Свобода брехні у металі Гамори, або Як чиновники знищили один з найкращих фестивалів Закарпаття

Нещодавно у своєму блозі журналістка Алла Хаятова з розчаруванням писала про невдалий фестиваль ягід в селі Дюла, і на закінчення з пристрастю та райдужними надіями розмірковeувала про компенсацію побачених недоліків на ковальському фесті в селі Лисичево. Хочеться запитати тебе, Аллочко, – твої сподівання справдились?
Розчарування заанонсованим організаторами на прес-конференції в Ужгородському прес-клубі традиційним фестивалем етнічної музики та ковальського мистецтва “Гамора – 2010”, який мав проходити у Лисичеві Іршавського району Закарпаття 26-27 червня, мабуть не вміщається ні на віртуальних сторінках, ані за столом з напоями як алкогольними, так і безалкогольними (маю на увазі настійку валеріани). Але про все по порядку..

Спершу було слово… – слово анонсу: “Оргкомітет “Гамори” подав заявку на отримання статусувсеукраїнського фесту… На фестиваль ковальського мистецтва “Гамора” на Закарпаття з’їдуться п’ять десятків ковалів… На фестивалі “Гамора – 2010” ковалі втілять у металі свободу…,а також те, що на фестиваль завітають ковалі з Угорщини, Росії, Білорусі… Анонсували незабутні враження від фестивалю відповідальні особи від влади Іршавщини – відомий начальник культури та туризму РДА Кузан В.В. та заступник голови Іршавської районної ради Менчук М.С.

Мені, який брав участь у організації фестивалю майже 8 років, стало цікаво, і я зателефонував своєму товаришеві – творчій людині ( в малюванні, роботі з металом, в організації різних імпрез) з Ужгорода – Сергію Тяску. Зокрема, я запитав його про його участь у фестивалі, а також поставив інші питання, наведені вище, адже в анонсі заявлено – “Відомі ковалі України” займають головне місце і до цього часу були головню родзинкою свята. З’ясувалося що пан Тяско – не є “відомим” ковалем !!! і брати участі у фестивалі, мабуть, не буде, хоча саме завдяки його зусиллям за останні три роки життя на території Гамори та села Лисичево протягом двох тижнів кипіло і насправді завдяки його ентузіазму одночасно могли творити до 20 ковалів. Причиною, що привела до його відмови, стало те, що оргкомітет із чиновники за підготовку до проведення фестивалю взялися за два тижні (!!!) до оголошеного початку фестивалю (видно, часу в них обмаль – вибори, посади, земля – часу не дають). Для чиновників коваль має виконувати вказівки – марш на фестиваль, і годі! Цивілізована практика країн, досвід яких так люблять вивчати чиновники, свідчить – культурні акції органи влади делегують проводити громадським об’єднанням, які можуть та хочуть їх проводити. В даному випадку Спілка ковалів Закарпаття вже протягом трьох років опікується формою та змістом фестивалю – за якість проведення говорять преса та учасники. Це коштувало багатьох зусиль для нас – тих, хто не отримував жодної винагороди, крім моральної. Іршавська влада могла спокійно делегувати ці повноваження спілці, але залежність громадянина від чиновника в нас – традиція!

Справді, слава – то дуже бажана мета в житті. Це зрозуміли насамперед чиновники Іршавщини, які за будь-яку ціну забажали взяти фестиваль під свою “опіку” – на сцену під час відкриття ковальського фестивалю за ці три роки виходило майже все начальство району (до 6 осіб) та й області (ну і… один коваль), говорили про збереження та підтримку традицій… і забували про це наступні 364 дні… До оргкомітету входило до 20 осіб, де відповідальними було максимум троє, і то не від влади… Цього року чиновники вирішили самі все організувати… Показовим стало дійство, яке можна було побачити 26-27 червня: кузня-гамора знаходиться в жахливому стані, єдиною втіхою є стенд виробів ковалів за попередні три роки та
карта-схема села для полегшення орієнтації туристам. Дивно було бачити в анонсі 26 червня – цього дня в Лисичеві жодна особа не могла сказати, де відбувається фестиваль. У неділю 27 червня на місці наковалень виставили… рекламну буду для собак. Максимум, що вдалося побачити – у приміщенні музею-кузні працювали двоє ковалів, які в будні виготовляють залізні мотики, отримуючи 3 гривні за штуку, які потім господар перепродає за 35 грн. Шана ковальському ремеслу!

