Ректор Мукачівського Державного Університету Юрій Мигалина “Головне – за будь-яких ситуацій залишатися людиною”
Починаючи з епохи Відродження, освіта постає способом входження до культури, світу, спілкування з іншими людьми, а також засобом створення свого власного обличчя, образу, особистості. Саме освіта є найважливішою ланкою реалізації загальної мети виховання. Освіта – це цілеспрямована пізнавальна діяльність людей для виховання, здобуття знань та вмінь, або для їхнього вдосконалення. У процесі здобуття освіти від покоління до покоління відбувається передача знань про всі духовні багатства, які виробило й розвинуло людство. Освіта також є розвитком життєвого досвіду людини. Як процес і як результат. Тож треба намагатися зробити так, аби ми могли пишатися цим результатом. Найчастіше перед випускниками постають дві проблеми – це визначення з майбутньою професією і вибір навчального закладу. Про це, а також про вступну кампанію у Мукачівському Державному Університеті, про існуючі проблеми в системі освіти, а також про особисті погляди ми дізналися у розмові з Юрієм Мигалиною.
Мигалина Юрій Вікентійович – ректор Мукачівського Державного Університету – справжній «міцний горішок» і великий професіонал у своїй справі. Він не боїться висловлювати власні думки й погляди на сучасну систему освіти в Україні і зокрема на Закарпатті. Він гідно займає своє місце в рейтингу «Топ-50. Найвпливовіші люди Закарпаття», адже його слова чи статті завжди мають резонанс у суспільстві.
Довідка «НЕДІЛІ»:
Народився Мигалина Юрій Вікентійович в 1939 році в с. Дравці (тепер м. Ужгород) у селянській сім’ї. У 1956 році закінчив школу і вступив до Ужгородського Державного Університету. З 1965 по 1989 рік працював в Ужгородському Державному Університеті, був завідувачем кафедри і деканом хімічного факультету. З 1989 працював завідувачем кафедрою у Хмельницькому Національному Університеті, у 1994 повернувся до Ужгорода і викладав в УжНУ. З 1997 року ректор МТІ, з 2008 року ректор Мукачівського Державного Університету.
– Вступна кампанія – наразі це дуже актуальна тема. Чи можна вже говорити про результати вступної кампанії до Мукачівського Державного Університету (МДУ). Чи задоволені ви її ходом?
– Вступна кампанія як така ще продовжується. Завершився перший етап прийому документів. Другий етап – зарахування абітурієнтів на бюджетні місця – теж добігає свого кінця. Ми маємо визначитися із тими, хто ж займе бюджетні місця в університеті цього року. – Скільки бюджетних місць? – Таких місць на стаціонарі у нас 185. Це небагато – менше 30-ти % від загальної кількості місць, які у нас є, а це 540 ліцензованих місць на всі спеціальності стаціонару. Прийом на бюджетні місця ми вже завершили і розпочали прийом на контрактні місця. Якщо говорити про конкурс, то по кількості заяв на одне контрактне місце у цьому році претендують 3-є абітурієнтів. Що ж стосується бюджетних місць, то кількість абітурієнтів на одне бюджетне місце на деякі спеціальності перевищує 15 чоловік. Я маю на увазі такі спеціальності, як туризм і готельно-ресторанна справа. На ці спеціальності є найбільша кількість заяв. Чому так? Очевидно тому, що вони є порівняно новими, тим більше, Закарпаття –це край, де туризм має велике майбутнє.
– Найпопулярніші спеціальності – туризм і готельна справа. А ще які користуються попитом серед цьогорічних вступників?
– У нас непогано йдуть справи на спеціальності менеджменту, котра має декілька напрямків. А також мають хороший попит педагогічні спеціальності – це дошкільна і початкова освіта. На ці спеціальності і конкурс високий, тому нам легко відібрати кращих абітурієнтів з тих, які подали заяви. Маю сказати, що ми свідомі того, що в багатьох випадках заяви абітурієнтів дублюються. Більшість подали заяви на кілька спеціальностей одразу. Але є й такі, які точно знають, чого хочуть, визначилися з вибором і подали тільки одну заяву на обрану спеціальність. Так би і мало бути. Тому що система, котра дозволяє одночасно подавати стільки заяв не є цілком правильною, на мою думку, адже вона не може допомогти молодим людям чітко визначитися з подальшим вибором і зрозуміти, ким вони хочуть стати в майбутньому. Як на мене від такої системи варто позбавлятися.
