В Ужгороді відкрили пам’ятник жертвам політичних репресій — у сквері перед СБУ
Слово «репресії» останнім часом вживається так часто і в таких різноманітних контекстах, що варто, мабуть, навести чітке визначення. Наводимо, скориставшись авторитетним інтернет-помічником wikipedia: «Репре́ссии (лат. repressio – подавление, угнетение) – наказание, применяемое государством».
Ми недарма занурились в термінологію – інакше широкому загалу важко буде зрозуміти, чому ідея пам’ятника політичним репресіям так довго і так важко реалізовувалася в нашому обласному центрі.
Отже, ключовими в енциклопедичному визначенні поняття «репресії» є два слова: «покарання» і «держава». З чого робимо висновок: відлік політичним репресіям слід вести від часу виникнення першої в історії державного утворення. А оскільки у світі і досі немає такої країни, де б не було інституту покарання, то репресії, в тому чи іншому вигляді, були завжди, є зараз, і навряд чи зникнуть найближчим часом. І незалежна Україна у цьому відношенні – аж ніяк не виняток, щоб не сказати більше. З перших суверенних днів у нас почалися репресії проти комуністів, їм на зміну прийшли репресії проти антикучмістів, «чільне місце» в нашій незалежній історії займають і репресії «помаранчевого» періоду.
Організаторами-провідниками репресій, як це слідує з визначення, завжди виступають ті, хто державу очолює. В перші незалежні роки антикомуністичну кампанію очолив… колишній головний ідеолог Компартії України Леонід Кравчук. Безприкладний приклад політичного перефарбування, гідний занесення до Книги рекордів Гіннесса. Репресії проти антикучмістів очолював, ясна річ, сам Леонід Кучма. Репресії «помаранчевого» періоду, за логікою речей, мав би очолювати Віктор Ющенко. Та розведення бджіл і колекціонування глечиків залишали так мало часу на державні справи…Та й навіщо самому бруднити «те, що не крало», якщо в президентській канцелярії є безліч таких кінцівок, що крали, крадуть і красти будуть. Хто очолював президентську канцелярію часів Ющенка? Пригадайте, це важливо.
А тепер до головного. Історія пам’ятає безліч репресій, різних за масштабами але однакових за своєю мерзенною суттю. Але у світовому літописі не значиться жодного випадку, щоб пам’ятник жертвам зводився «з доброї волі» та за «благодійний» кошт того, хто був катом цих жертв.
А в Ужгороді ледь таке не сталося. Без офіційного дозволу міської влади, без необхідних у таких випадках архітектурно-художніх та інших погоджень, у скверику на площі Дружби народів раптом вигулькнув «пам’ятник жертвам», зведений за «благої допомоги» Віктора Балоги. Добро не робиться злими руками. Пригадали, хто очолював президентську канцелярію часів Ющенка? Отож…
Отож рішення про знесення «витвору» на пл. Дружби народів було цілком виправданим – і з точки зору закону, і з точки зору моралі. А натомість сьогодні, 15 травня, на вулиці О.Довженка відкрито такий пам’ятник жертвам політичних репресій, яким він і має бути, принаймні – з двох головних міркувань.
По-перше, він стоїть там, де йому місце – у сквері перед будівлею колишнього КДБ, котрий був головним катом часів СРСР.
По-друге, пам’ятник зведений без будь-якої участі новітніх ідеологічних катів – часів «кучмізму» та «помаранчизму»…
Автор проекту – відомий скульптор, член Ужгородської міської художньої ради Василь Олашин. В урочистостях з нагоди відкриття пам’ятника взяв участь Ужгородський міський голова Сергій Ратушняк. Серцем прийняли цей невеличкий за розмірами, та величний за суттю монумент і самі колішні репресовані – щирими були їхні слова на церемонії відкриття, глибокою – вдячність автору проекту і тим, хто допоміг цей проект втілити…
Максим Залізняк, Центр журналістських досліджень, Кліпньюс.info
