Біла Церква, що на Київщині, Володимир в складі збірної Закарпаття захищатиме честь області на Всеукраїнській спартакіаді з легкої атлетики серед ДСТ “Спартак”.

Непогано показали себе й інші міжгірські легкоатлети. Так, наприклад, на 400-метрівці п’ятою була Олеся Катран — надзвичайно талановита, перспективна спортсменка. Тож є великі сподівання, що з року в рік на Верховині з’являтимуться все нові й нові спортсмени-легкоатлети.

Антон ЛЕДНЕЙ,
заслужений вчитель України.
“Верховина” для mizgir.com.ua

Перший заступник голови Міжгірської РДА Василь Радовецький, і голова РДА Василь Щур наголосили на необхідності проведення благоустрою і саночистки населених пунктів Міжгірщини.

Безумовно, проведення вищеназваних робіт, а в подальшому й своєчасне прибирання територій сільських і селищної громад, облаштування на них зон масового відпочинку горян неможливе без впорядкованих сміттєзвалищ, спо-рудження полігонів для побутових і будівельних відходів. Поки що у цій надзвичайно важливій справі є плюси у Голятинській, Лісковецькій, Річківській та Колочавській сільських рад. Само собою зрозуміло і Міжгірській селищній раді, хоч її керівництво вже занепокоєне величезним “напливом” всіляких відходів, яких полігон у Тішні через рік-два не витримає…

Усім іншим треба якнайскоріше визначитись з виділенням земельних ділянок під сміттєзвалище. Але тільки за умови, що такі не завдадуть шкоди навколишній екоприродній системі. А тому тон у цій справі мають задати керівники місцевих рад, звичайно, попередньо провівши громадське обговорення даного питання. Узгодивши місця під сміттєзвалища з працівниками правоохоронних та контролюючих органів. Визначитись з місцями земельних ділянок під сміттєзвалища допоможе спеціальна комісія з числа головних спеціалістів ряду районних владних структур.

Звичайно, все це, а опісля ще й вивезення та захоронення сміття, всіляких відходів, потребуватиме значних коштів. Тож коли зайшла розмова про створення комунальних служб на селах, їх фінансове забезпечення, майже всі присутні виявили бажання висловитись з цього приводу. Їх по доброму можна зрозуміти, бо ж за нинішнього безгрошів’я у місцевих радах мало чого можна добитись. Особливо жвавими, часом емоційними були виступи сільських голів Федора Кривки, Василя Славця, Володимира Сеньковича, Юрія Юртина, Василя Галая, Івана Сопка.

В ході обговорення питання щодо благоустрою автошляхів, придорожніх територій начальник відділу освіти РДА Надія Олексієнко виступила з пропозицією негайно відновити дорожні знаки — “зебри” тощо, які розміщені поблизу чи напроти навчальних закладів району. З цього приводу, а також розміщення обабіч доріг, на туристичних маршрутах та в місцях масового відпочинку горян державної символіки і атрибутики, висловились Василь Радовецький та заступник голови РДА Іван Ледида.

Оскільки на нараді були присутні директори ДП “Міжгірське лісове господарство” та НПП “Синевир”, відповідно Іван Барна та Микола Дербак, було узгоджено умови відпуску паливних дров установам ряду органів місцевого самоврядування. А відділу Держкомзему України у Міжгірському районі — оперативно вирішити питання виділення земельних ділянок під сміттєзвалища.

Так само жваво, емоційно проходило й обговорення інформації начальника фінансового управління РДА Надії Юртин про стан виконання дохідної частини місцевих бюджетів за січень-лютий 2011 року та її ж виконання в І кварталі п.р. Надія Вікторівна у своєму виступі відзначила, що хоч планові намітки з наповнюваності дохідної частини місцевих бюджетів виконано на 108,2 відсотка, особливо радіти нема чому. Бо ж 4 ради так і не спромоглись сягнути планових наміток двох місяців поточного року, що може призвести до невиконання квартальних показників. Тому їм, та практично і всім керівникам місцевих рад, треба посилити контроль за поступленнями коштів дохідної частини.

Взагалі більш уважно контролювати їх надходження. Бо ж, чого гріха таїти, окремі ради з окремих видів податків і зборів допустили відставання в розмірах від 60 до 460 грн. У цілому допущено невиконання дохідної частини місцевих бюджетів з 8 видів податків. За цього Надія Вікторівна Юртин особливо наголосила на необхідності посилення дієвого контролю за надходженнями до бюджетів.

Вона ж поінформувала учасників наради про виділення коштів на ліквідацію наслідків минулих еколих, навчання майбутніх першокласників, утримання необхідного штату працівників місцевих рад. У її виступі, а також Василя Радовецького та голови райради Івана Яреми йшлося про першочергове виділення коштів на ліквідацію наслідків еколих у Прислопі, Колочаві та Міжгір’ї.

