Ганна Туряниця: «Кажуть, митниця – лице держави. А я ще б додала, що це лице завжди має бути чистим і усміхненим»

Напередодні Дня митника всі журналісти традиційно намагаються розписати про те, чим живе митниця, які завдання виконує, чим новим переймається. Ми ж вирішили піти іншим шляхом – розповісти про те, як живе звичайний митник. Щоправда, вдалося домовитися  з незвичайною людиною – жінкою-полковником, заслуженим економістом України і просто прекрасною людиною, яка свою роботу виконує на професійному рівні, понад усе поважає людські стосунки, а справжнє жіноче щастя цінує як найвищу Божу благодать. Наша нинішня розмова – з начальником відділу контролю митної вартості та класифікації товарів Ужгородської митниці Ганною Іванівною Туряницею.

«Чорні» й «білі» списки – не фантазія

– Ганно Іванівно, спочатку розкажіть про вашу роботу, чим займаєтеся, чим керуєтеся, чим живе очолюваний вами відділ? 

– Головні завдання митниці та відділу, який я очолюю, – забезпечення реалізації державної політики у сфері регулювання зовнішньої політики, а також захист економічних інтересів України.
З огляду саме на останню фразу я би додала – від того, як цей захист здійснюють митники, залежить наповнення бюджету країни.  Ще свого часу один з Президентів сказав: митниця – це лице держави. А я б ще додала – це лице завжди має  бути чистим, привітним, усміхненим. Вважаю, що будь-яка держава починається саме з митниці.
Щодо роботи очолюваного мною відділу, якщо коротко і доступно, то треба сказати таке: деякі суб’єкти господарювання, котрі займаються зовнішньоекономічною діяльністю  в умовах світової економічної кризи, мають на меті не задекларувати правильно товар або вчинити так, аби мати зиск з таких дій у майбутньому. Аби цього не сталося, в системі митниці розроблені групи ризику та групи прикриття.

– Що на сьогодні являють собою групи ризику?

– Є таке поняття, як профілі ризику з питань визначення митної вартості, і це стосується, насамперед, країни походження товару. Тобто, всі знають, що речі, вироблені в Китаї, зазвичай дешевші,  ніж ті, котрі вироблені в Італії. Суб’єкти ж ЗЕД завозять європейський товар і  намагаються в декларації вказати, що це товари, вироблені саме в Китаї. Ми знаємо, що таке можливо, тому й проводимо відповідні перевірки.   
Приміром, є такі групи, на які встановлена нульова ставка мита, на інші – 5 %. Якщо товар потрапляє під останню ставку, то суб’єкт намагається кваліфікувати його «під нуль» (записати в декларації). Конкретні приклади спитаєте? Назву один з найгучніших, за який я свого часу отримала звання «Заслужений економіст України». Кілька років тому ми зафіксували спробу намагання ввезти в Україну залізничним транспортом спирт під виглядом рідини для омивання скла. Можливі платежі по цьому лише факту мали становити до мільйона гривень(!). У ті часи в доларовому еквіваленті названа сума сягала півтора мільйона доларів США. Ми відібрали проби, провели дослідження в Києві. В центральній митній лабораторії на митницю  по тій справі чинився великий тиск, справою займалася СБУ. Але ми таки зуміли довести, що це була контрабанда у великих об’ємах. Як результат – усі платежі були сплачені до бюджету, виграш держави був очевидний.

– А що можете розповісти про факти контрабандного ввезення брендового одягу та взуття?

– Так, митники виявляють надзвичайно багато фактів, коли одяг відомих європейських чи світових фірм намагаються ввезти під виглядом, такого що вже був у використанні, або вказують іншу країну походження чи інший бренд. Є випадки, коли брендовий одяг завозять під виглядом гуманітарної допомоги – а це мільйони недоборів до бюджетів! Лише в цьому році по одягу наша ефективність склала вже близько 800 тисяч гривень.   

–  Як виявляєте такі факти? Ваші спеціалісти добре розуміються на брендових речах?

