Петро Мідянка: Черешня на Великдень розцвіла

Великодній час приходить у гори по-різному,в залежности від тяглости м’ясниць, але все ж це неповторна саме весняна пора, з небесною блакиттю над засніженими верховинами,коли на Поп-Івані Марамороському формуються перші бутони нарциса вузьколистого, а в долині Тиси вражає різноманіття тюльпанних кольорів та відтінків,дурманить запахами ґіацинт у терновому узголов’ї Спасителя. Поліетнічне Закарпаття святкує два Великодні:римо-католицький та православний, мешканці гір люблять свій ортодоксальний, з фіолетом бриндуш та золото весняної примули…
Неодмінні Великодні атрибути – це паска й писанка,вишуканий весняний гардероб і порядок на власному подвір’ї.Довготривалий піст,більшість намагається його дотримуватися,важка польова робота виснажують тілесно,але укріпляють духовно.Така в горах кількасолітня традиція, порушити яку тяжко попри недремне людське око.Великдень є святом свят закарпатських заробітчан.Заробляючи впродовж року по чужинах долари та відробляючи шенґен-візи,більшість прагне на свята повернутися додому,щоб не тільки в родинному колі покуштувати на пареному молоці спеченої паски,але й на весняному моріжку прадідного поля з’їсти пражений на ватрі кусень баранини чи воловини й запити його пахучим мужіївським мускатом,добутим з мурованої на цементному розчині пивниці.
Святу передує кропітка праця  здебільшого на Страстному тижні.Вона є подвійним тягарем,коли співпадає з веснуванням: це посадка картоплі,кукурудзи,усіляких овочевих культур.Це всеможливі “євроремонти” – штукування й шпаклювання,клеїння плитки,фарбування огорож вартістю в десять тисяч доларів.Нині навіть соромно мати дротяну огорожу – мусить бути кована,як десь в Оломоуці чи Брно.Але все ж Великдень має український характер,як це було сто,двісті літ тому,коли угорський жандарм зривав з пліч селянина барвисті домоткані бесаги з величезними на цілий перебесажок пасками й кидав їх у калюжу(перед церквою тік рукавець гірської річки).Жандарм дотримував порядки католицького календаря.
За тиждень до Великодня святкують знамениту Цвітну неділю(Цвіти),тоді горяни зазвичай ідуть до храму на Утреню по заздалегідь приготовлені й освячені вербові гілочки.Гілки ці нарізають з дерева,яке місцевий люд називає лозиною.Саме розквітле дерево називають “мицькою”,що відповідає вербовим котикам.Ці гілки звикли класти на пасхальне тісто.Ними злегка торкалися вірників,щоб ті були “чесні,як мицька”.Їх використовували як оберіг од літньої грози,спалюючи в хатньому вогні…
Нинішня кондитерська й хлібопекарська індустрія позбавляють сучасних господинь від трудомісткої домашньої випічки,однак статечні ґаздині воліють замішувати паску на домашньому кип’яченому молоці з додаванням до борошна вищого ґатунку манної крупи та інших компонентів, від чого звичайний хлібобулочний виріб стає паскою.Коли її приберуть у плетені хрести та тістяний декор,помащений яйцем,то вона нагадує саме теплий сонячний диск,що піднімається з-за прозорого лісу на якійсь безіменній полонинці.Сьогоднішні передвеликодні ринки кишать псевдописанками,розмальованими нітролаками,прикрашеними мереживними бантичками,але все ще хтось береже давню,вималювану писачком воскову писанку,освячену десятки разів ув ажурному ізянському кошику.Сама по собі ця писанка як родинний музейний експонат,але таких експонатів дедалі менше поміж закордонних плиток шоколаду,екзотичних фруктів,золотих і срібних ланцюжків,котрі звикли освячувати разом з Божим даром.Писанки нині десь сиротливо туляться біля розкішних окостів та авокадо.І тільки на неґативах Сергія Маковського можна побачити автентичну закарпатську писанку з рослинно-геометричним орнаментом.Це не Космач і не космацька писанкова класика.Отож після мобільного перепитування приятеля:”Ци наладжена кошарка?”,можна відчути з того справді ажурного ізького кошика зі слиною в роті вдихнути млосний лоскіт великодніх смаколиків і на годину-дві закімарити,бо ніякий телеканал “Глас” не замінить отієї чарівної Всеношної в горах,де Вечірня поєднуються з Утренею,не замінить її і “Всєночная” С.Рахманінова…
