Із щоденника Сергія ФЕДАКИ…

[Total: 0    Average: 0/5]

БЕДЕВЛЯ

Буває, що в якійсь фігурі чи малому колективі, як у краплі води відображається уся складна і суперечлива історія нашого краю. Саме про це думаєш, знайомлячись із книжкою Юрія Данильця та ієромонаха Пімена (Мацоли) “Православний Свято-Іоанно-Предтеченський чоловічий монастир у с.Бедевля”. Перший автор – добре знаний історик закарпатського православ’я, другий – настоятель цього монастиря, випускник Ужгородської богословської академії ім. Кирила і Мефодія.

Попри канонічний характер книжки (в області 34 православних монастирі, третина з них вже мають свої монографії) вона сприймається радше як якийсь захоплюючий роман. Щось на зразок “Королеви Марго” О.Дюма з тамтешньою яскравою версією Варфоломіївської ночі, чи “Пармської обителі” А.Стендаля. Бо по Бедевлянській парафії і монастиреві, мов катком по живому, прокотилися усі наші крайові конфлікти останніх трьох віків.

Заснований 1719 р. монастир пережив спершу страшний тиск з боку австрійської влади, яка поступово утверджувалася на Мараморощині. Раніше та земля контролювалася протестантськими трансильванськими князями Ракоці, які були толерантними до православ’я. Та з їхньою поразкою ситуація упродовж кількох десятиліть змінюється на протилежну.

Цісар Йосиф ІІ взагалі повів наступ на цілий ряд церковних структур і 1788 р. закрив всі монастирі на Мараморощині. Завдяки цьому, щоправда, зберігся інвентарний список монастирського майна (церковне начиння, ряси, книги), з якого судимо про значні масштаби обителі. Особливо інтригує рядок 37-ий – “Історія”. Скільки таких монастирських літописів було знищено і тоді, і пізніше! Новий сплеск відбувся вже на початку ХХ ст.

Якщо до соціально-політичної боротьби 1918-1919 р. наші селяни були переважно байдужими, цим займалася нечисленна інтелігенція, то у наступні роки відбувся просто-таки   вибух народної активності, але вже у церковній сфері. Мав він надзвичайно бурхливий і часом навіть брутальний характер. Повернення до предківської віри розтяглося у Бедевлі практично на всі 20-ті роки ХХ століття.

Автори уперше настільки детально описують ті перипетії: сварки, петиції до влади, захоплення храму, вивезення священика за межі села, втягування у конфлікт жандармерії, реакція преси. Особливу роль в обох таборах відігравало жіноцтво. Хоч джерела і згладжують по можливості гостроту конфлікту, але між рядками так і вчувається тріск чубів і щелеп. Ті події, звісно, не прикрашають нашу історію, але знати про них конче треба, щоб не копіювати сьогодні. Десь події нагніталися тодішньою чеською владою, яка спокійніше почувалася тут, поки дурні русини б’ються між собою.

До 30-х років ситуація все ж стабілізувалася, і 1938 р. у селі навіть відновилася монастирська традиція. Але тут почалися ще драматичніші події, пов’язані з Другою світовою війною. Йосиф Сталін, щоправда, поставився до бедевлянських ченців спокійніше, ніж Йосиф Габсбург. Після нього обитель тільки перетворили із чоловічої на жіночу, та незабаром його наступник Хрущов повів широкий наступ і на сестер-черниць.

Мабуть, з горя, що  інші його реформи буксують, вирішив хоча би монастирі  розігнати. У Бедевлі 1959 р. обитель було перетворено на автошколу і клуб ДТСААФ. Те “сприяння армії і флоту”  було таким запеклим, що врешті-решт від споруд нічого не зосталося. Коли вже за української влади дві сестри заходилися відроджувати обитель, все довелося починати з нуля. Та влітку 1992 р. монастир таки відновився  –  знов як чоловічий.

Збудовано церкви Почаївської Богоматері та Іоанна Хрестителя, келії на сорок чоловік. Але біди не скінчилися: наприкінці 2006 р. з монастиря украли 23 старовинні ікони.  Натомість обитель славиться своїми новими, викладеними бісером іконами. Нині її площа 6 гектарів, проживають там 12 насельників. Щодня відбуваються ранкова і вечірня служби. Ніби тепер вже монастир надовго і всерйоз. Хоча пам’ять про минуле не дозволяє розслабитися.

Що й казати, церковно-релігійне життя у нас завжди дуже жорстко залежало від політичного. Влада завжди тримала церкву на короткій прив’язі. Ця темна традиція має бути нарешті подолана – чим швидше, тим краще. Ю.Давилець назвав нашу область українським Афоном. Монастир у Бедевлі – одна з яскравих перлин сучасної Мараморощини. Його ж гірка і звитяжна історія буде уроком ще не для одного покоління.

Сергій ФЕДАКА, газета “НЕДІЛЯ”

 zakarpatpost.net

Comments are closed.