Андрій Погорєлов: “Треба вже сьогодні думати, що ми, сучасники, залишимо нащадкам…”

У Закарпатті розробляють власну Червону книгу: науковці стверджують, за останні десятиліття термінового захисту потребують сотні видів флори та фауни.

Здавалося б, Закарпаття – край пралісів, стрімких урвищ, захмарних полонин, — сповнене заповітних місць, де ніколи не ступить людська нога. Саме тут, у місцевості, яку називають найчистішим з точки зору екології регіоном, мали б існувати праліси, мали б зберігатися у безперешкодних умовах створені ненькою-природою рослини, тварини, рідкісні природні масиви… Десь так воно і є, але цивілізація невпинними кроками просувається вперед, порушує і заповідні досі території, в результаті чого вже сьогодні лише в Закарпатті виникла необхідність терміново оберігати сотні видів рослин і тварин, птахів і комах. Про те, як це зробити – нинішня наша розмова з начальником Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Закарпатській області Андрієм Погорєловим.

Науковці переконані: у Закарпатті необхідно створювати нові заповідники, природоохоронні території

– Андрію Вікторовичу, не лише сьогодні, а вже й понад століття ми говоримо про те, яким чином зберігати довкілля, як його охороняти, аби залишити нащадкам те природне багатство, яке нам залишили у спадок наші прадіди…

– Це дуже складна й багатогранна тема, яка зачіпає низку сторін соціального та економічного життя нашого суспільства й потребує спільної координації зусиль: до збереження розмаїття природи залучаються спеціалісти різних відомств – і водники, і лісівники, і правоохоронці. Але я би сказав про те, що в компетенції саме екологів. У першу чергу хочу наголосити на тому, що Карпатська гірська система, поряд з Альпами та Балканами, характеризується найбільшою біологічною різноманітністю на Європейському континенті. В Українській частині Карпат інтенсивне природокористування розпочалося пізніше, ніж в Західних Карпатах. Завдяки цьому тут на значних площах збереглися ділянки дикої природи, зокрема унікальні праліси. Однак, в кінці XIX століття уже постало питання про їxню охорону – ще тоді науковці і австро-угорські, і чеські почали говорити про збереження навколишнього середовища в тому стані, в якому воно створене природою. Перший резерват у Карпатах „Стужиця” створений ще у 1912 році. Аналогічна робота тривала й згодом, але Радянські часи принесли вражаючі зміни. У 50-х роках проводилося масове вирубування карпатських лісів, що мотивувалося потребами відбудови повоєнного народного господарства Радянського Союзу. Як про це не прикро говорити, але саме тоді лісистість Карпат зменшилася майже на третину. В цей час багато природних резерватів, а відповідно, рослинне й тваринне розмаїття повністю або частково було знищене. За якесь десятиліття у Закарпатті вже було зроблено досить, щоб зрозуміти, що продовження такої експлуатації природи може обернутися непоправним лихом для самих людей. Частину колишніх заповідних об’єктів, які вціліли після тотальних рубок, певною мірою вдалося відновити, але, звичайно ж, вирубані у природно-заповідних об’єктах у п’ятдесяті роки пралісові деревостани вже не повернути. Але, враховуючи особливу наукову та природоохоронну цінність знищених резерватів, природоохоронні органи краю разом з лісівниками та науковцями провели велику роботу з підбору аналогічних об’єктів на прилягаючих до вирубаних деревостанів територіях лісового фонду. І від того часу й до нині думки науковців не змінюються: зберегти довкілля можна лише тоді, якщо втілити в життя низку першочергових заходів. Насамперед мова про створення нових об’єктів природно-заповідного фонду, відтак на певних територіях слід забороняти чи обмежувати мисливство, збирання рослин, грибів тих видів, порід, які вимирають. До речі, це стосується і цілих, так би мовити, природних осередків – приміром, унікальних водно-болотних угідь Закарпаття.

– Якщо ми говоримо про створення нових заповідників, заказників, природоохоронних зон, чи настільки гостро стоїть це питання? Адже Закарпаття в цьому плані ніби й випереджає всю Україну…

– Випереджаємо чи ні – не в цьому річ. У мене є такі показові факти – з 1994 року й до нині площа природно-заповідного фонду в Україні збільшилася майже вдвічі. Сьогодні до його складу входять більш як 7 тисяч територій і об’єктів загальною площею майже 2,8 млн. гектарів. Може, у такому цифровому вигляді воно й не дуже показово звучить, тому мушу навести ще такі дані. Нині природно-заповідний фонд в Україні становить майже 4,7 відсотків території країни, а загальноєвропейські норми передбачають розмір таких площ не менше 10 відсотків. І хоча природно-заповідний фонд Закарпаття за площею сягає 159604,3 га, що складає близько 13% від території області, все ж таки ми говоримо про те, що його необхідно збільшувати, розширювати, і для цього є всі наукові підгрунтя.