Передопівнічне “клепання” в товсту смерекову дошку,що підвішена на двохсотлітній щепленій яблуні дає знати,що час вдягнути найвишуканіше з гардеробу й рушати до храму,де відбувається найголовніше.Рівно опівночі з вежі залунає цілий оркестр дзвонів,вилитих ще за Австро-Угорщини шопронським ливарником Фрідєшем Шелтенґофером та пізніше пряшівськими майстрами.І почується в тому урочистому гомоні:Великодні минулі й прийдешні.І в мерехтінні трійць та поокремих білих стеаринових свіч побачиш,як купками стоять старовинні роди.І сьогоднішня церква уже в потрійних обіймах тих же генетичних і зайшлих…
І на світанку той же неповторний гук дзвонів: жалюзі підняті,вікна розчахнуті настежар(навстіж).Ґазда бере в руки кошик,вже мало де накритий традиційними рушниками,здебільшо серветками а la Ciprus ,поспішає вузенькими акуратними вуличками.Дехто задля престижу всідається в Nissan Pajero,щоб швидше.Давні русини щодуху бігли від храму зі свяченим.Вважалося,що хто першим прибуде додому з паскою,тому весь рік буде просперація.За давньою традицією свяченим обдаровували худобу.Родиною всідалися за святково сервірований стіл – сервізів,мельхіорових приборів,серветок нині не бракує в кожному домі,то ж і свято має бути святом.Старші,які строго тримали Великий Піст,їдять небагато.Молодші ж дозволяють собі більше алкоголю й маснот.Руський етнограф Юрій Жаткович на початку двадцятого століття зауважував,що на Воскресіння Господнє по всій Карпатській Руси дзвонили в церквах дзвони,а молодь забавлялася біля храмів.Сьогодні це вже пережиток,оскільки по городах і полянках димлять шашлики,скажено гримить попса.Зараз і гір торкнувся достаток,який,як правило нівелює святість,почуття побожности.
З релігійно-культової точки зору Пасхальний Канон має свою притягальну силу навіть у малодоступних церковнослов’янських синтагмах і періодах,і той,хто регулярно відвідує богослужіння,може увійти в транс канонічних піснеспівів.Тривуче в Карпатах язичницьке начало також відійло на задній план,всі повір’я тримаються десь у глухих ярках або на високогір’ї.
Велика кількість авт,надмір барів і неякісного алкоголю спричинює в молодіжному середовищі зовсім не великодні настрої.Спалахують бійки й поножів’я,розбиваються авта,на рентгені й у реанімації не перестає дзвонити телефон.
Залежно від часу,коли припадає паска,розцвітають черешні,розпускаються декоративні й плодові кущі(в горах це зазвичай пізно).І тоді до наших великодніх кошиків осипається черешневий цвіт.Падає на квітчасті хустки середолітнього жіноцтва,на вибагливі засчіски дівчат і леґінські русі кучері й локони.
І відчуваєш не маріупольську,не токмацьку побожність,а ту,що освячена цілими поколіннями предків.І бачиш український характер свята.Бачиш тих,хто на три дні покидає чужину,щоб удома вдихнути аромат черешневого цвіту,побачити ангельську білизну стихаря священнослужителя,трепет процесійних короговок на весняному леготі…Вони збираються разом,щоб по тривалій забороні церковного закону на Провідну Неділю вдарити вогняного дуботанця чи реліктового танцю “Арделянин”,відпочити,витерти всі поти з тіла й блакитними очима глянути в небесну синяву,яка є тільки у високих Українських Карпатах.
Петро Мідянка, Закарпаття онлайн.БЛОГИ