В Ужгороді вагітна жінка захистила своє маля від “екзотичного” пітбуля

Прийнято вважати, що поява чотириногого улюбленця вдома зазвичай продиктована любов’ю до братів наших менших. Та нерідко за словами про тваринні симпатії криються зовсім інші причини, які спонукають людей вирушати на так звані «пташині» ринки у пошуках волохатого чи пернатого друга.

Власники домашніх тваринок поділяються на кілька категорій. Серед так званих «собачників» існує також свій поділ. Часом буває достатньо поглянути на господаря і його звіра, як відразу стає все зрозуміло. Звісно, представники  маленьких кімнатних порід і так званих дружелюбних песиків, типу спанієлів, сетерів, пуделів, такс та ін., не здатні захистити свого господаря від нападників. Такі собаки скоріше  виступають у ролі об’єкта обожнювання або предметом батьківської турботи. Вони наче діти,  повноправні члени сім’ї. Що не скажеш про агресивні породи, зокрема бійцівські.  Стосовно останніх, то їх з кожним роком щоразу більше з’являється у наших населених пунктах. Розмови довкола цієї теми вже встигли набити оскому. Але актуальності і гостроти вони, на жаль, від цього не втратили. Бо проблема таки існує.

Свого часу бійцівських псів створили, штучно схрестивши кілька порід. Ставка робилася на жорстокість,  витривалість, силу та інші бійцівські якості – такі необхідні для сумнозвісних собачих боїв. До нас  подібні песики потрапили спершу нелегально і також як потенційні «воїни». Але невдовзі  забаганкою і собі мати сторожа у хаті — не гіршого за сусідського — захворіло чимало громадян.  До того ж, Закон не забороняє надавати перевагу тому чи іншому звірові, купуючи його для власних потреб.  Тож чи варто дивуватися, що пітбулів, бультер’єрів,   ротвейлерів та інших «серйозних» чотириногих улюбленців сьогодні можна зустріти ледь не на кожному кроці. Добре, якщо господар потурбується про поводок, бо про намордник і говорити годі.

Такі собаки, якщо їх неправильно або умисно агресивно виховувати, можуть перетворитися на небезпечну зброю. А будь-яка зброя, як переконує життя, у невмілих і злочинних руках нерідко починає становити загрозу для здоров’я і життя оточуючих. На сьогодні відомо немало випадків, коли від укусів псів, у тому числі й бійцівських, гинули та залишалися каліками люди. У більшості цивілізованих країн господарі собак-«воїнів» облікуються подібно до власників «стволів», а  через недогляд за твариною, що спричинила смерть або травму людини, передбачене серйозне покарання. У сусідній Польщі, наприклад, за те, що пес покусав людину, власник несе кримінальну відповідальність. А в Росії, аби придбати бійцівського чотириногого друга, необхідно мати довідки від нарколога і психіатра. Що світить такому недолугому собаководу у нас? Та практично нічого. Хіба що невеличкий штраф – у розмірі максимум 51 гривня. Правда, нещодавно на розгляд до Верховної Ради подано законопроект, який, до речі, вже підтримали і проголосували за нього 382 народні депутати. Якщо цей закон набуде чинності, то і наші недбалі собаководи за криваві наслідки свого виховання можуть  понести покарання у вигляді  ув’язнення терміном  від 5 до 8 років. Але більш жорсткі методи покарання поганих власників собак, вважає чимало громадян і представників влади, погоди, як то кажуть, не зробить. Треба посилити, насамперед, методи контролю. Адже біду легше попередити, ніж мати справу з її наслідками.

– Наразі правоохоронні органи не мають необхідних важелів впливу на власників агресивних псів, – зауважує начальник ветеринарної служби закарпатської міліції  підполковник Володимир Луцак. – Ми можемо відвідати правопорушника, попередити його про адмінпокарання, словом, поговорити з ним, як то кажуть, по душах, і все… І то, тільки після надходження відповідного тривожного сигналу від громадськості. Як правило, господарі таких чотириногих намагаються не відчиняти двері або запевняють, що то пусті вигадки. Однак міліція реагуватиме, навіть вилучатиме небезпечних «сусідів», коли матиме на руках відповідну заяву того чи іншого громадянина.

Існує й інший бік медалі. Люди, побоюючись помсти з боку собаковода, намагаються обходити його десятою дорогою і закривають очі на різні зухвалі витівки. Їх, звичайно, можна зрозуміти. Хуліганові нічого не буде, а здоров’я і власний спокій – важливіші. Нещодавно я стала на вулиці Ужгорода свідком  неприємної, якщо так можна сказати, історії. Молода вагітна жінка разом з дитиною минала будинок, де за високою огорожею бігав сірий пітбуль. Не знати як, але собака вискочив  за межі свого обійстя і почав з гарканням бігати за ногами переляканої молодої мами. Та, намагаючись захистити від небезпечного звіра свою дитину, почала «приймати вогонь на себе» – маля залишила стояти біля паркану, а сама з криками відволікала увагу пса. Це жахливе дійство тривало п’ятнадцять-двадцять хвилин,  поки господар пса не вийшов, мабуть, почувши крики, і не забрав свого улюбленця. При цьому чоловік ще й обурився: мовляв, навіщо так верещати.  До речі, цей пес вже не раз проявляв свій крутий  норов. Звір частенько полюбляє вириватися з-під контролю власників – «поганяти» дворняг. На щастя, щоразу обходилося без ексцесів, точніше без страшних наслідків.

Біда в тому, що  «колекціонерів» екзотичних собачих порід нині вистачає. Окремі з них дозволяють прогулюватися своїм песикам у громадських місцях без намордника і повідка, дехто відвідує зі своїм «захисником» кафе і бари, інші випускають тварину на власному подвір’ї, не контролюючи, чи добре зачинені ворота або чи достатньо міцна огорожа.

Що ж робити тим, хто не поділяє симпатій таких собаководів? Та, певно, молити Бога, аби черговий розряд агресії пес-«воїн» спрямував на випадкового дворнягу, а не на них чи їхніх близьких.

Ольга СТЕФАНЕЦЬ, м.Ужгород