– Ми зазвичай маємо оперативну інформацію, на неї й орієнтуємося. Ви пройдіться лише магазинами Ужгорода: навколо купа речей, одягу, взуття відомих іноземних фірм, а через митницю вони не проходили. Отже, їх ввозять або контрабандним шляхом, або під виглядом іншого товару. Це і є група ризику. Про що ми спочатку говорили. І сьогодні основним завданням для митниці є не пропустити такі речі. Нещодавно СБУ спільно з митниками затримали фірмових речей на мільйон доларів – і це такі ексклюзивні речі, що я сама була вражена їх вишуканою роботою: з вишивкою золотом чи сріблом на сукнях, для кожного ґудзика чи пояска – окремий чохол і т.п. Кожний одяг пошитий в одному екземплярі, і з різними деталями розкошу…

– А чи потрапляють до «чорних» списків самі… митники?

– Людський фактор зажди допустимий, і я цього не скидаю з терезів. Помиляється навіть машина, не те, що людина…

– Очі не розбігалися?

– Розбігалися. Бо подібне – страшенна рідкість і дорожнеча. Хоча товар оформлявся як транзитний, проте у митників виникла підозра, що насправді він може залишитися в Україні. А якщо так, то платежі до казни мали становити майже півмільйона доларів.
Аналогічних випадків – дуже багато. Саме тому нещодавно Держмитслужбою України проводились оперативні заходи на кордоні, за результатами яких з’ясувалось, що при в’їзді у пункті пропуску при поглибленому огляді було виявлено нове взуття, а в митниці призначення воно декларувалось як таке, що було у вжитку, з метою ухилення від сплати значної суми митних платежів.

– А хіба такі речі документально не можна перевірити і звірити? Митниця ж має купу механізмів для запитів, підтвердження походження товару, його вартості тощо…

– Так, законодавством чітко регулюється перелік документів, які сьогодні може митниця запитати в декларанта для підтвердження заявленої митної вартості. Якщо не вистачає чогось, митниця має право засумніватися в достовірності поданого пакету. У такому разі митники можуть запропонувати декларантові визначити митну вартість іншим шляхом. Якщо декларант не погоджується, ми маємо право звернутися до митного органу країни відправлення й перевірити все, що нас цікавить. Останній варіант доволі часто й використовуємо. Навіть днями отримали 2 відповіді: в одній підтверджені документи, в іншій вказано, що з пункту відправлення товар відправлявся за вищою ціною, ніж заявлена у митній декларації. Це вже дає нам підстави для роздумів, і ми маємо право затребувати в декларанта додаткових документів, аби переконатися, що всі його дії відповідають рамкам законодавства. 

– У мене одразу виникло запитання – якщо є такі ризикові декларанти, то, може, вам би варто складати для себе чорні списки підприємств? Тих, котрі полюбляють порушувати закони…

– Насправді ми так і робимо: цілком офіційно є «білі» списки підприємств, тобто з боку митниці вони мають високий ступінь довіри і відповідно найбільші сприяння. Адже вони працюють відкрито та прозоро, і ми їх неодноразово перевіряли. Але є і так звані групи ризику – це ті підприємства, які, як ми знаємо, можуть допускати дії, котрі направлені на зменшення надходжень до державного бюджету та наповнення своєї власної кишені. Ці підприємства час від часу потрапляють під наше пильне око.

– А вистачає сили волі виправляти помилки?

– Так. До прикладу, декларант завіз товар і ми його оформили. Через деякий час ми розуміємо, що допустили помилку, або декларант може заявити, що є якісь неправильні розрахунки. Наш алгоритм дій такий: проводимо камеральну перевірку, донараховуємо платежі, виставляємо податкове повідомлення суб’єктові. До митника вживаємо заходи дисциплінарного стягнення, якщо його дії не були навмисними і не підпадають під кримінальну відповідальність.

– Ганно Іванівно, чи буває, що через помилку митників доводиться вам повертати кошти суб’єктам ЗЕД?

– Так, буває. Приміром, під час митного огляду ми вважаємо, що суб’єкт ЗЕД мав би сплатити таку-то суму з митної вартості. Це ми встановили, але хочемо переконатися, що документи, подані декларантом, достовірні. У такому разі надсилаємо запит в країну відправлення товару, але тим часом суб’єкт сплачує ту вартість, яку митниця встановила. Якщо приходить відповідь з країни-відправника, в якій підтверджується наше помилкове завищення платежів, тобто, в отриманих документах вказано, що та фактура, яку декларант пред’явив, є правильною, тоді ми або повертаємо надміру стягнуті платежі, або зараховуємо цей залишок у рахунок майбутніх платежів. Усе в рамках законів і без  будь-яких проблем.