За цього окремі керівники населених пунктів порушили питання виділення коштів на погашення боргів будорганізаціям за вже виконані протипаводкові роботи. Це, зокрема, Володимир Сенькович, Василь Славець, Іван Сопко та інші. З приводу цього Василь Радовецький наголосив, що за підсумками шести місяців за першої можливості й на це віднайдуться кошти.

На нараді сільські голови Ганна Головка, Юрій Хланта, Володимир Маскаль, Василь Бігар, Юрій Юртин, Василь Славець, Федір Кривка, Юрій Горват порушили питання складання угод на оренду землі, визначення орендних ставок та їх сплати. Позаяк окремі суб’єкти підприємницької діяльності ухиляються від орендної плати. Особливо з числа тих, хто має торгові точки вдома. Детальні роз’яснення з цих питань дали начальник відділу Держкомзему у Міжгірському районі Наталія Больбан та начальник ДПІ у Міжгірському районі Олександр Кавка. До речі, Олександр Юрійович наголосив на необхідності більш тісної співпраці землевпорядників місцевих рад із працівниками ДПІ у районі. Так як у ДПІ призначено окрему людину, яка нараховуватиме розміри земельного податку по зонах. Оскільки це є досить важливою справою, щоби потім місцеві ради не мали клопіт з платниками земельного податку. З цих та інших питань порядку денного на нараді виступив голова райради Іван Ярема. Зокрема, він поінформував присутніх про поїздку Міжгірської делегації в Словаччину, охарактеризував успішне розв’язання ряду проблемних питань, приміром, збору й утилізації сміття, різних відходів, про які йшлося на нараді.

Далі начальник служби у справах дітей РДА Андрій Томаш поінформував присутніх про необхідність покращення роботи виконкомів місцевих рад щодо захисту прав, свобод та інтересів неповнолітніх дітей району. Так як про це вже йшлося на аналогічній нараді з участю керівників навчальних закладів, правоохоронців та відповідних служб району, Андрій Васильович наголосив на необхідності звернути особливу увагу на дітей, які залишились без батьківського піклування, яким є загроза життю або здоров’ю з боку батьків чи осіб, які їх замінюють, збереження майнових прав неповнолітніх згідно з буквою закону. Для забезпечення безпеки неповнолітніх та профілактики злочинів виконкомам місцевих рад слід упорядочити графіки роботи торгових точок, дискотек, клубів тощо.

Міжгірська РДА

Намагаючись обігрітися, 75-річний пенсіонер на Закарпатті придрімав біля натопленої печі. Чоловік і не зчувся як на ньому загорівся одяг.

Зі слів сусідів, самотній чоловік полюбляв випити. Остаточна причина загибелі встановлюється.

Наталія Батир, ЦП ГУМНС України у Закарпатській області

Задовго до Ілька Липея у Репинному і в селах доокола воєтили опришки. Правда, імена їхні вже забулися.

— Той, що дома нич.

— А тебе? — звідує другого.

— Той, що дома нич.

Третій сказав, що він їх брат. Записав їх єврей, як братів Доманичів.

Виплатив завдаток і направив у барак.

А вночі вони забрали силою від того багатого єврея всі гроші. І більше їх ніхто не видів.

Дав єврей знати жандарам. Прийшли вони у Репинне розбирати діло, глядати в селі Доманичів. Та люди взяли їх — і жандарів, і єврея — на сміх. Ледве розтовкмачили їм, що таких прізвищ у селі немає.

— Глядайте їх не в селі, а на полонинах. А Доманич треба розуміти так: дома — нич, бо дома у них нічого не є.

— У Репинному всі люди опришки! — сказав єврей до жандарів, коли увидів, що програв діло.

Легенди та перекази Міжгірщини
Записав В. Фединишенець у с. Репинному

Міжгірський район

Як м’ясниці — так пора одружень. Після минулих різдвяних празників то в одному, то в іншому селі верховинського краю зачувати веселі мелодії весільних троїстих музик, які запрошують як до запального іскрометного танцю, так і розділити радість молодих, котрі на рушничку щастя поєднують свої долі. Цими днями бучно гуляла високогірна Синевирська Поляна. А весілля, між іншим, справлялося з розряду незвичних, можна сказати — екзотичних.

