Закарпаття: Кар’єра судді із “сімейства” Кавки
4 червня цього року президент України своїм указом №666/2010 звільнив суддю Іршавського районного суду Закарпатської області Івана Кавку з посади у зв’язку з порушенням присяги судді. Після оприлюднення указу в Іршавському районному та Закарпатському апеляційному судах зітхнули з полегшенням. За свою недовгу суддівську кар’єру І.Кавка так «дістав» колег, прокуратуру і простих людей, чиї справи розглядав за посадовим обов’язком, що всі чекали його звільнення як манни небесної.
П’ять років тому, в липні 2005 р., “ДТ” у матеріалі “Майбах для олігарха” розповідало про такого собі підприємця із с. Горінчево Хустського району Василя Кавку. Котрий, маючи високих покровителів, домігся через суд виключного права на звільнення від ПДВ і за чотири роки імпортував в Україну понад десять тисяч автомобілів престижних марок (у тому числі шість “майбахів”) загальною вартістю близько трьох мільярдів гривень, ухилившись при цьому від сплати ПДВ на п’ятсот мільйонів гривень. Суддя Іван Кавка — односелець Василя Кавки-підприємця. Чи перебувають вони в родинних стосунках, з’ясувати не вдалося (про це є суперечливі дані), однак факт залишається фактом — мешканці одного села на Хустщині з однаковим прізвищем через свою діяльність уже вдруге опиняються в центрі уваги і примушують про себе говорити широкий загал. Кар’єра І.Кавки — яскрава ілюстрація того, скільки людей страждає від непрофесіоналізму посадовця, котрий завдяки якомусь випадку опинився не на своєму місці, як важко примусити такого суддю виконувати прямі обов’язки і зрештою, наскільки непросто звільнити його з посади.
Згідно з анкетними даними, 37-річний І.Кавка закінчив Національну академію внутрішніх справ у Києві, півтора року працював дільничним інспектором у Хустському міськрайвідділі міліції, а далі влаштувався юрисконсультом на одному з районних підприємств. Суддею Іршавського суду він став на початку 2006 р. і відразу виділився з-поміж колег двома рисами. По-перше, новий суддя виявився юридично безграмотним. Йому дуже важко давалося постановляти рішення, а в подальшому значну частину з них через порушення процесуальних норм скасовував вищий суд. По-друге, І.Кавка проявив дивовижну неорганізованість у роботі: справи, що потрапляли йому на розгляд, “зависали” на довгі місяці, причому без будь-яких вагомих підстав. Перші півроку на ці особливості роботи дивилися крізь пальці, коли ж і далі нічого не змінилося, керівництво стало “натякати”, що судді час узятися за розум. І.Кавка обіцяв виправитися, але стилю роботи не змінив. Спроби натиснути на нього з адміністративного боку результату також не дали. Суддя, як відомо, має незалежний статус, сувора субординація в системі правосуддя відсутня, тому максимум, що могло зробити керівництво, — запропонувати І.Кавці прозвітувати про виконану роботу на зборах. Такі пропозиції суддя з успіхом ігнорував, посилаючись на різноманітні причини, серед яких, наприклад, “погане самопочуття”.
Як свідчать документи, за чотири з половиною роки проти І.Кавки більш як десять разів намагалися відкрити дисциплінарне провадження. Утім, ці заходи також виявилися малоефективними. Кваліфікаційна комісія загальних судів Львівського апеляційного округу ставилася до порушника дуже лояльно. Ось витяг з одного з її рішень: “При перевірці з’ясовано, що значна кількість рішень у розглянутих І.Кавкою справах винесена з порушенням строків досудового та судового розглядів. Сам суддя пояснив, що дуже завантажений, визнав усі обставини, викладені в поданні, а в майбутньому пообіцяв усе виправити й не допускати недоліків у роботі. Висновок — стосовно І.Кавки потрібні не дисциплінарні стягнення, а методи профілактичного, виховно-навчального впливу з боку колективу й голови суду. Рішення — у притягненні до дисциплінарної відповідальності відмовити…” Після таких висновків
І.Кавка спокійно працював далі, і скоро про його діяльність стали ходили мало не анекдоти. Так, суддя міг виголосити в залі вирок, а підготувати його текст “забував”. Копій таких рішень не видавали ні підсудним, ні прокуратурі, внаслідок чого сторони були позбавлені можливості апеляційного оскарження. Пояснювати керівництву “методику” своєї роботи І.Кавка відмовлявся, а коли керівництво проявляло наполегливість — тікав на лікарняний і вимикав телефон.
