Із щоденника Сергія ФЕДАКИ… Колочава

[Total: 0    Average: 0/5]

Цими вихідними у гірському селі Колочаві відзначався День села. До свята поруч із школою відкрито обеліск колочавцям-учасникам Першої Світової війни. На постаменті встановлено дошку з десятками імен. Нащадки більшості цих солдатів живуть у селі, були присутні на урочистостях.

Народний депутат С.Аржевітін наголосив на необхідності відтворити без жодних купюр пам’ять про всіх жертв найрізноманітніших збройних конфліктів, в які лиш було втягнуте село. Біля памятника розбито невеликий сквер, де зможуть відпочивати усі бажаючі. Відтак було відкрито меморіальну таблицю місцевим карпатським січовикам і їхньому командиру Миколі Шимоні на будинку “Четніцька станіца”, де 1939 р. був січовицький штаб. Виступили син і донька М.Шимоні, які нагадали біографію батька. Він нс створив загін перш за все для оборони проти польських терористів, відсидів 9 років у ГУЛагу, згодом реабілітований.

Свої пісні про січовиків виконали колочавець Іван Штаєр та ужгородець Сергій Соболь. Далі на центральному цвинтарі освячено вісім нових чавунних хрестів на могилах колочавських бунтарів 1918 р., серед яких теж колишні фронтовики. Із розвалом імперії Габсбургів вони підняли бунт проти сільських багатіїв, але через кілька днів були розстріляні жандармами. Донедавна були відомі імена тільки кількох із них, до урочистостей вдалося встановити імена решти.

А в околицях сільського цвинтаря відкрито ще один унікальний експонат – музей-бліндаж М.Штаєра. Його група діяла в навколишніх лісах у повоєнні роки і переховувалася у менш комфортних схронах. Даний же умовний бліндаж (3 на 3 на 3 метри, з підведеною електрикою), виритий поруч із високою смерекою і замаскований дерном, покликаний нагадувати про бійців УПА та окремих “останніх опришків”, подібних до М.Штаєра.

Враження, коли ти потрапляєш усчередину цього схрону, звичайно, специфічні. Як правило, хлопці переховувалися там тимчасово – покілька днів, максимум тижнів. Зазвичай переховувалися десь у селі у знайомих. Хоча даний музейний бункер обладнано зі справжньою вигадкою: через нього проведено потічок, встановлено грубку, а димохід виведено-замасоквано уздовж смерекового стовбура, аби дим розсіювався високо, серед густої крони.

Спершу у групі Штаєра було сім-вісім чоловік, під кінець лишився він сам-один, аж поки не зловили і його. Наступного дня у Колочаві вшановано ветеранів Афганської війни. На підході до цвинтаря споруджено невеликий музей-бункер. На ньому встановлено бойову машину піхоти – такого типу, яка воювала проти душманів. Тут сформувалася колона з місцевих «афганців», а також запрошених з цілого Закарпаття і з Києва ветеранів.

Після урочистого відкриття музею і солдатської каші із справжньої польової кухні відбувся парад ветеранів до найстарішої сільської церкви-музею. Музичний супровід здійснював оркестр Мукачівського гарнізону. Біля церкви поховано загиблого у 20-ті роки чеського стражмістра Войтеха Кубіна. Після відповідних урочистостей чеська делегація поклала квіти до могили свого земляка. Завершилися урочистості великим святковим концертом на шкільному стадіоні і традиційним салютом.

Більшість об’єктів було освячено священиками греко-католицької і православної церков, походи по селу очолювали школярі, які несли 30-метровий синьо-жовтий прапор. До свята вийшов вже 16-ий номер газети «Нова Колочава», де подано карту усіх 34 пам’ятних об’єктів села, у майбутньому їх число планується довести до 50. Не менші урочистості плануються до 9 Травня. У задумах, зокрема, відтворення елементів лінії Арпада, яку долали радянські бійці. В околицях села збереглося кілька напівзруйнованих дотів, знайдено чимало бетонних загороджень.

Живі майже десяток учасників війни, хоча колись їх було близько семи десятків. Колочава поволі перетворюється на цікавий туристичний об’єкт всеукраїнського масштабу. Те, що в ньому постійно посилюється військово-історична складова, має свій глибинний смисл,бо лишень постійно пам’ятаючи про численні воєнні випробування нашого краю, можна перетворити Закрпаття на териорію миру і стабільності у прийдешньому.   

Сергій ФЕДАКА, газета «НЕДІЛЯ»

nedilya.at.ua

Comments are closed.