Хоч густонаселена і за площею ого-го Синевирська Поляна — сільраді адміністративно підпорядковуються три села і дванадцять присілків, — але все-таки вона не рівня Великій Копані — осідку сусіднього Хустського району. Порівняння це з приводу народжуваності: якщо в населеному пункті поблизу долини нарцисів проживає понад 50 близнюків — хоч у книгу рекордів Гіннеса записуй, — то в піднебесному селі Міжгірщини, за словами секретаря сільради Марії Красняник, всього-на-всього 5 двійнят. Село на село, як кажуть, не приходиться, отож, коли сестри-синполянки Василина та Марина Вегеші одного дня виходили заміж — подія для глибинки виявилася значимою. До речі, напередодні близнючки мали ще одну причину приймати щиросердечні вітання — 6 січня, на самий Святвечір, відзначили 18 роковини життя. А тут, коли шлюбне свято, знову несподівано співпав факт, сповнений великої радості — 3 лютого їхній матері Павліні Андріївні виповнилося нівроку 55 літ. Кращого сюрпризу для неньки-ювілярки, коли разом виласкане у дитинстві двійко дочок спільного дня справляло заміжжя, годі придумати, хвилюючих торжеств на старті року в родині, хоч відбавляй!..

Про обоєчко наречених можна чути лиш добрі слова. Друзі, знайомі, земляки хором кажуть, що трудолюбиві, мов бджілки, працюють у рідному мальовничому селі у підніжжі Синевирського озера — перлини Карпат. Марина пліч-о-пліч з мамою у власному кафе “Павліна”, а Василина у сусідстві реалізує сувеніри, які на згадку купують мандрівники звідусіль.

— Наша сім’я за профілем роботи туристична, — каже мати Павліна.

І це майже так. Сама вона має 33 роки торгового стажу, повсякчас її основні клієнти — туристи. Чоловік Микола Федорович в один час був заступником директора тутешньої турбази “Синевирське озеро”. Навіть тривалий час мешкали в цьому відпочинково-оздоровчому закладі. У тиждень після пологів “квартирантками” у однокімнатці став й дует новонароджених дівчат. Хоч тісно, але весело було в оселі, в якій щебетали близнючки разом з братиком Ігорем, старшим на два роки. Компанійські Василина та Марина, стверджують подружки, бо душевні — жартівливі, співучі. В школі вчилися добре. Було й таке за уроків. Котра з сестер ліпше підготувалася, та й відповідала. Педагогам непереливки виявилося розрізнити двійко школярок, схожих між собою, наче краплини роси.

— Зяті — звичайні хлопці-легіні, — просто, але й не без гордості заявляє теща про парубків-земляків, які скріпили союз сердець з її дочками.

Обидвоє подружжя знаються з малих літ. 21-річний Валентин Яцько та 24-літній Олександр Бугина — близькі сусіди Вегешів. Хлопці здебільшого по сезонних роботах. Також працелюбні.

— За вихідних будемо їх вчити і кататися на гірських лижах, — посміхаючись, дотепно мовлять сестрички, які з шкільних літ віддають перевагу не лише цьому виду спорту, але й волейболу. А серйозніший план — жити під одним дахом, тобто мати один дім на дві сім’ї. Нерозлучність — неписане правило дружби близниць на все життя.

…Весілля відбулося у “столиці” Верховини — райцентрі Міжгір’я, шикарному ресторані “Літній сад”. Як тамада Андрій Беца, котрий собі зажив слави бути душею подібних святкових подій, так і багаточисельні гості, які з’їхалися з близьких і далеких країв, навіть стольградного Києва, Одеси, Вінниччини, Кіровоградщини, щиро бажали квартету закоханих пар довголітніх взаєморозуміння і взаємоповаги, земного благополуччя, зичили нажити діточок, як на небі зірочок, і, звичайно, безперестанку скандували “Гірко!”, щоб подружжя міцно обнімалися та солодко цілувалися на втіху всім.

Василь ПИЛИПЧИНЕЦЬ.
Фото Євгена ШАРКА.
“Верховина” для mizgir.com.ua

Природно-заповідні території – мальовничі осередки нашої землі, де збереглася унікальна природа, краса якої чарує зір, додає енергії, охоплює радістю почуття. Саме такі місця є великою природною, науковою, рекреаційною і освітньою цінністю.

Народження національного природного парку “Синевир” пов’язане з унікальним за своєю красою гірським озером під небесами із співзвучною назвою Синевир. Для збереження цього чарівного творіння природи у 1974 році було організовано ландшафтний заказник державного значення “Синевирське озеро”, а у 1989 році створено НПП «Синевир», який взяв під охорону й ряд інших цінних природних об’єктів верхів’я Тереблянської долини Міжгірського району Закарпатської області: болота Глуханя і Замшатка, Дике озеро…

Основні площі національного природного парку „Синевир” зайняті хвойними, здебільшого ялиновими лісами. Вони відзначаються досить високою флористичною насиченістю. Значним флористичним багатством відзначаються полонини, висячі трав’яні болота, а також рідкісні екосистеми на вапнякових відслоненнях. До Червоної книги України віднесено 53 види рослин і 43 види тварин. Загалом флора парку нараховує 1726 видів, а фауна 543. Усе це різноманіття світу природи покликані зберігати, примножувати і відтворювати співробітники служби державної охорони, яка у НПП «Синевир» нараховує 117 чоловік. Посадка лісу, боротьба з браконьєрством, недопущення самовільних рубок, оперативні рейди, ревізії лісових ділянок, природоохоронні операції «Ялинка», «Первоцвіт», цілодобові чергування під час реву оленів, токування глухарів – і це неповний перелік діяльності охоронців природи.

