Закарпаття: На фестиваль ковальського мистецтва “Гамора” з’їдуться п’ять десятків ковалів

На Закарпатті працює єдина в Україні та і всій Європі водяна кузня. У Європі з таких кузень уже давно поробили музеї, а в Лисичеві все працює, як швейцарський годинник. При чому ковалі використовують стародавню технологію кування. Трьохсотрічна кузня досі забезпечує реманентом чи не половину Закарпаття.
Дзенькіт металу та гуркіт молота лунають на подвір`ї єдиної у Європі водяної кузні – “Гамори”. Це – унікальний об`єкт, оскільки має статус музею і водночас діє як повноцінна кузня, де виготовляють хатнє начиння і господарське причандалля. Технологія кування тут стародавня, вона не змінювалася століттями.

Упродовж трьох століть вода приводить в рух величезне дерев`яне колесо, а воно, ось цей, 120-кілограмовий молот. Кількох ударів по розпеченому залізу достатньо, щоб зробити сапку чи підкову.

Що більше води потрапляє на водяне колесо, то швидше й сильніше б`є молот по ковадлу. Пан Михайло, який працює в цій кузні 25 років, каже: робота надскладна. Через це знайти учнів серед молоді – непросто. Щоправда, охочих оволодіти прадавнім фахом коваля таки вдалося відшукати, серед місцевих школярів.

Михайло Пилипчинець, коваль: “Є дванадцять учнів, що з восьмого класу, троє, що закінчили одинадцять класів і теж тут навчаються. Знають, як то накалюється, яка робота, який процес, що і як. Ми їм пояснюємо”.

Діти трохи повчились і пішли на літні канікули. А щоби створити з металу справжні мистецькі речі, вчитися треба постійно. З досвідом приходить вміння, та й унікальна аура трьохсотрічної кузні допомагає творити, каже пан Віктор. Він іще з дитинства допомагав ковалям у майстерні і коли виріс залишився тут працювати. Кувати залізо для нього сімейна справа.

Віктор Туряниця, молотобоєць, молодший коваль: “Це ж династія ковалів. В мене в сім’ї і дід ковалем був, теж тут працював. Батько теж, а тепер я тут працюю. Ще менший брат приходить сюди й допомагає. Династія ковалів… Та й мені подобається”.

Майстри працюють майже без вихідних: виготовляють звичайний реманент для мешканців Лисичева та довколишніх сіл: лопати, мотики, рогачки для винограду. Зрідка роблять підкови – на сувеніри для туристів. План на місяць понад 400 виробів. Охочих придбати таку пам’ятку хоч відбавляй.

Ольга Петровці, керівниця кузні: “Кузня стала візитівкою села Лисичево, щороку тут проводяться фестивалі ковальської майстерності і кожного дня сюди приїжджають туристи. Особливо в такий літній період”.

Щороку, в останню неділю червня, у Лисичеві відбувається фестиваль ковальського мистецтва “Гамора”. На нього приїжджає з п’ять десятків ковалів, які по черзі стають до ковадла унікальної кузні і хизуються одне поперед одного своїми виробами. Організатори вірять, фестиваль допоможе зберегти унікальну кузню, а ще сприятиме розвитку ковальства.

Віталій Глагола, Новий канал