Закарпаття: Травень — пора дідівського тваринного дійства

Травень — пора мішаня. Споконвіків на верховинській землі існує цей ритуал, коли в єдину отару зливаються вівці і кози з ґаздівських обійсть і йдуть на випас на шовкові полонини. Мішаня — це й своєрідне свято проводів вівчарів, людей тимчасової і мужньої професії, яких у горах очікують важкі погодні екзамени.
Нещодавно прапрадідівська процедура пройшла і в урочищі Кичера, що на околицях Сухого, який підпорядковується Репинській сільраді. За доїння в кошарі марадик сільської худоби в кількості 273 голови видав “на-гора” аж 1750 гелет.

Рекордсменом-удійником з-поміж земляків виявився Василь Кіс: 7 кіз і 8 овець дали 9 купок (2 літри) та 4 купчат (0,5 літра). Отож Василю Андрійовичу першому відправлятися з бесагами в полонину за сиром, який сквашується з молока біля колиби з ватрою. Черга визначається зазвичай за результатом надою. В кожному селі й своя такса-платня вівчарям. Сушани стокмилися, себто зійшлися в ціні 185 грн. за купку.
Як правило, всюди в суперечках, а то навіть бійках йде вибір хто за вівчаря буде. Тут стали чабанами Кінчі — Віктор, Юрій та Василь, які з посохами в руках будуть щоденно від світання до смеркання мотатися по грунях і зворах, доглядаючи громадське бекаюче і мекаюче стадо.

У всіх селах відшуміли дідівські тваринницькі дійства. В одних осідках, на жаль, явно поменшало вівцепоголів’я, а в інших, що дуже приємно, прибавилося. Цей втішний факт, зокрема, сповістив за розмови по мобільному телефону з високогір’я синполянець-вівчар Федір Калинич. Що не кажи, а зв’язок — комфорт для чабана, можна обійтися вже й без сурми трембіти. А пальму першості за чисельністю овець та кіз на даний час міцно тримає Негровець, де їх нараховується далеко за тисячку. У приклад любителя ґаздівства по праву можна ставити місцевого війта — голову сільради Івана Ярему, в котрого на обійсті аж 102 головки тварин.

Вівчарський сезон розпочався. В щасливу піднебесну полонинську путь, отарки!

Василь ПИЛИПЧИНЕЦЬ, “Верховина”