Україна нині, як і кілька століть тому, й далі стоїть на роздоріжжі

[Total: 0    Average: 0/5]

Україна нині, як і кілька століть тому, й далі стоїть на роздоріжжіТи плодиш землю байстрюками –
Багном і гноєм для других.
У голові твоїй – макуха:
Хіба ж ти можеш жить сама,
Російсько-польська потаскуха,
Малоросійськая тюрма.
Веди ж, безумна, до загину
Мене на розстріли і жуть…
Ах, я люблю тебе, Вкраїно,
І сам не знаю, що кажу.
Володимир Сосюра. (
поема «Мазепа»).

П’ятдесятиденка президентства Віктора Януковича принесла перші «конкретні» результати. У Запоріжжі встановили пам’ятник Сталіну, скасовано обов’язкові випускні тести українською, урядовці пропонують створити союз Росії, України та Білорусі, Донецький окружний адмінсуд скасував укази, якими надано звання Героя України Шухевичу й Бандері, ліквідовано Нацкомісію зі свободи слова та з верховенства права, «Перший» канал припинив переклад «синхронів» на українську, відновилися напади на журналістів, Президент у Страсбурзі заявив, що голодомор не є геноцидом українців і т. д., і под. Продовжувати можна ще довго.

Втім на такі «дурниці» нова влада не зважає. Вона поглинута «реформуванням» економіки. Створено Комітет реформ при Президенті. Аналогічні відомства за рознарядкою згори поутворювано й в областях. Деякі вже навіть встигли подати свої пропозиції. Однак найголовніші «пропозиції» виробляються в столиці. Перша з них уже реалізована: «реформовано» сектор ціноутворення з газу та водночас умови оренди української території в Криму. Мова про харківські домовленості президентів Януковича й Медведєва про продовження після 2017 року ще на 25 років терміну перебування ЧФ на території України, їхня буйна ратифікація у Верховній Раді та відмова Конституційного Суду розглядати подання щодо конституційності таких дій влади.

Маємо й інші економічні «реформи». Мінпаливенерго оголосило про збільшення закупівлі газу в Росії. В. Янукович під час візиту до Америки оголосив, що Україна віддасть усі запаси високозбагаченого урану Росії та США. Уряд підготував рішення передати газопостачання облгазам, які контролює Фірташ. Україна розглядає пропозицію північної сусідки про створення українсько-російського СП в авіаційній галузі: 51 % належатиме Росії, АНТК Антонова передається до статутного фонду цього СП. Прем’єр М. Азаров заявив також, що «ми готові продати газову трубу», а поки ж домовився з В. Путіним про спільну модернізацію української ГТС. Щоб «кувати залізо, доки гаряче», останній запропонував об’єднати «Газпром» та «Нафогаз України» і створити спільне підприємство в атомній енергетиці. Це те, що лежить на поверхні. Гадаю, продовжувати перелік «реформ» також можна ще довго.

Наша опозиція обурюється, навіть димові шашки в Раді покидала. Як діти, чесне слово, які на Новий рік забавляються петардами. І традиційно закликала громадян країни до опору й створення комітетів порятунку України. Влада з цього всього посміялася, готуючись до спільних парадів із Росією та Білоруссю на честь 65-річчя Перемоги у Великій Вітчизняній війні. Навіть білборди зі Сталіним у східних областях уже розвісили й провели репетицію параду на Хрещатику.

А народ мовчить і спостерігає. Кажуть, утомився від політики. Може, від себе втомився? А може, й немає «народу», а є населення України? Може, варто погодитися з доктором історичних наук, академіком Д. Табачником, що української нації не існує, а є галичани, закарпатці, східняки тощо, які не мають нічого спільного, а просто живуть поряд? Чи з віце-спікером Держдуми Росії В. Жириновським, який назвав українців населенням, що жило на окраїні між Польщею та Росією та й створило собі окремий діалект?

