Закарпаття: В Ужгороді бажаючих навчали своїми руками виготовляти ляльки

“Традиційна закарпатська іграшка” – під такою назвою в Закарпатській обласній бібліотеці для дітей та юнацтва відбувся майстер-клас із виготовлення іграшок.
Найбільше приміщення бібліотеки виявилося затісним для дітей, які захоплюються цією справою. Разом із своїми викладачами вони принесли показати готові вироби та продемонстрували сам процес їх виготовлення. Звичайно, найпопулярнішою серед іграшок є лялька. Її можна зробити із ганчірок, пінопласту, пластиліну, глини, дерева, кукурудзяного бадилля та інших матеріалів.

Такий майстер-клас відбувся на Закарпатті вперше, тож гостей було багато, і дійство перетворилося на свято. Його організаторів та учасників прийшли привітати митці й начальник управління культури Закарпатської ОДА Юрій Глеба.

Видавець та художниця Олександра Гаркуша разом із донькою репрезентувала свої вироби. Вона розповіла, що найпершу ляльку з ганчірок зробила ще в дитинстві, а вже зараз прийшла думка використовувати дерево. За власними ескізами замовляє в майстра заготовки, з яких за допомогою соломки, намиста й стрічок та фарби народжуються ляльки в закарпатських костюмах. Щоб поділитися досвідом, Олександра Гаркуша випустила ілюстровану книжку, котра може допомогти тим, хто захоплюється таким мистецтвом. Увагу привертають і мініатюрні постолики, ляльки та корзинки, виготовлені нею з кукурудзяного листя. Однак пані Олександра каже, що спостерігаючи за дітьми, помітила: найбільше їм подобається ліпити з пластиліну. В більшості це виходить навіть краще, аніж малювати.

Цікавою була розповідь про історію виникнення ляльки голови Закарпатського осередку Національної спілки майстрів народного мистецтва України, відомої художниці й лялькарки Людмили Губаль. Присутні довідалися, що в далеку давнину мами загортали в полотно жменю пшениці й перев’язували ниткою, потім до цієї кульки прикріпляли тулуб. Такі ляльки звалися мотанками і в основному були жіночої статі. Пізніше додумалися робити їм одяг і надавати святкового та радісного вигляду: біленьку сорочку, що символізувала світлу долю, намисто – добробут, хустку або віночок, котрі вважали з’язком із небом. Виготовлення ляльки було своєрідним ритуалом з особ-ливими правилами та вимогами. Навіть вузлики не можна було обрізати повністю, а залишати невеличкі ріжки нитки на щастя.

Заслужений майстер народної творчості України, член об’єднання професійних художників Закарпаття та Національної спілки майстрів народного мистецтва України Наталія Стегура займається ліпненням. Зі спеціальної глини – теракоти – виготовляє всіляки сувеніри, а віднедавна й ляльки. Вона каже, що, можливо, гратися ними діти не зможуть, але ліпити їх люблять усі, малечі цікавий сам процес роботи. На заняття до неї приходять і хлопчики, й дівчатка, влаштовуючи ніби змагання: хто краще виліпить фігурку.

Методист Виноградівського районного відділу культури і туризму Єва Григора привезла ляльки, які створила Ніна Корнієнко. Та колись зробила першу спробу виготовити ляльку власноруч для внучки. Скористалася картоном, а з яскравих шматків тканини зшила сукню. Це була лялька-циганка, наступним став клоун, за ним грузинка, принцеса та інші казкові герої. Оформлюючи обличчя, Н. Корнієнко використовує квасолинки, щоб зробити очі, а ніс і рот вишиває нитками.

Поки майстрині розповідали про своє захоплення, діти озброїлися підручними матеріалами – глиною, дерев’яними заготовками, нитками, стрічками та цілою купою різнобарвної тканини – й почали робити ляльки.

Любов ДЕЯК, “Ужгород”