Щоб охороняти, треба вивчати

НПП «Синевир» – це ще й провідна науково-дослідна установа, що займається вивченням унікальної природи парку. З часу створення установи, науковими співробітниками здійснено величезний обсяг роботи, результати якої відображені у щорічних виданнях «Літопису природи», висвітлені на сторінках авторитетних наукових та інформаційно – аналітичних періодичних видань.

“Літопис природи” є головною науковою темою НПП «Синевир», яка ведеться постійно, а результати досліджень щорічно оформляються у вигляді окремих томів. На даний час в НПП «Синевир» видано ХХ томів «Літопису природи».

Крім того, наукові співробітники НПП «Синевир» працюють за науковими темами у відповідності до затвердженого індивідуального календарного плану, розробляють методичні рекомендації щодо поліпшення стану, структури видового розмаїття флори і фауни на території національного парку.

У НПП «Синевир» активно ведеться вивчення біологічного та ландшафтного розмаїття парку, абіотичних умов, здійснюється моніторинг за станом лісових насаджень, досліджуються цінні території для подальшого заповідання тощо

Найгуманніший вид природокористування – рекреація

Невпинний інтерес туристів до національного природного парку «Синевир» спонукає установу активно дбати про розвиток туристичної галузі, яка є пріоритетом цього регіону. Вже зараз тут є всі умови для різнопланового відпочинку. Ряд готелів готові задовольнити потреби мандрівників, а хто надає перевагу зеленому туризму, легко може знайти садибу і зупинитися в ній за помірну плату. Набуває обертів активний туризм, зокрема велосипедний, кінний, лижний.

На території національного парку розроблені і успішно функціонують 3 екологічні стежки («Гребля – Озірце», «Колочава», «Синевирське озеро»), 2 науково-пізнавальні стежки («Кичера», «Березовець»), 6 туристичних маршрутів («Синевирський перевал – г. Кам’янка – Синевирське озеро», «Остріки – Гребля», «Лінія Арпада», «Колочава – г. Стримба», «Остріки – г. Гребінь», «Болото Гуханя – г. Косий Верх»).

Об’єктом уваги відвідувачів також стають давні дерев’яні церкви – пам’ятки архітектури місцевої етнічної групи бойків. Детальніше про унікальну природу і культурну спадщину регіону відвідувачів знайомить екологічний візит-центр національного природного парку «Синевир», який розташований в урочищі Остріки, поблизу адміністративного будинку парку. Особливою експозицією цього закладу є експонати з єдиного у Європі музею лісосплаву, який у 1998 році був зруйнований потужною повінню. Популярністю користується село Колочава, зі своєю яскравою історією. Тут знаходиться цілий ряд архітектурних пам’яток, музеїв, один з яких – під відкритим небом. Мінеральне джерело «Квасовець», що розмістилось на околиці Колочави, втамує спрагу, додасть сил і насолоди.
Отже, рекреація – не лише перспективна галузь національного парку «Синевир», це ще й найгуманніший вид природокористування, який сприяє формуванню у туристів екологічного світогляду, любові до навколишнього середовища.

Всезростаючий наплив туристів спонукає національний природний парк «Синевир» дбати про інфраструктуру регіону та належне інформаційне забезпечення відвідувачів.

Заради гармонії в суспільстві

Екологічна просвіта – один з пріоритетів НПП «Синевир», адже вона вважається важливою ланкою становлення гармонійного суспільства. За порівняно короткий час національний парк став центром організації екологічної освіти та виховання у регіоні верхів’я Тереблянської долини Закарпаття, цілеспрямованого впливу на світогляд, поведінку, діяльність населення у напрямку формування екологічної свідомості та залучення місцевих жителів до збереження природної спадщини.

Основними напрямками екологічної освіти НПП «Синевир» є:

• проведення екологічних акцій, в тому числі практичних заходів з охорони і збереження довкілля, зокрема, з залученням до участі в них громадськості;
• ведення активної пропагандистської природоохоронної діяльності через видання еколого-освітнього часопису «Синій Вир», листівок, буклетів;
• співпраця з засобами масової інформації, інтернет-виданнями, громадськими об’єднаннями, органами місцевого самоврядування, релігійними громадами, природно-заповідними установами України тощо;
• участь у фестивалях, виставках та інших форумах еколого-освітнього та природоохоронного спрямування;
• забезпечення стабільної і ефективної роботи екологічного візит-центру НПП «Синевир», музею лісосплаву;
• організація і здійснення масових еколого-освітніх заходів з учнівською і студентською молоддю регіону; систематична робота з учнями екологічних гуртків середніх шкіл краю.