Щоб збільшити природно-заповідний фонд держави діють Закони України, і навіть нещодавно, 20 червня 2007 року, на засіданні Уряду схвалено низку проектів Указів Президента України, відповідно до яких буде створено ряд нових природно-заповідних об’єктів. Крім того, власне а нашій області рішенням обласної сесії від 12 січня 2006 року № 695 схвалено “Програму перспективного розвитку природно-заповідної справи та екологічної мережі в Закарпатській області на 2006-2020 роки”, в рамках якої триває робота над розширенням та створенням нових заповідних зон, охоронних територій. Це надзвичайно відповідальна та копітка праця, здійснюється вона не за один день, і екологи спільно з науковцями виконують ці завдання.

– Про які території в першу чергу йде мова?

– Насамперед мова про карпатський біосферний заповідник. У квітні минулого року голова Закарпатської облдержадміністрації Олег Гаваші підписав розпорядження „Про розширення території Карпатського біосферного заповідника”, згідно з яким вирішено погодити розширення території Карпатського біосферного заповідника на земельних ділянках площею 13214,5 гектара, у тому числі 9928,6 гектара з наступною передачею у постійне користування за рахунок земель державного лісового фонду та земель запасу Рахівського району. Нині ж, за ініціативою Держуправління, вже організовано проведення додаткових заходів щодо кінцевого погодження із землекористувачами та місцевими органами самоврядування та виконавчої влади Рахівщини проекту розширення території цього заповідника.

Відтак говоримо про те, що завершено заходи зі збору матеріалів на створення НПП “Зачарований край” на площі 6,1 тис. га, їх уже передали до Державної служби заповідної справи Мінприроди України для підготовки Указу Президента України.

Паралельно на стадії розроблення, підготовки документів регіональний ландшафтний парк „Притисянський” . Це загалом має бути унікальний охоронний комплекс, до якого ввійдуть і лісові, і сільськогосподарські угіддя, і заплави всіх річок та потічків, які впадають в Тису.

– Андрію Вікторовичу, якщо не помиляюся, навколо нього таки точаться певні баталії, свою думку з цього приводу має громадськість.

– Безперечно, громадськість мусить мати свою думку, адже створення нового заповідника, заказника завжди мусить враховувати соціально-економічний розвиток того регіону, де він має бути розташований. Ми говоримо про те, що певні обмеження на нових природоохоронних територіях мають бути логічними і передбачати всі нюанси господарської діяльності людини. Приміром, якщо говоримо про збереження певної популяції птиці, то обмеження стосуватимуться окремих територій і на час гніздів’я цих птахів, розмноження. Це ж стосується і вирубування лісів: так, є території близькі до поселень, які дійсно можна вирубувати, відтак насаджувати, тобто вести господарську діяльність, але при цьому потрібно врахувати, що таке вирубування може призвести до винищення гнізд тих же рідкісних птахів, приміром у Закарпатті ми говоримо про популяцію чорного лелеки, який занесений до Червоної книги України. Відповідно, продумані з точки зору людської діяльності та науково обгрунтовані обмеження на локальних територіях мусять існувати.

Чимало видів рослин і тварин Закарпаття необхідно внести до Червоної книги

– Андрію Вікторовичу, чи говоримо сьогодні про необхідність збереження якихось конкретних видів флори і фауни Закарпаття?

На жаль, говоримо й про це. Уже сьогодні працівниками нашого управління внесені пропозиції до проекту Загальнодержавної цільової екологічної програми збереження та відтворення біорізноманіття України на 2008-2025 роки в частині розроблення заходів зі збереження популяції бурого ведмедя у Карпатському регіоні (згідно спільного наказу Мінприроди України та Держкомлісгоспу України від 08.05.2007 р. № 232/164 “Про затвердження Плану дій щодо збереження бурого ведмедя (Ursus arctos) в фауні України”). Аналогічно існують пропозиції щодо розроблення заходів зі збереження популяції Лосося дунайського (Головатиці) – Hucho hucho hucho у басейні прикордонної річки Тиси.