– Чи ведете статистику, з яких регіонів до вас поступила найбільша кількість заяв?
– Судячи із заяв, найбільше абітурієнтів з Мукачівського, Іршавського, Хустського і Тячівського районів. Значно менша кількість із Рахівського, Волівецького і Міжгірського районів, мабуть, тому що тут загалом невелика кількість випускників шкіл. Менша кількість майбутніх студентів з інших областей України. У попердні роки у нас було більше абітурієнтів із Львівської, Івано-Франківської областей, навіть із Житомирської. Цього року такі заяви поодинокі.
– Наскільки ви готові забезпечити майбутніх студентів гуртожитками?
– Можу сказати, що ті абітурієнти, які стануть нашими студентами, на 100 % будуть забезпечені гуртожитком. Звичайно, це стосується, в першу чергу, тих, хто по-справжньому цього потребує, живе далеко від Мукачева й Мукачівського району.
– Які вони цьогорічні першокурсники очима ректора? З яким настроєм вони приходять до вас?
– Вони приходять тому, що розуміють, що їм потрібно здобути освіту. Це прагматичний підхід до справи і змінити його одразу неможливо, але потрібно. Абітурієнти повинні ставати більш ціленаправленими. Їм потрібно краще розуміти, чого вони хочуть, бути більш свідомими у виборі вузу і власної професії. Очевидно, що цього року, так само, як і раніше, у нас будуть і сильні студенти з високим рівнем знань, і студенти, котрі мають слабкий рівень підготовки і продемонстрували нижню границю щодо результатів тестування. Мушу сказати, що рівень знань, які абітурієнти отримують у середній школі, дедалі погіршується. Незважаючи на те, що у нашій державі зараз багато говорять про реформи у системі освіти, у стінах університету стає зрозуміло, що школа сильно не допрацьовує. І на це потрібно звернути величезну увагу в першу чергу тим, від кого залежить стан справ в освіті у нашій країні. На перших лекціях першого курсу ми повертаємося в середню школу і повторюємо матеріал. Це реалії нашого життя. Базова шкільна освіта молоді далеко не така, яка б мала бути – у ній є чимало проблем і прогалин, які потрібно ліквідовувати. Позбутися їх можна у тому випадку, якщо відверто визнати, що вони є.
– Чого, на вашу думку, бракує сучасним учням?Чи змінилося ставлення школярів до власної освіти і системи освіти взагалі?
– Очевидно, потрібно враховувати багато факторів при роботі з молоддю у школі і в першу чергу давати учням знання. Однозначно, що не потрібно йти шляхом лжедемократії, коли учні отримують повну свободу у виборі іспитів для здачі, бо зрозуміло, що за такої системи вони підуть шляхом найменшого опору. Учні не обиратимуть ті предмети, які їм знадобляться у житті чи у навчанні у ВНЗ, вони оберуть те, що найлегше для них. Причому треба врахуватий й те, що право вибору надали дітям, ще не повністю сформованим особистостям. У 15-16 років приймати таке рішення – це дуже сумнівний варіант. Отже, думаю, – це шкідливий підхід до справи. Базові знання середньої школи однозначно потрібні кожній людині, незалежно від того, ким вона буде працювати. Японці планують через 30-40 років зробити повну вищу освіту обов’язковою для всіх жителів Японії. Чому Україна не повинна рухатися у цьому ж напрямку? Погодьтеся, життя вимагає того, щоб рівень освіти покращувався і щоб кожна людина була освіченою.
– Дуже резонансною виявилася стаття, яку ви написали у липні про «Стан освіти у ВУЗах Закарпаття». Відголоски чуємо й до тепер. Зокрема, в ній йшлося про велику кількість філій, які існують у краї. Скажіть, чи звертався до вас хтось офіційно після виходу статті?