НПП «Синевир» здійснює різнопланову діяльність у напрямку просвіти населення. Особлива увага звертається на роботу з молоддю, адже саме вона є майбутнім нашої країни. Сьогоднішні школярі незабаром стануть дорослими і від їх світоглядних позицій залежатиме якість дій на благо суспільства і природи.

Юрій Бабічин, начальник відділу екологічної освіти НПП «Синевир».
для mizgir.com.ua

7 лютого 2011 року у селі Майдан відбудеться давно очікуване батьками та дітьми відкриття оновленої групи дошкільного закладу для 25 вихованців різного віку. Завдяки підтримці Антикризової гуманітарної програми Міжнародного фонду «Відродження» дитячий садок отримав нові якісні меблі, сучасне розвиткове обладнання, обладнання для харчоблоку, постільну білизну та відремонтовану систему опалення.

У заході візьмуть участь: голова Міжгірської районної державної адміністрації Щур В.М., голова Міжгірської районної ради Ярема І.В., начальник фінансового управління Міжгірської РДА Юртин Н.В., начальник відділу освіти Міжгірської РДА Олексієнко Н.С., головний редактор Міжгірської районної газети «Верховина», Майданський сільський голова Маркович О.О., голова Агенції розвитку територіальної громади «Соколовий камінь» Маркович О.М., науковий співробітник Інституту обдарованої дитини НАПН України Синюшко М.Л., сільські депутати, батьки дітей та співробітники закладу.

* * *

Відкриття відбудеться об 11 годині, за адресою: село Майдан (Міжгірський район, Закарпатська область), вул.Верховинська, 63.

* * *

Дисклеймер:

Метою проекту «Покращення умов перебування у Майданському дошкільному навчальному закладі (Закарпатська область», що здійснюється ГО «Агенція розвитку територіальної громади «Соколовий камінь» за підтримки Антикризової програми Міжнародного фонду «Відродження» є покращення санітарних умов та матеріально-технічного оснащення зазначеного дитячого садка та вирішення нестачі дошкільних навчальних закладів у регіоні (Міжгірський район Закарпатської області)

Міжгірська районна державна адміністрація

Позаду новорічно-різдвяні свята, Старий Новий рік та день святого Василя Великого, з якими у народі пов’язано багато звичаїв та обрядів.

За сприяння своїх наставників учні нашої школи бережно ставляться до надбань предків, часто відтворюють їх у інсценівках на шкільних святкових заходах.

Нещодавно учні 9 класу, де класним керівником є В.І. Шегда, показали “Андріївські вечорниці”. Під керівництвом Віталії Іванівни дев’ятикласники вміло передали народні традиції села в інсценізації повісті Нечуя-Левицького “Кайдашева сім’я”. Зі сцени звучали народні пісні, танці, готувалися домашні страви. Як і прийнято на вечорницях, дівчата гадали, вишивали, в’язали, жартували з хлопцями.
Артистично передали події “Кайдашевої сім’ї” дев’ятикласники Ірина Пилипчинець, Надія Славська, Іван Юрик, Оля Ховрич, за що були нагороджені щирими оплесками глядачів.

Богдана ЮРИК,
учениця 9 класу Лозянської ЗОШ №2.
“Верховина” для mizgir.com.ua

За останню добу в Україні сталося 138 пожеж, у тому числі в приватному секторі – 105 випадків, де виявлені тіла 15 загиблих людей.

Про це повідомляє прес-служба МНС.

«Крім того, сталися 3 пожежі на підприємствах і 4 – на транспорті. Вогонь знищив 39 будівель, 6 одиниць автотракторної техніки і 18 тонн кормів», – йдеться в повідомленні.

За даними МНС, орієнтовний збиток від пожеж становить 2,5 млн. грн, з яких близько 5,9 тис. грн – прямі.

***

За минулу добу на території Закарпаття сталася 1 пожежа, збитки від якої склали 20 тисяч гривень. Зафіксовано 1 хибний виклик підрозділів пожежно-рятувальної служби.

Найбільш складна оперативна обстановка на сьогодні в Ужгородському, Іршавському та Міжгірському районах, де виникло 66 відсотків всіх обласних загорань минулого тижня. Найпоширенішими причинами пожеж, які виникали впродовж останнього тижня, були: коротке замкнення електромережі, необережне поводження з вогнем, порушення правил експлуатації пічного опалення, обігрівальних електричних та газових приладів.

