Мешканці Карпатського краю на краю землі
Закарпатець Олег Неживий – мандрівник із досвідом: 25 років поспіль подорожує світом на мотоциклі. Байкер запевняє, що на карті Європи не залишилося жодної країни, в якій він ще не побував. Перша подолана дистанція мотоциклом – із Мінська до Москви, а найбільш яскраві спогади залишила мандрівка до Африки в 2004 році. Наразі пан Олег уже планує поїздку до Ірану, хоча лише 2 тижні тому повернувся з Ісландії та Фарерських островів.
– Чому саме мотоциклом подорожуєте?
– Я подорожую не тільки мотоциклом, але саме на цьому засобі пересування з’являється відчуття свободи та польоту. Байком можна заїхати куди завгодно. Особливо зручно, коли дороги ґрунтові чи кам’яні. Щодо останньої поїздки, то ми перед собою поставили таку мету – підкорити Ісландію та Фарерські острови саме мотоциклом.
– Що Вас найбільше вразило під час цієї мандрівки?
– Це не просто країна, а край землі, де гармонійно поєднана дика природа й цивілізація. Щоб побачити таке дивовижне явище ми плили кораблем 3 дні. Вражень за 8 днів мандрівки залишилося море.
Там немає звичних для нас дерев, кущів і квітів, зате буквально на кожному кроці можна побачити величезні водопади, гейзери, які б’ють з-під землі, діючі вулкани. Не сходячи з мотоцикла, ми побачили вулкан Катла, найбільший водопад Дехтіфосс, так званий золотий водопад Гульфосс, гейзер Строккур, який кожні 5 хвилин фонтанує. Усі скали в цій країні вулканічного походження, тому вони багатошарові, схожі на пиріжки. Нас приємно вразило озеро Миватн: такої кількості лебедів ми ніде більше не бачили. Полярні олені, дикі коні, кити, морські котики – все це ми бачили за кілька метрів від себе. У цій країні враження, ніби десь у зоопарку. Нам пощастило побачити найбільший в світі льодовик Ватнайекюдль, який підступає до берега океану. Від нього відколюються шматки, посеред яких возять туристів. Узагалі важко описати відчуття, коли стоїш на краю землі й усвідомлюєш, що до Канади – 900 км, а до Гренландії – 260 км.
– У таких кліматичних умовах важко було подорожувати?
– Звичайно, особливо через те, що температура завжди коливалася від мінусової до плюсової. Окрім того, був дуже густий туман, який осідав на обличчі й руках, як дощ. Було холодно, а для того, щоб зробити фотографії необхідно було зупинятися й знімати рукавиці. Складні умови подорожі.
– Які враження залишилися від спілкування з місцевим населенням?
– Густота населення невелика, відстань між будинками 5-10 кілометрів. Ми не бачили людей на вулицях, спілкувалися хіба що в готелях чи на заправках. Зауважили, що жінки схожі одна на одну, як сестри, а чоловіки переважно носять бороду. Місцеві жителі доброзичливі й зовсім не допитливі: вони нічому не дивуються, не роблять квадратних очей і не ставлять зайвих запитань. Напевно, урівноважений спосіб життя й природа відобразилися на їхній поведінці.
– Як довго Ви готувалися до поїздки?
– Задум вирушити в таку мандрівку з’явився 3 роки тому, але для того, щоб його реалізувати, необхідно було чимало готуватися. По-перше, знайти однодумців, котрі готові були б витрати чималу суму на далеку й тривалу подорож. Ці люди мали бути витривалими, тому що кількаденний доплив кораблем, постійне коливання температури не кожен витримає. Безпосередньо напередодні мандрівки я готувався 3 місяці: шукав карти, складав маршрут, займався візами, бронював готелі (для того, щоб нам дали візи, потрібно було забронювати готелі). Усе організувати було нелегко, тому що жодних вражень та порад із перших вуст не мали, а ця країна специфічна. Наприклад, не кожною банківською карткою, навіть золотою чи платиновою, можна там скористатися. Готівка в них є, але банків дуже мало.
– Як все-таки знайшли однодумців?
– Випадково. Ми подорожували втрьох. З Ігорем з Одеської області ми вже мали досвід спільних мандрівок, зокрема, відвідали Швейцарію, Італію, Словенію тощо. Цього разу з нами поїхав студент із Києва Роман, котрий відповідав за приготування їжі (прим. авт. – сміється).
– Хіба місцеві страви не куштували?
– Це надто дорого. Чашка кави коштувала 10 доларів. Дозволити собі щоразу вечеряти – це було б незаощадливо. Ми мали свої продукти, з яких і готували їжу.
– Які-небудь екстремальні ситуації траплялися під час цієї мандрівки?
– Сам клімат додавав екстриму. 14 градусів тепла, а за годину льодовик і мінусова температура. Крім того, екстремальними були відчуття на дорозі. Траса не огороджена, вдалині океан, а через сильний вітер виникало враження, що за мить злетиш у прірву. До речі, зустрічних машин майже не було, у порівнянні з рухом у нашому місті, подекуди навіть виникало відчуття порожнечі.
Мар’яна Улиганець, “Закарпатська правда”-Karpatnews.in.ua