Притягнути до відповідальності іршавського суддю вдалося тільки раз — через кримінальну справу проти завідувачки пологового відділення районної лікарні, котра вимагала й отримувала хабарі від породіль.
Зупинимося на цьому детальніше. Сама справа надійшла до І.Кавки 3 червня 2006 р. Суддя не давав про її рух жодної інформації, і тільки через півтора року, 27 грудня 2007 р., здав до канцелярії виправдувальний вирок, датований… 16 серпня 2007 р. У вироку навіть не згадано про участь прокурора у справі, а представників звинувачення взагалі не було повідомлено про винесення вироку. На запит районної прокуратури голова суду надіслав копію вироку, винесеного завідувачці пологового відділення, яку звинувачували за ч.2 ст. 368 Кримінального кодексу (одержання хабара). Як вказано на титульній сторінці, справа розглядалася за участі лише секретаря судового засідання. Коли ж у прокуратурі зрозуміли, що з вироком явно щось не те, і направили повторний запит, у відповідь отримали той самий вирок, датований тим самим 16 серпня 2007 р., в якому підсудна звинувачувалася вже не лише за ч. 2 ст. 368, а й ст. 354 (одержання незаконної винагороди) та ч. 2 ст. 190 (шахрайство) Кримінального кодексу. При цьому процес теж відбувся без прокурора, зате за участі вже іншого секретаря судового засідання. Таким чином в одній справі І.Кавка примудрився винести два вироки, які суперечили один одному. Однак це ще не все. При перевірці з’ясувалося, що ні один, ні другий секретар участі в судових засіданнях не брав, а сам І.Кавка, перебуваючи в нарадчій кімнаті, одночасно розглядав інші кримінальні та адміністративні справи, що є грубим порушенням. Дати пояснення своїм нелогічним і незрозумілим діям І.Кавка традиційно відмовився, а кваліфікаційна комісія, що розглядала цю справу, замість ініціювати звільнення судді, обмежилася доганою. Щоправда, прокуратура області не залишилася осторонь і порушила проти І.Кавки кримінальну справу за винесення завідомо неправосудного вироку. Суддя оскаржив постанову про порушення кримінальної справи в Ужгородському міськрайонному суді й продовжив спокійно працювати.
В Україні багато говорять про кругову поруку в системі правосуддя, однак І.Кавка — явно не той випадок. Голова райсуду, маючи й так обмежені повноваження, мало не щомісяця вносив на свого підлеглого подання, не знаючи, як на нього вплинути в інший спосіб. Апеляційний суд у свою чергу регулярно скасовував незаконні рішення І.Кавки і звертався з пропозиціями до Вищої ради юстиції та голови Верховного суду почати процедуру звільнення судді. Однак усі заяви та подання застрягали у коліщатах бюрократичного апарату. Паралельно І.Кавку намагалися напоумити через президію апеляційного суду та різноманітні збори, більшість із яких він ігнорував. Суддя дозволяв собі не з’являтися навіть на засідання кваліфікаційної комісії, яка розглядала його порушення. Що вже казати про його прямі обов’язки з розгляду справ!
“Раніше винесені подання про порушення І.Кавкою обов’язків судді, обговорення на нарадах та зборах, притягнення його до дисциплінарної відповідальності позитивних наслідків не дали, — йдеться в листі голови райсуду керівництву апеляційного суду. — Суддя знову невиправдано затягує розгляд справ, не з’являється на роботу. Так, у лютому, березні й квітні 2009 р. І.Кавка періодично знаходився на лікарняному, про що повідомляв по телефону. Тільки 15 червня, після неодноразових нагадувань і вимог він надав листки непрацездатності, з яких вбачається, що 19 і 20 лютого, 16, 17, 18 березня і 1, 2, 3 квітня він допустив невихід на роботу без поважних причин. Пояснити, чому так сталося, суддя відмовився…”.
У серпні минулого року Рада суддів Закарпатської області влаштувала перевірку роботи І.Кавки, попередньо запропонувавши йому дати письмові пояснення щодо численних порушень. Жодних пояснень суддя не дав, а в день приїзду представників Ради просто не з’явився на роботу. Перевірку зрештою провели без І.Кавки. Серед численних порушень найбільш поширеним виявилося безпідставне затягування розгляду справ. Здавалося, суддя, не розбираючись у роботі, під будь-яким приводом уникав її. Як приклад наводилася справа за звинуваченням С. у завданні умисних ушкоджень середньої тяжкості (ч. 1 ст. 122 ККУ), яка надійшла до суду 14 грудня 2006 р. і відкладалася І.Кавкою 40 разів! У лютому 2009 р., через два з половиною роки, так і не розглянуту справу врешті-решт передали іншому судді. Можна лише уявити, через що доводилося проходити простим людям, чиї справи потрапляли до І.Кавки.