З початку року в нашому краї вже сталося 7 пожеж, тільки прямі матеріальні втрати від яких склали 28 тисяч гривень, повідомили Zakarpatpost.net у Центрі пропаганди ГУМНС України у Закарпатській області.

На Закарпатті на вулиці в міжгірському селі Нижній Студений знайшли людину. Чоловіка доставили до лікарні, але порятувати йому життя не вдалося. Як засвідчила судмедекспертиза, смерть потерпілого настала внаслідок гематоми головного мозку.

ВЗГ УМВС України в Закарпатській області

Злодіям, які навідалися вночі до оселі жительки с.Присліп Міжгірського району Закарпаття, закортіло свіжини.

ВЗГ УМВС України в Закарпатській області

За минулих вихідних днів на околицях Ужгорода відбулися старти чергового чемпіонату Закарпаття з спортивного орієнтування, в якому взяла участь рекордна кількість спортсменів — майже 300. Це були одні з останніх змагань поточного року, отож, боротьба за першість розгорнулася неабияка, адже виникла можливість поповнити загальнокомандний очковий багаж тому чи іншому району.

Залікові очки нараховувалися за зайняті з 1 по 7 місця. До речі, протягом останніх років ми, як правило, числимося у призерах завдяки передусім досягненням з цього виду спорту та зимових.

І цього разу успішно виступили міжгірчани практично у всіх вікових групах (12, 14, 16, 21 та 35 років і старші). Збірна Міжгірщини була сформована фактично з одних келечинців та нижньостуденівців. Першого дня на довгій дистанції серед 12-річних спортсменок срібним призером стала п’ятикласниця Келечинської ЗОШ І-ІІ ст. Мирослава Сегляник, 4 місце посіла її землячка Олександра Зубанич, 5 — Людмила Петричко (Н.Студений). Залікові бали також отримали Віталій Мись (Келечин) та Юрій Масляник з Н. Студеного.

В групі 16-річних бронзову медаль завоювала Вікторія Щур, за нею слідом фінішувала Андріана Химинець (обидвоє з Келечина).

У 21-літньому віковому цензі 5 місце за кандидатом у майстри спорту Оксаною Пиринець, працівницею екокурорту “Ізкі” (Матачів).

Наступного дня на коротких дистанціях найкраще виступили келечинки — учениці Пилипецької ЗОШ І-ІІІ ст. Андріана Химинець (1 місце) та Вікторія Щур (3 місце).

Хочеться висловити щиру подяку за сприяння автотранспортом директору ВАТ “Міжгірське АТП-12138” Миколі Бабічину та за ввічливе обслуговування водію Василю Шемету.

Василь КОВАЛЬ, тренер, вчитель Келечинської ЗОШ І-ІІ ст., “Верховина” для mizgir.com.ua

Хоч Келечин зовсім малочисельний населений пункт на Міжгірщині і не славиться високогір’ям, де здебільшого мешкають аксакали, зате все-таки може гордо похвалитися своїми довгожителями. Причому старожилами-братами.

Ще у недалекому минулому тут жили-були Андрій та Дмитро Ковалі, кожному з яких долею судилося понад 90 літ провести на білому світі. На даний час парочкою рідних старійшин села є Михайло та Іван Клепи, за плечима яких відповідно 95 і 92 прожитих літ.

Все життя на ногах

Проживають верховинські аксакали по сусідству. Про активний спосіб життя одного з них засвідчувала і символізувала намір довго вікувати за нашого візиту така собі побачена побутова деталь: на хаті молодшого Івана Михайловича племінники старанно перекривали дах. А Михайло Михайлович й поготів переконав, що є ще порох у порохівниці: моторно причимчикувавши до нас, гостинно запросив до себе в оселю. Свою ранкову відлучку від дому пояснив виконаним необхідним на селі ділом — у земляка Василя Коваля на ґаздівстві валашив (кастрував — авт.) свині. Це виправдання у певній мірі приголомшує нас, бо за такої процедури треба бути не лише спеціалістом, а й мати ще добру міць у руках.

За знайомства з стариками-вдівцями (дружини Ганна і Настя померли одного року — шість літ тому назад) дізнаємося, що їхній родовід походить з Новоселиці. У сім’ї було восьмеро дітей — 3 брати і 5 сестер. Зараз у живих з них шестеро, померли старший брат Василь та наймолодша сестра Анна. До речі, дві сестри вже теж солідного віку: Марії Сегляник — 89 років, а Гафії Коваль — 87.

На освіту пощастило старшому брату: на короткочасних курсах у Мукачеві здобув ветеринарську науку. 39 літ був вірним тваринницькій професії. Сили були продовжити стаж, але совісно поступився у фаховій діяльності молодшому поколінню. І все-таки досвід у ціні, не забувають про фартову роботу ветерана-ветеринара, ледь не силоміць газди-келечинці ще й нині тягнуть Михайла Михайловича до хлівів. А найбільше шокувала новина, що старший Клепа дотепер клепле косу, заготовляючи сіно для худоби. Присутній за бесіди зять Володимир Сегляник, що за першого сусіда, підтверджує непосидючість тестя і на його обійсті: “Маємо три маржини, яких у стайні постійно нам допомагає обходжувати”.