До речі, нещодавно відбулася нарада при керівництві ОДА та Держмитслужби України з суб’єктами ЗЕД. Мені було  дуже  приємно почути, що саме з питань визначення митної вартості у суб’єктів ЗЕД до Ужгородської митниці питань не було. І це тому, що ми намагаємося працювати в режимі консультацій, добросовісності, налагодженої  взаємодії. Для прикладу, ми можемо вказати суб’єктові: подивіться, всі інші суб’єкти ЗЕД по митній системі ввозять на територію України цю одиницю товару за 1 долар, а ви вказуєте в декларації 10 центів. Щось тут неправильно, чи не так? Якщо ви наполягаєте на своєму, тоді ми надсилаємо запити до відправників, і якщо не підтвердиться вказана вами сума, то ви ще й штрафні санкції понесете. Вибирайте. Це все означає, що є прямий зв’язок декларанта з інспектором. На сьогодні у нас є порозуміння з усіма суб’єктами ЗЕД.

«Можна закрити очі на окремі речі, а можна зробити роботу чесно, відповідно до законодавства»

– Ганно Іванівно, а дорогі авто? Як ви встановлюєте їхню митну вартість? Адже машини також можуть бути різні: є базова модель, а є виготовлена за індивідуальним замовленням, з позолоченими підлокітниками…

– Так, це теж важлива  і надзвичайно відповідальна ланка нашої роботи. При визначенні митної вартості авто ми однозначно орієнтуємося на базові та ексклюзивні речі. Це все враховується. Ціни ми беремо зі спеціальних німецьких каталогів для оцінки автомобілів, а при митному огляді вже з’ясовуємо, які додаткові деталі встановлені. Якщо авто ексклюзивне, то, за результатами огляду, всі комплектуючі оцінюємо і додаємо до митної вартості авто. Це дуже важливе питання, бо від «начинки» машини залежить сума, яка може не надійти до бюджету. Тобто, можна закрити очі на окремі речі, а можна зробити роботу чесно, відповідно до законодавства.

– А як побачити, чи ця робота проведена належним чином?

– А це вже дуже цікаве питання. Річ у тім, що інспектори не можуть робити те, що хочуть, бо їхні дії відслідковуються в режимі онлайн, безпосередньо під час митного оформлення. В електронному варіанті ми бачимо, який товар заїхав на митницю, яка його митна вартість, порівнюємо отримані дані з базою, одразу проводимо спілкування з інспектором.
Тут – суцільний контроль. І коли я чую закиди на кшталт «Митники роблять, що хочуть, одним встановлюють одні ціни, а іншим – інші», ніби ми самі щось вирішуємо окремо – такого немає! У межах митниці однакові товари оформлюються тільки однаково, ми не робимо різниці! Хоча в той же час маємо право відстоювати інтереси ЗЕД, якщо мова йде про прямі поставки. Ось, до прикладу, є такий товар, як вапно негашене. По нашій митниці зараз його імпортується 77% від загального показника по всій митній системі. І коли нам пред’являють претензії щодо низької митної вартості за одиницю продукції, то ми апелюємо наявністю незаперечного факту – прямою поставкою від заводу-виробника без посередників.   

– Тобто, фактично нині створена і функціонує така система, яка унеможливлює недопущення інспектором незаконних дій?

– Так. Але я особисто завжди допускаю людський фактор. Хоча сьогодні на митниці більше порядних людей, і вони дорожать роботою. Ми працюємо над тим, аби той негативізм щодо роботи митників максимально викоренити.

Коли двома полковниками керує… однорічний Матвій

– Ганно Іванівно, робота – роботою, але цікаво, яка за личиною серйозності – звичайна жінка? Знаю про вашу романтичну історію життя, маєте чоловіка – відомого авторитетного закарпатського правоохоронця. Ви – авторитет на митниці, він – у міліції. Розкажіть, будь ласка, як два полковники вживаються в одній хаті?

– (Сміється. – Авт.) У моїй родині ніколи в житті не стояло питання – хто ким керує. Ми з чоловіком насамперед однодумці, одне одного поважаємо, підтримуємо. Чоловік у мене – перший порадник:  йому розказую про проблеми, і про успіхи. Ми все робимо разом, готуємо, пораємось по господарстві, відпочиваємо. Я завжди кажу: такого чоловіка, як у мене, мабуть, не має ніхто на світі.
Коли ми побралися, одна подруга мені казала: вам двом дуже важко буде, обоє – сильні особистості, обоє лідери. Так, у мене свій характер, у чоловіка – свій, проте ми досить швидко здолали перешкоди і знайшли порозуміння, живемо в любові та злагоді.