“Черговий раз звертаємося й просимо забезпечити своєчасний розгляд кримінальної справи за ч. 4 ст. 296 (хуліганство) Кримінального кодексу, в якій ми є потерпілими, — писали до Апеляційного суду і Прокуратури Закарпатської області мешканці Іршавського району. — Справа перебуває на розгляді в І.Кавки ще з початку 2008 р., останнє судове засідання по ній датоване
27 січня 2009 р. Після цього мали бути ще два засідання, які не відбулися через відсутність судді. Ми обурені таким процесом, оскільки весь час приходимо до суду, де дізнаємося, що суду не буде. Дана справа розглядається ще з 2005 р., а ми й донині не можемо дочекатися справедливого вироку. Ми не можемо зрозуміти, чому суд весь час відкладається на 3—4 тижні, не можемо зрозуміти, чому ні в лютому, ні в березні судді немає на роботі. Коли суддя майже за півтора року спромігся тільки почати розгляд справи — це ненормально. Ми потерпіли не тільки від злочину, а й від неможливості розгляду справи. Підсудні ходять і насміхаються з наших спроб понад чотири роки домогтися справедливості…”
Після завершення перевірки Радою суддів Закарпатської області голова апеляційного суду пише чергового листа голові Верховного суду: “Надсилаю подання про внесення пропозиції до Вищої ради юстиції щодо звільнення судді Іршавського районного суду І.Кавки. Прошу вжити заходів для прискорення розгляду справи. Це вкрай необхідно в інтересах судової системи Закарпатської області. Безвідповідальна поведінка, неадекватність дій І.Кавки підривають авторитет судової влади, породжують недовіру громадян до судів та суддів. Зрозуміти й пояснити таку поведінку І.Кавки немає можливості, оскільки на контакт ні з головою місцевого суду, ні з головою Ради суддів він не йде…”
Врешті-решт 17 травня цього року Вища рада юстиції “змилостивилася” і внесла подання про звільнення І.Кавки з посади за порушення присяги, а 4 червня з’явився указ президента за №666/2010.
Зараз на І.Кавку чекають нелегкі часи. Кримінальна справа, порушена прокуратурою області ще в 2008 р., знову нависла над ним дамокловим мечем. Незважаючи на те, що Ужгородський міськрайонний суд, а за ним і Апеляційний суд Закарпатської області скасували постанову слідчого про порушення проти судді кримінальної справи, Верховний суд скасував ці постанови та ухвалу й направив справу на новий розгляд. 13 липня Ужгородський міськрайонний суд залишив постанову слідчого прокуратури про порушення кримінальної справи в силі. Після розгляду справи в апеляційному суді (а в тому, що апеляційний суд цього разу не стане на захист колишнього колеги, мало хто сумнівається) прокуратура почне щодо вже не судді І.Кавки слідчі дії. До речі, це не перший суддя Іршавського райсуду, якого притягають до кримінальної відповідальності. У 2003 р. Івано-Франківський Апеляційний суд засудив суддю цього ж райсуду до двох років позбавлення волі умовно за те, що він… продав партію сигарет, які проходили в кримінальній справі як речовий доказ. Утім, це інша історія…
Після всього викладеного не може не виникнути запитання — як це можливо, щоб подібні речі коїлися в системі правосуддя, яка за своїм покликанням і прямими обов’язками повинна служити взірцем для всіх інших при дотриманні законності? Відповідь лежить на поверхні. Кадровий підбір у суддівський корпус здійснюється таким чином, що туди легко може потрапити зовсім випадкова людина, за яку слід лише замовити потрібне слово в потрібному місці. Тому й одягають суддівську мантію “індивіди”, котрі йдуть на роботу заробити чи відбити вкладений капітал, а про свої обов’язки не мають навіть зеленого поняття. Зате процедура звільнення судді надзвичайно складна й довготривала, та й саме поняття “порушення суддівської присяги” дуже розмите. Через це діяльність окремих суддів перетворюється для всіх, кому доводиться з ними перетинатися, на безперервний головний біль. І не тільки…
Після ухвалення нового закону про судоустрій система підбору кадрів має змінитися. Однак кожна палиця, як відомо, має два кінці. Прогнозувати, чи підвищить реформа якість суддівства в Україні й чи убезпечить від таких його представників, як іршавський суддя, справа невдячна. Поживемо — побачимо…
Володимир Мартин, “Дзеркало тижня”