– А чи доводиться говорити про те, що в Закарпатті назріває потреба в занесенні до Червоної книги нових видів тварин, рослин?

– Більше того! На виконання Закону України “Про рослинний світ” під координацією Держуправління науковцями УжНУ підготовлено список рідкісних та зникаючих видів рослин та рослинних угрупувань Закарпатської області, що не занесені до Червоної книги України. Більше того, фактично є пропозиція створити навіть власне закарпатську Червону книгу. Науковці, які десятиліттями ведуть спостереження за природою нашої області, за допомогою екологів, лісівників, водників, розробили список, який, на нашу спільну думку, слід перетворити в таку регіональну Червону книгу. Юридично це оформляється за допомогою сесії облради – і ми отримуємо новий реєстр видів, які терміново необхідно захищати, обмежувати доступ людини до них, їхнє безконтрольне використання.

– Багато маємо таких видів?

– А ви самі посудіть: 41 рослинне угрупування, 577 видів рослин, 259 видів фауни, 126 видів птахів, 52 види ссавців, 11 видів грибів… Нині вже науковці УжНУ, які протягом 15 років збирали інформацію щодо цих видів, вивчали їх, працюють над перекладом на українську мову латинських назв цих тварин, рослин, птахів тощо. аби привести все це до міжнародних норм. Триває робота й над упорядкуванням фотографічного матеріалу до цього списку. Це все дасть можливість говорити нам про необхідність збереження, раціонального використання та відтворення цих зникаючих видів.

„Руки дійшли” й до створення екомережі

– Андрію Вікторовичу, останнім часом „на слуху” по всій Україні питання створення екологічної мережі України. Що це таке, і яка власне ситуація зі створенням екомережі у Закарпатті?

– Офіційне визначення екомережі складне й довге, але якщо своїми словами пояснити читачеві, то екологічна мережа – це фактично конгломерат природно-охоронних територій, де мало би зберігатися в комплексі все біорозмаїття. Ми вже працюємо над створенням такої схеми у Закарпатській області. Буквально минулої п’ятниці за організації Держуправління охорони навколишнього природного середовища в Закарпатті відбулося перше спільне засідання робочих груп з формування національної екомережі, на якому спеціалісти розглянули ряд питань щодо проведення моніторингу на об’єктах природно-заповідного фонду, а також перший проект схеми екомережі краю.

– Я так розумію, є закон і можна в його рамках вже планувати конкретні дії зі створення такої екомережі?

– Безперечно, в рамках Закону України “Про екологічну мережу України” ми й діятимемо, але слід враховувати, що кожен регіон має свою специфіку, свої особливості, тому „підганяти” під одну лінійку з іншими областями Закарпаття не можна. Та закон цього й не вимагає, він лише, так би мовити, узагальнює, координує нашу роботу, а вже на місцевому рівні ми самі вирішуємо, як ефективніше працювати. Ми це враховуємо і розуміємо. що мусимо чітко дати відповідь на поставлені питання: чи забезпечить нова схема екомережі збереження рідкісних та зникаючих видів флори i фауни, унікальних екосистем та всього розмаїття природи краю? Що треба зробити, щоб вона ефективно виконувала свої функції?

До речі, нашими науковцями з УжНУ вже є розроблена одна зі схем екомережі, наразі ми всі спільно працюємо над нею, розробляємо пропозиції. Вносимо різні поправки з урахуванням особливостей довкілля, специфіки соціально-економічного розвитку регіону. Але позиція управління екології однозначна: така схема екологічної мережі має існувати.

– Вочевидь, для того, аби схема екомережі функціонувала, мусить бути й підтримка громадськості?

– Підтримка – однозначно, але більше того: мусить прийти усвідомлення до наших громадян необхідності збереження навколишнього середовища, необхідності відтворення та раціонального використання тих природних багатств, які нам залишилися у спадок. Мусить бути проведена колосальна просвітницька робота, і це – майбутня робота нашого управління.

– Андрію Вікторовичу, дякуємо за інтерв’ю, щиро зичимо плідних успіхів у вашій роботі і сподіваємося на продовження розмови на актуальні екологічні теми.

Підготувала інтерв’ю Наталія Петерварі, Ужгород.net

One thought on “Андрій Погорєлов: “Треба вже сьогодні думати, що ми, сучасники, залишимо нащадкам…”

  • 13.05.2010 at 19:24
    Permalink

    Нехай спочатку захистить парки та зелені зони міста, а потім вже нехай і про Закарпаття нам вішає на вуха лапшу…  

Comments are closed.