– Що для вас найголовніше вдома?

– Стараюся, щоб вдома був завжди затишок. Я родом із гірської Рахівщини, виховувалася в дерев’яній хатині в бабусі. Це все в моїй душі прижилося, і коли змогла – побудувала вдома таку ж просту, затишну хатку. Привезла зі свого родинного дому всі старовинні речі: вишивки, виткані власноруч на кроснах рушники, які тепер прикрашають інтер’єр мого будинку, нагадують дитинство…
Загалом, мені дуже багато передала бабуся, яка при Австро-Угорщині закінчила гімназію благородних дівиць, в тому числі  прищепила любов до рукоділля та приготування. Щодня в бабусі (а нас було 14 онуків) ми готували якісь нові страви. Після закінчення 10-го класу я мала знати готувати практично всі закарпатські страви і обов’язково пекти щонайменше з десяток різновидів солодких тістечок. Якщо хтось з дівчат цього не вміли – на селі це було ганьбою. І хочу подякувати долі, що дала мені такого чоловіка, який теж знає смачно готувати, і навіть інколи дає слушні поради…

– Фірмовий рецепт від Ганни Іванівни?

– Насамперед, рецепт має бути легким та швидким у приготуванні. Найбільше люблю готувати запечене м’ясо. А ще страшенно полюбляю рибу. Нарізати кружками цибулю, додати перець червоний кружками, моркву, квасолю (лопатки). Все сире викласти в каструлю, перемішуючи, довести до готовності, засипати варену квасолю. Потім зверху викласти свіжий лосось тоненькими смужечками. Довести до кипіння. Додати червоного молотого перцю, сіль, перець, залити вершками. Після цього головне – пальчики не з’їсти.

– Ваші найбільші досягнення?

– Найбільше моє надбання і досягнення – це мій син. Він за мене завжди горою стоїть, розуміє і підтримує у всьому. Так сталося, що я виховувала його практично сама. Перший чоловік рано помер, коли синові було лише 10 років. Тому завжди намагалася замінити синові й батька.
Віддала його у військовий ліцей. Хотілося, щоб він став мужнім та дисциплінованим. Якось запитала: чи не сердишся, що віддала тебе туди? А він відповідає: коли бачу, як декого змінила вулиця, то неймовірно радію, що свого часу ти прийняла правильне рішення.
Зараз син уже одружений, ростимо та виховуємо однорічного внука, який народився на самісінький День журналіста. Але діти вирішили зробити сюрприз для бабусі-митника і назвали хлопчика Матвієм (за Біблією – покровитель митників).

 – Ганно Іванівно, насамкінець: чи маєте життєве кредо? Чим керуєтеся в кожному своєму кроці? 

– Життєвих позицій ще змалку вчив мене батько – був чоловіком надзвичайно мудрим. Якось ще замолоду я необачно повелася зі своїм підлеглим, коли працювала секретарем комітету комсомолу. Тоді батько мені сказав одну річ, якою досі користуюся: «Коли піднімаєшся вгору сходами, не забудь привітатися з усіма, хто спускається ними вниз; бо тільки Бог знає, чи привітаються з тобто ті, хто підніматиметься вгору, коли ти спускатимешся вниз». Я пам’ятаю цю мудрість завжди і з усіма людьми намагаюся бути, насамперед, людяною, і цьому вчуся також у свого чоловіка. Коли ми йдемо з ним по вулиці, дуже багато людей вітаються з ним, шанують і пам’ятають його. Таким був і мій батько, і таким є чоловік – ставитися до людей так, як в Біблії написано – як хочеш, аби до тебе ставилися.

– Ганно Іванівно, гарно дякую за цікаву розмову. А також з нагоди Дня митника вітаю вас та ваших колег з професійним святом! Газета «НЕДІЛЯ» також щиро зичить вам міцного здоров’я, успіхів у всіх починаннях, на кожному кроці захисту економічних інтересів нашої країни. Нехай робота ваша буде найкращою, успіхи – найзначнішими, а вдячність – величезною. Поваги вам і терпіння, а в родині – любові та добробуту!  Залишайтесь і надалі такою привітною, усміхненою, жіночною та комунікабельною.

Наталка ПЕТЕРВАРІ, спеціально для газети «НЕДІЛЯ»