На території Лисичанського лісництва, де протікає річка, і де задумом було реалізовано наметове містечко – місцеве сміттєзвалище. Незважаючи на те, що територія кузні і сама кузня є історичною пам’яткою, в останній час вона перетворилася на забігайлівку з дешевим пійлом. Максимальний зиск від фестивалю отримує орендатор музею кузні-гамори: його палатки з пивом заполонили всю територію навколо, хоча нормально похарчуватись було майже неможливо. Жодного покращення території та будівель за цей час не зроблено, хоча місцеве начальство рекламує гамору як найвидатнішу пам’ятку району . Хоча ні, ще одна сенсація від пана Менчука М.С.: він особисто запросив працівників “Укреставрації” на фестиваль для розробки проекту відновлення музею-кузні. Цікаво, а чому такі питання не можна вирішити мовчки і в робочий час?

Але повернемось до анонсів відповідальних осіб: мені як платнику податків кортить знати, з якого дива і за чий рахунок чиновники рекламували ( скоріше, брехали) на всю Україну те, чого так і не було, і яка в цьому їхня відповідальність? У попередні роки про виділені кошти з місцевого бюджету на проведення фестивалю начальник культури та туризму Іршавської РДА жодного разу не прозвітувався. Дивним чином влада збирає оргкомітети кожен раз, коли виділяє кошти з бюджету: мабуть, вона чітко знає, як їх дерибанити, і треба, щоб у оргкомітеті не було взагалі сторонніх осіб. Випадково довідався, що одним з головних завдань на фестивалі чиновників є забезпечення… “гостини”, на яку і витрачаються бюджетні кошти. Також подив викликає діяльність чиновників-членів оргкомітету – виникає враження, що протягом двох тижнів для цих людей не існує інших проблем, ніж як “опікуватися” фестивалем в Лисичово. Цікаво підрахувати, скільки коштує така “опіка” і чи не краще виділити ці кошти тим, хто вміє це роботи професійно?

Чому це чиновників тягне на “всеукраїнський рівень” в той час, коли реально вони нічого не роблять, щоб фестиваль та пам’ятки Лисичева стали в нагоді місцевим жителям для покращення їх економічного стану? В кінці кінців, хто відповідає за санітарний стан на території села та кузні? З досвіду сусідньої Угорщини: там чомусь не роблять всеугорських фестивалів, там якісно роблять місцеві фестивалі з повним спектром збережених та відтворених традицій для себе, в першу чергу – для своїх!!!

Хто ці 50 (п’ятдесят!!!) ковалів, які мали працювати на фестивалі? І ще одни перл. В одному з анонсів зазначено про нововведення: оргкомітет змінив умови фестивалю – тепер оргкомітет задав тему ковалям, а саме – втілити “Свободу в металі”! ( Говорячи по простому – це чиновник ставить завдання робітнику). В попередні роки над темою працювали цілий рік – прикладом є ковальське дерево при вході на територію кузні, і тема народжувалася завдяки ковалям- учасникам. Основну частину металу для цієї роботи було виготовлено спершу в Ужгороді, і встановлено напередодні фестивалю 2007 року – а потім ковалі з всієї України доповнювали її своїми творами. Після фесту – 2010 я хочу запитати панів Кузана та Менчука: Яку “Свободу в металі” було втілено і де вона знаходиться?

На завершення хочеться повернутися до назви фестивалю “етнічної музики та ковальського мистецтва “Гамора – 2010”. Бо з ковалями все ясно, а от з етнічною музикою – щось не в’яжеться. Начальник культури весь час сипле сенсаціями – назвами рок-гуртів з різних міст України, але все це виявилося блефом. Хоча поряд з цим чомусь так мало уваги приділяється 30-ти творчим колективам Іршавського району. Хоча є і добра новина – зобов’язали популярних на весіллях троїстих музик з села Довге прибути на фестиваль – і пообіцяли заплатити. До честі місцевих творчих колективів, вони виступили достойно і певним чином компенсували відсутність ковалів.

Звичайно, після публікації згадані особи будуть говорити про мої незадоволені амбіції, і про інші неприємні речі, але дозволю на це сказати наступне: фестиваль “Гамора” протягом останніх 8 років був важливим для мене, моєї родини та друзів. Три роки тому ми були сповнені надії на те, що Лисичево стане центром ковальської майстерності не тільки підчас фестивалю, а й протягом року. Ми не просили грошей від влади – ми самі оплачували більшість витрат. Ми сподівалися на порозуміння з сільською та районною владою, але вони дбають тільки про дешеву рекламу, і то – за рахунок інших. На пропозиції чіткого плану співпраці з розвитку музею-кузні Гамора з боку Спілки ковалів Закарпаття влада не зробила жодного кроку назустріч. Прикро для мене особисто, що відповідальність (скоріше, безвідповідальність) лежить на людях, яких я колись підтримував у прагненні змінити на краще життя в районі – тому маю право критикувати їхні дії. Брехня на Гаморі засвідчує – жителі Лисичева і надалі можуть спокійно іти по світах в пошуках кращої долі – історична перлина Боржавської долини служить тільки як пивниця однієї сільської родини та неправдивої слави місцевих чиновників.

Денис Добра, Закарпаття онлайн.Блоги