— Хоч по-старому почуваю себе, але, слава Богу, на ногах. На ґаздівстві звик бути весь вік, — зізнається батько його дружини.

Іван Михайлович все трудове життя був конюхом місцевого колгоспу “Заповіт Ілліча”. Із нащадків у нього лише два внуки, зате в старшого брата їх цілий ракаш — 5 онуків, 6 правнуків, плюс ще праправнук.
Еліксир довголіття — віра в Бога

І ще один штрих з життя старшого вражає — пресу, якою любить часто пошелестіти, може перечитати і без окулярів. Обидва цікавляться політикою, часто її обговорюють, але, кажуть, у ній повно брехні, міняється на очах, наче хамелеон. Брати стурбовані і підростаючим поколінням. Михайла, приміром, хвилює те, що науку здобуває молодь, але неспроможна працевлаштуватися. У свою чергу Івана непокоїть поведінка юні, за його словами, відбилася від праці на землі, звикла жити на плечах батьків, які в поті чола мозолять гріш здебільшого за кордоном, до всього п’є, хуліганить. Держава має звернути серйозну увагу на своє чадо — така їх одностайна думка.

А на вигляд Клепи ще і як пристойно позують — чужий і гадки не мав би про поважні літа братів. Із допитливості намагаємось випитати рецепт багаторіччя. Секрет у харчуванні практично відсутній: віддаючи перевагу молочним стравам, їм до смаку і солонина. Щоправда ніколи не курили, а для куражу хіба що тільки півдеци споживають у рідкісних випадках. За характерами — спокійні, завжди між собою честувалися, як і з всіма близькими і знайомими.

— Бог нам дарував довге життя, — схиляються в догадці і розповідають про свою глибоковірність у святість життя.

Змалку всією сім’єю ходили до церкви і щиро молилися Всевишньому, демонструючи сердечну віру повсякденними добропорядними вчинками. Не забули згадати і про новоселицького діда Василя, який спорудив церквицю. Між іншим, скільки вже не мав журналістських зустрічей-знайомств з горянами-довгожителями, то майже всі одностайно твердили, що у старості Бог їм на помочі.

Батько Клепів цімборував з Августином Волошином
За нашої розмови було багато спогадів і про батька Михайла Васильовича, котрий прожив 88 років (мати Марія передчасно у 55 літ пішла з життя). Ще з якою гордістю у себе вдома Клепи говорили про Августина Волошина, який народився і ріс у їх рідному Келечині. Президент Карпатської України та їхній тато були ровесниками, товаришували у дитинстві. У колі своєї родини він постійно з почуттям глибокої шани оповідав як про роки дружби, так і немеркнучі добрі справи за тогочасся великого патріота України в ім’я свого народу. Батько був урядовцем як при чехах, так і угорцях, займаючи пост берова села.

Особливо цікавим фактом виявилося те, що тато служив у австрійському війську, а синам, зокрема, Михайлу довелось у мадярському, Івану — чеському. Михайло скуштував і порох війни, у Другій світовій був важкопоранений у голову, про що виразно і зараз засвідчує шрам — вм’ятина на чолі. За перших радянських часів за службу в чужій армії косо позирали комуністи, прозиваючи його мадяроном. Виручало келечинця хіба що те, що з кристалічною совістю виконував обов’язки у ветеринарській справі — службі, яка була у дефіциті.

Бідкається інколи, що від угорців мав непоганого розміру пенсію, яку скороспіло скасували совєти. Одного разу звернувся в Ужгороді в Угорське консульство, де порекомендували виїхати сім’єю в їхню країну з поверненням втраченого, але передумав: рідна земля — то своя годівниця.

Пригадали брати ще один небезінтересний приклад, який ілюструє повагу до їх родоводу. З кілька років тому до них навідалися з Тель-Авіва два гості. Виявилося, що це були сини єврея Михля Хаєма, який за чехів мав корчму в Келечині, а відтак виїхав у Ізраїль. Він просто благав-молив нащадків за поїздки в Україну обов’язково завітати в Келечин і відшукати братів Клепів, з якими цімборував, і передати щирий привіт від нього.

Пам’ять у старожилів Клепів нівроку — до нюансів розказують про той чи інший епізод з тривалого життя — навіть далекого дитинства. Шкода, що часу на спілкування виявилося замало, а кожна історія, передусім давно минулих літ, має неабияку вагу за пізнання старожитності, духу предків.

