Із щоденника Сергія ФЕДАКИ…
ЦИРК
Ситуація перед самими виборами дійшла краю. Як писав П.Загребельний, маразм і сарказм. Ви не задумувалися, чому в Україні нічого не чути про національне циркове мистецтво? Хоча маємо кілька стаціонарних цирків, не кажучи про пересувні, а ще циркові студії навіть в окремих райцентрах. Але ніхто з тих колективів не витримує конкуренції з політиками. Хто в Україні жив, той в цирку не сміється. Регочуть хіба що ті, хто спостерігає за нами ззовні.
Ми перетворилися на суспільство, котре саме не знає, чого воно хоче. Половина населення прагне здатися у полон Росії, половина – Євросоюзу. Аби лиш у полоні годували. І та, і та геополітична потуга відмахується від такої перспективи, як від страшного сну, і відфутболює нас конкурентові. Після кількох років такого футболу у нас в голові взагалі замакітрилося. Людей роками методично відучували думати і приймати самостійні рішення.
Нав’язували нам конституційні референдуми, як дітвакові манну кашу. В результаті всередині електорату стали формуватися дві групи, які зростали з кожним роком. Кожна з тих груп нагадує ракову пухлину. Одна – це фанатики, готові сліпо голосувати за певний міф (у кожного свій). По-красивому це називається голосувати серцем. Інша – це прагматики, які голосують не серцем, а виключно шлунком. З головою дружить все менше і менше людей.
Відповідно і ситуація стає максимально ірраціональною. Микола Вересень переконаний, що у понеділок обидва кандидати в президенти оголосять про свою перемогу. Виглядає реально на те. ЗМІ тільки і висвітлюють, що найрізноманітніші способи маніпуляцій на виборах. Тут ми попереду цілого світу. Якби наші світлі уми так само активно працювали у галузі високих технологій, ми би лишили позаду Японію. Але розум у нас специфічний.
Заточений перш за все на обман. Виборець теж категорично не хоче іти на вибори. Публіку просто-таки видресували нічого не робити безкоштовно. Багато людей думає про те, як би дорожче продати свій голос. Продаються вроздріб і оптом – цілими трудовими колективами і національними громадами. Не кажучи вже про організовані злочинні угруповання. Грошей, в принципі, вистачає в обох кандидатів, то ж торгівля іде жвава.
Це така пародія на демократію, яка і не снилася її палкому поборникові У.Черчіллю. Настільки навіть він своїми сигарами ніколи не обкурювався. Чомусь те, що для європейців благо, для нас обертається страшним злом. Ринок – на головний механізм геноциду (мінус шість мільйонів населення за добу реформ, не рахуючи заробітчан). Верховенство права – на корупцію. Демократія – на п’яний балаган. На Заході політики – посередники між своїми виборцями і виконавчою владою.
У нас політикум – це закрите акціонерне товариство, орієнтоване майже виключно на власні прибутки. Коли в державі де-факто безвладдя, для олігархів це найсприятливіший час. Так що фантасмагоричний варіант, коли результати виборів з’ясовуватимуть довго і нудно, не можна абсолютно виключати. Цього варіанту не хочеться нікому, але тим не менше…
У такому випадку В.Ющенко зберігає за собою посаду ще кілька місяців. При цьому все демократично і законно. Народ сам іде до такого варіанту. Коли такий варіант оголосять, виборець зробить круглі очі і почне клясти всіх на світі, окрім себе. На Сході проклинатимуть Юлію, на Заході – Віктора. Про власне ж крутійство ніхто не згадуватиме. Шкодуватимуть того мільярда гривень (чи навіть більше), який викинули з державної скарбниці на вибори, а в результаті нічого не отримали.
Шкодуватимуть, що так пересварилися між собою, а воно ні до чого не призвело. Литимуть сльози з приводу лихої долі і підступних воріженьків. Це вже національна традиція – спершу самим все завалити, а потім красиво оплакати. Чи не час вже ламати таку традицію? Може, сходити на вибори і по приколу проголосувати безкоштовно? Українцям дуже тяжко голосувати за – що є, то є. Особливо це стосується романтичної молоді.
Ну то можна ж голосувати проти того, що не подобається. Воно-то не зовсім цивілізовано, свідомі громадяни взагалі-то орієнтуються на позитив, а не негатив. Але коли вже ситуація так склалося, то краще з’ясувати для себе, чого більше не хочеться, аніж і далі перетворюватися на не думаючу істоту. Головне – не допустити отого варіанту “ні бе, ні ме”, який пророкує М.Вересень.
С. ФЕДАКА, газета “НЕДІЛЯ”
