Із щоденника Сергія Федаки

Планетою переможно крокує фільм Джеймса Камерона “Аватар”.

Космічний бойовик, весь побудований на комп’ютерних спец ефектах, не може не вражати. У найкрутіших кінозалах, обладнаних 3D-технікою (в Україні таких усього 22), глядач завдяки об’ємному тримірному зображенню і відповідному звукові опиняється нібито всередині показуваних подій.

Але в Ужгороді такої техніки немає. Фільм втрачає у видовищах, зате у нас люди, мабуть, звернули більше уваги не на зовнішні ефекти, а на зміст. Стрічка про спробу завоювання землянами (американцями) планети Пандори, населеної принципово іншою цивілізацією, ніж ми. Та публіка нагадує чи то індіанців, чи то чорношкірих Африки, яких предки космічних колонізаторів успішно винищували на Землі.

Щодо Африки, процес триває і далі, що ж до індіанців, то рештки їх вже практично спилися у своїх резерваціях. У кіно ж перемагають саме ті, хто мав би бути принесений на олтар глобальної цивілізації. Фільм вийшов відверто антиамериканським. Якби Камерон  жив у часи Маккарті і його “полювання на відьм”, негайно був би арештований. Але не тільки. Фільм заборонено у конфуціансько-комуністичному Китаї – мабуть, побачили там паралелі із боротьбою Пекіна проти Тибету.

Висловився проти і Ватикан. Головний герой Джейк Саллі, який спершу бодай формально був християнином, у фіналі переходить у віру Пандори – це дуже радикальний пантеїзм, обожнення природи із культом конкретного дерева. До речі, натура знімалася на Гаваях. Коротше, фільм максимально епатажний. Нібито і дуркуватий, але з дуже чітким ідейним навантаженням. Спершу дивуєшся, як Камерон таке зняв. Адже він не революціонер, а класичний конформіст.

А потім розумієш: саме тому і зняв. Щоб сподобатися більшості потенційних глядачів. Американський експансіонізм і звичка повчати усіх на світі (причому з кожним роком це робиться все тупіше) задрали вже самих янкі. Тому на минулих своїх виборах вони голосували не так за, як проти – проти ковбоя  Дж.Буша і його наступника-республіканця. Б.Обама прийшов до влади на антивоєнних галсах і зараз втрачає рейтинг через невиконання їх.

Американський мілітаризм став однією з причин нинішньої фінансової кризи. Все більше людей налаштовується проти американських авантюр на Балканах і Близькому та Середньому Сході. Фільм є проявом оцих настроїв. Світова кінематографічна еліта демонстративно підтримала ці настрої, присудивши стрічці премію “Золотий глобус” і пророкуючи Оскара. Фільм говорить і про тих, хто здатний перемогти глобалізм. Аватар – це істота, яка поєднує дві природи. Тіло у неї, як у мешканця Пандори.

Але за допомогою нейропсихологічних технологій туди “вселяють” свідомість землянина. Робиться це, щоб стоврити ідеального розвідника, агента впливу. Проте у стрічці тіло, природа врешті-решт починає домінувати над привнесеною свідомістю, підкорює її собі. В реальності американську мрію прищеплювали багатьом націям – перш за все латиноамериканським. Найяскравіше це проявилося у Бразилії з її позірним економічним дивом і більш відчутними соціальними проблемами.

Те ж саме чиниться щодо європейців, менш успішно щодо так званої старої Європи, більш – щодо нової. Доволі бездарно це чиниться щодо України, але спроби відчутні. За Камероном, глобалізм буде подолано саме отакими націями з нав’язаною  нам подвійною природою. Найяскравіший приклад, звичайно, араби, які перейняли всі  технічні досягнення американської цивілізації, але вперто тримаються за рідний іслам. Таким чином, фільм вийшов тримірним не тільки за формою, а й за суттю.

Широка публіка багато говорить про спец ефекти, сноби критикують роботу за брак естетичних достоїнств, бо дуже багато запозичено з діснеївського фільму 1995 р. “Пакахонтас”, не кажучи вже про класичні  вестерни. Зате середній прошарок глядачів таки перейнявся ідеєю стрічки, її хай і дуже схематичною, але філософією – пантеїстичного матеріалізму. Рідне, своє кінець-кінцем бере гору над привнесеною технологією, над привнесеними ззовні ідеями про те, як треба жити.

Посилання на чужий досвід вже не спрацьовують в Україні. Нам своє робить. Довготривалий роман з Росією і більш короткий із Заходом добігають кінця. Попереду повернення до себе. Настрої зараз зовсім інші, ніж півтора-два десятиліття тому.

Газета «НЕДІЛЯ», zakarpatpost.net