Гадаю, багато хто погодиться з цими твердженнями. Інші ж будуть категорично їх заперечувати. Цілком вірогідно, втім, що маємо не стільки кризу політичну й економічну, скільки кризу свідомості, яка триває вже багато століть. Українці у своїй багатомільйонній масі, на превеликий жаль, так і не змогли осягнути власної ідентичності та, що також важливо, витворити національно орієнтовану еліту.

Сусіди нам у цьому посилено допомагають. А ми так і не можемо усвідомити, що сильна і цілісна Україна не потрібна ні Європі, ні Росії. І це ілюструє вся наша спільна історія. Так само, як і нам, зрештою, не потрібні потужні амбітні сусіди. Значно комфортніше й безпечніше жити поряд із маленькими Молдовою чи Словаччиною, які навіть при дуже великому бажанні не зможуть вплинути на Україну, ніж із Росією чи Євросоюзом, які мають і ресурси, і бажання впливати на політику нашої країни. Про Росію ми вже згадували, вона свої наміри ніколи не приховувала, а нині просто дістала більш сприятливі умови втілення. Європа ж також демонструє «дивний» нейтралітет. Євросоюз заявив, що угода щодо ЧФ – це внутрішня справа двох країн, а свобода слова в Україні, хоч і під загрозою, втім у ЄС це викликає «стурбованість» і не більше.

Самі ж українці демонструють дивну відособленість від того, що відбувається. Деяку активність проявляють лише залишки колишньої влади, які нині гордо називають себе опозицією. Однак при цьому вони забувають, що саме їхня політика й призвела до нинішнього стану речей. І Ющенко, активно (правда, переважно на словах) зміцнюючи українство, і Тимошенко (на ділі), підписуючи кабальні для економіки України угоди з Росією, поміж тим поливаючи одне одного брудом, занапастили паростки громадянської активності, що проявилися 2004-го на майданах країни. Наша еліта так і змогла піднятися вище за власне хуторянство, тутешняцтво і стати власне ЕЛІТОЮ, а не т. в. о обов’язків управителів країни. Нинішня влада нічого нового в цьому плані також не демонструє. Єдине, на що вистачило «креативу» новим-старим керманичам, то це на повернення до атрибутів і кооперації союзного розливу. Втім, свого часу одна «всесильна» владна партія вже гадала, що здобула абсолютний і постійний контроль над країною. Не сталося. Нині цієї партії немає, хоч її вожді й маються досить непогано. Можна припустити, що така ж доля чекає й на нинішню владну команду. І буде добре, якщо така ж, а не за прикладом Киргизії.

Глибинна проблема нашого суспільства бачиться у свідомості нашого населення, яке поки що з різних історичних і ментальних обставин ще не стало нацією. Нас утискатимуть і користуватимуться нами доти, доки будемо дозволяти це робити. Як свідчить історія, дозволяти можемо довго і будь-кому, але не вічно. Хмельниччина, гайдамаччина, громадянські війни та боротьба УПА – свідчення цього. Наш народ постійно боровся за своє виживання, але також часто помилявся. Навіть маючи державу. Проте завжди в основі його боротьби було одне – воля. Від часів Київської Русі, коли народне віче за сваволю зганяло зі столів (престолів) князів, і до нещодавнього Майдану, коли «попросили» з крісел владу, яка зарвалася. Науковці мають чимало агрументів на користь існування української нації. Видається, що аргументом № 1 є саме прагнення нашого люду до вільного життя. Саме це найперше об’єднує людей в Україні і вирізняє їх з-поміж сусідів. Саме це й може стати фундаментом для створення політичної багатоетнічної української нації. Ми маємо усвідомити свою єдність і єдність своїх інтересів, а коли з народу виросте справжня національна еліта, то й чимало проблем буде вирішено. Поки ж, як писав В.Сосюра

Навколо радощів так мало…
Який у чорта «днів бадьор»,
Коли ми крила поламали
У леті марному до зорь.
І гнів, і муку неозору
Співаю я в ці дні журби,
Коли лакеї йдуть угору
Й мовчать раби…

Петро Поліха, “Старий Замок “Паланок”

Comments are closed.