Із щоденника Сергія ФЕДАКИ. Зваба…
Є тільки один спосіб навчитися гарно писати. Звісно, якщо воно вам взагалі треба. Якщо пре. Треба просто писати, незважаючи ні на що. Писати і видаватися. Відключити власний комплекс неповноцінності. Не дати себе затюкати численним доброзичливцям, яких у нас, мов гною, плюнути нікуди. Їхні поради все одно нічого не варті, здатні тільки зламати початкуючих авторів, на що доброзичливці десь у глибині душі і розраховують.Ні, треба просто писати, усвідомлюючи, що спочатку то буде страшенно тяжко, десь навіть натужно, але з кожним роком ти ставатимеш усе більш тренованим. Головне регулярність. Ну і ще треба просто жити, аби було про що писати. А жити значно тяжче, ніж писати.
Тут талантів ще менше, ніж у літературі. Але жити, тобто переживати все нові і нові враження, теж треба регулярно. Отакі думки виникають, коли знайомишся з уже п’ятою книжкою Віки Андрусів «Омана небесна» (це авторка так про інститут шлюбу). 29 оповідань по кілька сторінок кожне. Мовляв, у шлюбі погано, а поза ним – іще гірше.
Вікторія знайшла свою тему і катається у ній, мов вареник у маслі. Відчувається, що писалося те все з задоволенням, тому і читається так же. Про що б не писав чоловік, він пише про війну. Про що би не писала жінка, вона пише про шлюб. Хоча за великим рахунком війна і шлюб – то одне і те ж саме. Віка пише про родинно-шлюбні перипетії у манері фронтового кореспондента, із типово шибеницьким гумором, чорним стьобом.
І завершується усе кодою – «Кілька порад від жінки, як її звабити». Це бомба. Висміяно типові шаблонні уявлення жінок про чоловіків – як оте одоробло правильно включати, щоб воно нормально собі функціонувало. Починається дуже правильно: не треба освідчуватися жінці у коханні, краще зразу чесно сказати, чого ти від неї хочеш, бо вона ж усе прекрасно розуміє і сама, в принципі, хоче того ж самого.
Далі ідуть ще цінніші поради. Але щоб дотриматися гендерної рівності, дозволю і собі дати кілька порад жінкам, як правильно полювати на чоловіків. Отож, милі дами! Чоловік то істота багато в чому простіша від жінки, його легше прорахувати. За великим рахунком вся чоловіча механіка нагадує простеньке реле: включено – виключено.
Чоловік здатний на будь-який надлюдський подвиг, аби лиш потім роками нічого не робити. Жінка би від такого знудилася, а ми нівроку витримуємо. Чоловіча біографія – це чергування коротких фаз бурхливої активності і затяжної релаксації, відновлення і перегрупування сил, підтягування резервів. Є хвилина для подвигу, і є роки, щоб оспівувати його. Але для цього ще потрібні вуха, куди вкладати ті гімни. Тому треба вірити у наші байки.
Чи хоча би робити вигляд, ніби вірите – нам і цього досить. Ніщо не тримає чоловіка біля жінки так міцно, як оця можливість нескінченно оповідати про себе, єдиного і неповторного. Але є одне але. Час від часу чоловіка заклинює і замість того, щоб керуватися так званою чоловічою логікою, він учваряє щось таке, що ламає всі ваші розрахунки. Бо чоловік постійно розривається між незалежністю і комфортом. Навчитися грати на цих двох його емоціях трохи легше, ніж на триструнній балалайці. І все ж чоловіка значно легше спокусити, ніж утримати.
Тому полювати на лінивих вигідніше, ніж на енергійних. Вайлуватим просто ліньки буде втікати від вас. Із живчиком може бути класно, але дуже недовго. Тяжко із правильними, бо ви традиційно любите грати на чоловічих слабкостях, а у правильних ті слабкості заховано дуже-дуже глибоко. Втім якщо жінка фаховий психоаналітик, то може ризикнути. Бо правильні зазвичай не втікають, у них можна вкладати свій душевний капітал.
Проте правильних мало, то ж доводиться працювати з тим, що є. Доводиться налаштовуватися на його хвилю, а для цього робити собі щеплення тих же самих вад, які є у вашого обранця. Звичайно, у безпечних дозах, бо можна і спитися. Коли він відчує, що ви така ж, як і він, але трішечки краща (тільки трішечки – і тут важливо не передозувати), він ваш. Але не можна розслаблятися. Треба щодня закріплювати у нього умовний рефлекс на вас.
Ненав’язливо, звичайно, бо чоловіки теж читали про собачок Павлова. Найкраще створити ілюзію, ніби це він полює на вас. Чоловіки на таке особливо ведуться. Бо ж це черговий подвиг, а значить і можливість потім довго оповідати про нього.
Сергій ФЕДАКА, газета «НЕДІЛЯ»
nedilya.at.ua