Західна Україна була і є європейською державою
На жаль, тепер тільки територіально.
Останні десятиліття лишень чуємо про європейський вибір України і наше прагнення стати членом Євросоюзу. А це треба змінити законодавство, а головне – дотримуватися його, позбутися корупції, досягти відповідного рівня життя, щоб Україну визнали цивілізованою державою, гідною європейського звання.
Проте чомусь зараз замовчується той факт, що Західна Україна лишень декілька десятиліть як втратила свою європейську прописку. Що наші діди й батьки жили у європейській Україні (незалежно якій владі підпорядковувалася та чи інша територія: польській, чехословацькій, австро-угорській, румунській), тобто були європейськими громадянами. Особливо це усвідомили тоді, коли на ці землі прийшли совєти. Бо навіть при тогочасному гнобленні чужоземними урядами, на яке нарікали українці, стало зрозумілим, що його не порівняти з тим мордуванням і рабством, яке прийшло з Москви. «Западенцям» було дико бачити армію у постолах й “портянках”, чути “язик” безграмотних начальників, які бралися їх чомусь повчати. Та за тих декілька десятиліть комуністична влада наганом та страхом спотворила цей край до такого рівня, що багато з нас негідні почуватися не те що європейцями, а й українцями.
Про рівень життя західних і східних українців дуже багато говорять навіть старі фотографії. Їх в домашніх архівах довелося за час роботи передивитися безліч. На “знимках” західних українців навіть сільський дядько виглядає паном у костюмі при галстуку й начищених шкіряних мештах. А жінки, як панянки, у шовкових сукнях, білих блузах, добротних шерстяних костюмах чи у дорогому національному вбранні й у туфлях на каблуку з білими шкарпеточками… Фото жителів зі Східної України – це жінки у простенькому одязі, частіше ситцевих сукенках ще й з фартухами, чоловіки – у сорочках навипуск або дешевих піджаках і кирзових чоботях. Така сама різниця і у помешканнях одних та інших. На Галичині й досі збереглися хліви(!) під черепицею, в той час, як в імперській Малоросії проживали частіше у хатинах під стріхою.
А що вже говорити про утвердження патріотично-національного духу, який тут зберігся й донині, хоча гноблення національних традицій, яке пережили за совєтів, дається взнаки. Не дивно, що тут аж ніяк не можуть сприйняти неука, як першу державну особу. Проте людям зі східною ментальністю, як бачимо, рівень культури й освіченості державних діячів не грає ніякої ролі. І те, що нинішній Президент із нульовою базою знань та примітивно-пролетарським вихованням ще й з кримінальним минулим – це наслідок перемоги люмпенського виховання східних українців.
Зрештою, яскравим свідченням того, що Україну визнавали Європою, є збережений донині геодезичний знак на правому березі Тиси у селі Ділове на Закарпатті. Більше того, він підтверджує, що це місце – центр Європи. Адже на знакові латиною викарбувано: “Постійне, точне, вічне місце. Дуже точно спеціальним приладом, який виготовлений в Австрії і Угорщині зі шкалою меридіанів і паралелей, встановлено центр Європи 1887 рік”. Центр Європи визначено фахівцями австро-угорської імперії, яка на той час займала величезну територію в Центральній Європі, що підтверджує історичну цінність цього символу.
Географічний центр Європи знаходиться у найбільш високогірному Рахівському районі українських Карпат, оточений звідусіль найвищими гірськими хребтами. На Півночі – вододільними внутрішніми Горганами, на Північному Сході – Чорногорою із найвищою горою в Україні Говерлою (2060 м), на Південному Сході – Марамороськими Альпами. Серед місцевого населення переважають горяни-гуцули, а загалом тут проживає понад 30 національностей. Самобутня культура гуцулів та їх звичаї і сама природа (Карпатський край налічує 800 джерел і свердловин лікувальних мінеральних вод) притягують сюди чимало туристів. Де б не проїжджав Західною Україною, все-таки усвідомлюєш, що європейські цінності збереглися тут і досі (незважаючи на той колгоспний устрій, який вбивав у людині господаря), і вони обов’язково “дадуться знати”.
Ольга ЖАРЧИНСЬКА, Вісник&К°, Закарпатська область