Василь Пилипчинець,”Верховина” для mizgir.com.ua

Фото Тетяни Костюк

Вчора Україна святкувала День радіо, телебачення та зв’язку. Розповісти про досягнення, перспективи розвитку телефонного зв’язку на Міжгірщині та привітати всіх працівників, зайнятих у цій сфері, виявив бажання начальник цеху телекомунікаційних послуг №6 Закарпатської філії ВАТ “Укртелеком” Василь Федорович Кіс.

— Насамперед хочу сказати, що зміни на покращення зв’язку на Міжгірщині розпочалися ще в 2001 році. Всі жителі пам’ятають, в якому стані у той період перебувала наша галузь. М’яко кажучи, вона застаріла і більшість обладнання вимагало замін. Починаючи з того року, в розвиток сфери телекомунікацій Міжгірщини були залучені чималі інвестиції і зусиллями всіх працівників цеху до 2006 року нам вдалося 100-відсотково впровадити цифровий зв’язок у районі. Міжгірський район — єдиний в області, а може й в Україні, де всі населені пункти забезпечені якісним цифровим зв’язком. На моє глибоке переконання, таких результатів вдалося досягти лише за рахунок дружного, трудолюбивого колективу. За це всім їм велике спасибі — особисто від мене й усіх мешканців Верховини.

— Які ж переваги у абонентів, які користуються цифровим зв’язком?

— Чесно кажучи, переваг багато. Абоненти стаціонарних телефонів, окрім якісного, безперебійного зв’язку, можуть підключати додаткові послуги скороченого набору, переадресації, ідентифікації номеру, та найголовніше — користуватися послугами швидкісного Інтернету.

— Що таке швидкісний Інтернет?

— Можливість доступу до швидкісного Інтернету зумовлює те, що 8 із 20 АТС району працює по оптиковолоконних кабелях. Старі, мідні проводи для цього вже не годяться. Відтак у Соймах, Синевирі, Колочаві та, звичайно, Міжгір’ї наші абоненти мають змогу підключатися до Інтернету з максимальною швидкістю 24 мб/с. Це, повірте, пристойна швидкість з’єднання навіть за європейськими мірками.

— Скільки ж абонентів користуються диво-технологією?

— На сьогодні в районі вже 550 абонентів користуються швидкісним Інтернетом від “Укртелекому”, ще майже 300 — за дозвоном. До речі, розібратися в азах та підключити Інтернет абонентам допомагають наші працівники. Вони терпляче ставляться до всіх користувачів, навіть у позаробочий час не відмовляють у допомозі.

— Чи виявляють горяни бажання підключатися до всесвітньої мережі?

— Так, охочих багато. Одна проблема — відсутність вільних портів, але найближчим часом вона обов’язково вирішиться. На сьогоднішній день є всього 25 вільних портів у Синевирі. У перспективі планується встановити обладнання, необхідне для підключення швидкісного Інтернету в Пилипці, Репинному, Запереділлі та Негрівці. Зрозуміло, розраховуємо на збільшення користувачів.

— Василю Федоровичу, з появою мобільного зв’язку в районі роль стаціонарних телефонів дещо знизилась. На вашу думку, чи є на сьогоднішній час підстави для відмови у користуванні ними?

— Насамперед хочу сказати, що саме завдяки конкуренції ми розвиваємося і пропонуємо все нові й нові послуги. Наприклад, вже сьогодні “Укртелеком” також надає послуги мобільного зв’язку в стандарті UMTS, єдиний у районі представляє послуги 3G Інтернету, а покриття мобільного зв’язку “Укртелеком” забезпечує у всій Україні. Для того, щоб розпочати користуватися цими перевагами, необхідно придбати Sim-карту від Utel. Відтак, будь-які зміни не є катастрофою. Ми живемо у світі, який кожного дня вдосконалюється. Ми йдемо в ногу з часом і доказ цьому те, що кожен абонент комфортно і без перешкод може користуватися найновітнішими технологіями телекомунікацій. А щодо стаціонарних телефонів, то скажу так: наш гірський район має свою специфіку і покриття мобільних операторів ще далеке від досконалого, тому люди навряд чи відмовляться від надійного, перевіреного роками стаціонарного зв’язку. На даний момент ми маємо змогу підключити ще 300 нових номерів. Тому в кого є бажання стати нашим абонентом — не зволікайте.

— Традиційне на завершення нашої розмови запитання — що хочете побажати колективу цеху?

— Хочу всім працівникам цеху, а їх небагато і немало — 38, побажати, звичайно, міцного, як граніт, здоров’я, родинного затишку та достатку. І подякувати всім за професіоналізм та самовіддану працю у галузі телекомунікаційних послуг.

Розмову вів Андрій ГОЛОДНЯК, фото автора, “Верховина” для mizgir.com.ua