– Ні. До мене ніхто не звертався й не приходив. Але бачу чи точніше відчуваю, що ставлення до мене змінилося – стало більш настороженим, зокрема керівники філій не забули про мою статтю. Якщо збираємося на нараду, то вони поводяться з обережністю. Вони знають і мене, і мою позицію стосовно філій, і знають, що я правий, але намагаються подібні питання обходити стороною. На жаль, явище розповсюдження філій продовжує існувати. Але, якщо раніше на Закарпатті, крім чотирьох державних закладів освіти, було 38 філій, то тепер їх стало 28 – десять з них вдалося закрити у 2009 році силами обласної адміністрації. Та парадоксальність ситуації полягає в тому, що закриття цих десяти філій ніхто навіть не помітив, тобто вони нікому не були потрібні. За більшістю філіалів стоять певні люди, тому що студенти перераховують гроші за навчання. Причому область не отримує ані копійки, всі гроші йдуть за її межі. Та мало людей розуміють, що філії – річ небезпечна. Здебільшого – це «контори», які легко можуть розтанути у повітрі і дипломи не будуть визнаватися дійсними. Я вже не кажу про те, що всі ці філії не надають належних умов для навчального процесу – їх відкривають на базі шкіл чи куди гірше амбулаторій, у них немає кваліфікованих викладачів і навчальних програм.
– Повернемося до Мукачівського Державного Університету. Вам щастило у стрімкому розвиткові і з 1-го вересня 2008 року МДУ – повноцінний самостійний виш. Та в його складі є ще два коледжі. Розкажіть про них.
– Так – це Виноградівський технологічний коледж у м. Виноградів та Мукачівський гуманітарно-педагогічний коледж, у минулому педучилище. Це наші структурні підрозділи, які працюють за навчальними планами, погодженими університетом. Це заклади 1-2-го рівнів акредитації. Вони готують молодших спеціалістів, які згодом можуть вступати до нашого університету без вступних іспитів на третій курс. У цьому році у коледжах був великий конкурс. Для того, щоб туди вступити, потрібно просто здати вступні іспити.
– Ви 50 років працюєте у вищій школі, тож точно знаєте, як функціонує система освіти. Тестування, 12-тирічна освіта і тепер знову 11-тирічка – яке ваше ставлення до цих «експериментів» над учнями?
– Ми перейшли на 12-тибальну систему оцінювання успішності учнів у школі і це називали реформою освіти, але ж насправді нічого не змінилося. Адже треба змінювати суть і зміст навчання, а не думати 11 чи 12 років вчитися. Потрібно братись за середню освіту доки ми її не втратили так, як втратили професійно-технічну – на сьогодні знайти кваліфікованого робітника майже неможливо. Потрібно не ускладнювати підручників, підняти заробітну плату вчителям і змінити програму й ідеологію навчання. А тестування не може вважатися абсолютною перевіркою знань учнів. Воно може бути тільки однією із форм перевірки і може застосовуватися для вирішення якоїсь конкретної вузької задачі, а не для того, аби визначити може вчитись людина в університеті чи ні.
– Якими якостями, на вашу думку, повинен володіти справжній викладач?
– Викладач, в першу чергу, має бути професіоналом. Високий рівень професійної підготовки – це найголовніше. І потрібно обов’язково займатися науковою роботою, поскільки це весь час тримає в тонусі. Також важливою рисою є порядність. Головне – за будь-яких життєвих ситуацій залишатися людиною.
– А який ви керівник? Жорсткий чи м’який?
– Мої люди знають мене добре і знають ту межу, де потрібно зупинитися. Її вони не переступають ніколи. У нас дуже прості стосунки й це добре. Я доброзичливо ставлюся до людей, розумію, що в кожного є позитивні й негативні сторони. Я завжди знаходжу час, щоб поговорити з кожним: зі студентами, з викладачами та працівниками. Та, взагалі-то, за своєю природою, я жорсткий, але намагаюся діяти справедливо.
– Яке ваше життєве кредо?
– Поступай з людьми так, як хочеш, щоб поступали з тобою. – Дякую за розмову. Бажаю вам здоров’я, довголіття, сил і наснаги, щоб продовжувати свою благородну справу.
– Насамкінець кілька слів від Юрія Мигалини читачам газети “НЕДІЛЯ”.
– Бажаю всім бути сильними, витримати усі випробування нашого часу, якими б важкими вони не були. Вірю, що в нас усе буде добре.
Лілія МАТІЦО, газета “НЕДІЛЯ”
