В Ужгороді живе художник-чарівник із Маріуполя
Десь близько року тому, блукаючи арт-сторінками Інтернету, натрапив на художні роботи Олександра Сидорука. Перше враження, а воно зазвичай найсильніше і надовго закарбовується в пам’яті, – вони причаровують. Серед творчого доробку художника – пейзажі, натюрморти, портрети.
Що їх об’єднує? В першу чергу, тепло, добро, позитивна енергетика і якась неймовірна справжність, а окремі творіння, випромінюють незвичайне, містичне світло. Щось незвичайне, містичне, завжди поруч, але його потрібно помічати, так само, як невидимий світ знаків і символів, ( зі знаком плюс) якими наповнені чимало картин Олександра.
Зацікавившись творчістю митця, як логічне продовження, породила зацікавленість, походження цієї творчої особистості, думками, поглядами, не тільки як художника, а й просто людини. Олександр уродженець східноукраїнських земель, який багато років мешкає в фантастично мальовничому Закарпатті, такого другого краю немає у всьому світі, це моє (думаю, не тільки моє) тверде переконання. Живучи посеред такої фантасмагоричної краси природи, – казкових гір, кришталево чистих потоків, лісів, які де-не-де ще зберегли свою первозданну недоторканість, ця краса не може не торкнути душу будь-якої людини, а митця тим паче. Сидорук художник російської академічної школи, але в його картинах вбачається і відчувається дух українського Закарпаття, відблиски неповторних чарів українського Тибету, в пейзажах-краєвидах; духовність в людських обличчях, які споглядають на нас з портретів, написаних талановитою рукою Олександра.
В жанрі портретистики, як на мене, художник надзвичайно вдало передає одухотвореність людської душі, внутрішнє світло, якусь глибоку філософічність погляду, мудрість, особливо у портретах людей старшого віку.
Зовсім нещодавно, за сприяння давнього приятеля з Ужгорода, безпосередньо познайомився з митцем. Був запрошений і побував у затишній, гостинній оселі подружжя Сидоруків. На стінах безліч картин автора, навпроти деяких з них, наприклад пейзаж, на якому зображений ранковий туман у яблуневому саду, подовгу затримував погляд. Картина ніби не відпускала, і я вдивлявся, вчитувався в неї ( є такий термін – вміти читати картину) і можливо побачив хоча б частково те, що заклав автор. Неспішна розмова, за філіжанкою духмяної кави в оточенні картин, вслухаюся у приглушений голос Олександра, філософічність його розмірковувань, створили на час щось невидиме єдине ціле, що промине, але не забудеться. Картини ж, як і будь-який інший вид мистецтва, для Вічності.
Мистецтво у найбільшому з вимірів, це завжди подразник. Ось саме повз творчі роботи Сидорука, навряд чи пройде не спинившись, небайдужа людина до прекрасного, яке переповнює все твоє єство. Творіння митця зацікавлюють як правило тоді, як чимось надзвичайно вражає, або окрема картина, або значна частина творчого доробку. Після уважного…надцятого перегляду його творінь зрозумів, чому автору так гарно вдається і опис тла, і предметів та фруктів в натюрмортах; пейзажів, серед яких розгортаються певні події. Наприклад, на тлі окремих пейзажів, здається крокують кудись угору Сидоруківські копиці, а сіно живе і ворушиться…
Життя взагалі і є містичним процесом!
Андрій Будкевич
