На Закарпатті колишній бухгалтер заробив 1 млн. дол., не виходяи із квартири
Чи можна розжитися мільйоном, не виходячи з квартири? Запросто! Треба тільки мати доступ до всесвітньої павутини, знатися на фінансах і володіти даром переконання. Закарпатське управління по боротьбі з організованою злочинністю передало до суду кримінальну справу, аналогів якій іще не було в Україні.
Колишній бухгалтер із Закарпаття переконав по Інтернету громадян трьох країн довірити йому гроші для “безпрограшних фінансових операцій”, після чого заявив: “Вибачте, але я випив вина і все програв”. Загальна сума втрачених “інвестицій” — понад мільйон доларів США…
У справі тільки один підсудний — 60-річний мешканець Мукачевого Олександр Б. Колишній бухгалтер на заводі. Після закриття останнього — безробітний, потім заступник керівника філії комерційного банку, дрібний підприємець… Кілька років тому Олександр вийшов на пенсію за станом здоров’я. Після давньої травми в автоаварії було важко пересуватися, тому оформив інвалідність третьої групи. Навіть проблеми зі здоров’ям він згодом примудрився використати для своєї “підприємницької діяльності”.
— 2006 року колишній бухгалтер зацікавився торгами на електронній валютній біржі Forex і якийсь час тренувався із демонстраційними програмами, що не вимагають вкладення реальних грошей, — розповідає заступник начальника Закарпатського УБОЗ Сергій Россоха. — Тоді, ймовірно, і виникла ідея великих заробітків. Для її реалізації Олександр отримав атестат WebMoney Transfer і відкрив електронний гаманець. Після чого створив на форумі біржі свою гілку й заснував “Інвестиційний фонд” (“ІФ”) для залучення коштів інвесторів. У жодному органі державної влади фонд, звісно, зареєстрований не був.
Суть “ІФ” полягала в тому, що на залучені гроші його керівник торгував на валютній біржі і з допомогою розробленої ним “безпрограшної системи” отримував величезні прибутки, частиною з яких ділився з інвесторами. Умови залучення коштів Олександр запропонував справді дуже привабливі: за один місяць — 7%, за квартал — 25%, за півроку — 65%, а за рік — 200%. Щоправда, річний вклад мав бути не меншим за сто тисяч доларів. У випадку збоїв “безпрограшної системи” керівник фонду обіцяв покрити збитки інвесторів своєю нерухомістю в Москві і за кордоном (якої в нього не було й близько). Крім того, для зменшення ризиків втратити гроші в Москві було створено спеціальний Гарантійний фонд для вкладників “ІФ”. Уже після порушення кримінальної справи слідство встановило, що за його адресою знаходяться складські приміщення.
Слід визнати, що до залучення грошей колишній заводський бухгалтер підготувався ґрунтовно, а для більшої переконливості навіть помістив на своїй інтернет-сторінці копію паспорта та номери телефонів. З потенційними інвесторами він спілкувався в основному електронною поштою або через програму відеозв’язку Skype. При цьому відрекомендовувався військовим полковником у відставці, казав, що був поранений на війні в Афганістані, і просив називати себе Батя — мовляв, так зверталися до нього в армії солдати.
Насправді в жодній гарячій точці Олександр не служив і ніякого офіцерського звання не має. Час від часу керівник “ІФ” для більшої солідності попереджав, що буде відсутній тиждень-півтора, оскільки має ділові поїздки до Лондона чи Брюсселя. Хоча навіть не мав закордонного паспорта.
Через кілька місяців рекламної діяльності фонду до Олександра почали висловлювати претензії адміністратори сайта Master-Forex, бо те, чим він займався, аж надто нагадувало сумнозвісну фінансову піраміду. У відповідь Батя порадив не лізти в його сімейний бізнес, створив власний сайт і пішов із Master-Forex. Слідом за ним потяглися й майбутні жертви “Інвестиційного фонду”.
На засновника “ІФ”, звичайно, не посипався одразу золотий дощ. Інвестори, пам’ятаючи про різношерстих фінансових аферистів, до пропозицій Баті спочатку поставилися дуже обережно. “Для проби” вкладали невеличкі суми в 1—2 тис. доларів на місяць. Батя справно виплачував 70—140 доларів відсотків, демонструючи надійність і добросовісність, і навіть дозволяв забирати назад усю суму інвестиції. Після такого “прикорму” у фонд почали вкладати солідніші суми — від 10 тис. доларів. Серед інвесторів виявилися навіть кілька хороших знайомих Баті з Мукачевого. Один з них різними порціями вклав у фонд 8 тис. 200 доларів власних заощаджень, а потім іще й продав Олександрові батьківський будинок у селі, гроші за який також віддав у фонд під відсотки. Ні сам керівник “ІФ”, ні його рідні, попри супервигідні умови інвестицій, не вклали у фонд ні копійки. Щоправда, “трудився” Батя не просто так. Місячну зарплату він встановив собі в 5 тис. доларів.
Для демонстрації серйозності намірів та власної компетентності керівник “ІФ” організував в одному із закарпатських санаторіїв семінари для вкладників, на які ті приїжджали з різних куточків України й закордону за власний кошт. На семінарах Батя давав майстер-клас гри на “Форексі”, а відеозаписи лекцій згодом розміщував в Інтернеті з рекламною метою.
— Є безліч літератури на нашу тему, — розповідав спокійним, упевненим голосом на одній із лекцій Олександр. — Поки я говоритиму, ви можете просто так, із цікавості, подивитися книжечки. Бо якщо “Форекс” буде вашою професією, я рекомендую кожному збирати бібліотечку. Ми маємо знати все і застосовувати те, що підходить, що подобається. Треба навчитися їздити не тільки на “запорожці”. Можливо, не сідати в болід “Формули-1”, але на останній “мазді” чи “порше” сам Бог велів поїздити, покататися…
Реклама і сумлінність при виплаті перших незначних дивідендів зробили своє — у фонд пішла “велика риба”. Двоє росіян вклали у вигляді інвестицій по 300 тис. доларів (один із них узяв кредит у комерційному банку під заставу свого будинку в Підмосков’ї), а серед наших співвітчизників знайшлися такі, хто довірив Баті від 70 до 150 тис. доларів. Дехто не тільки йшов у фонд сам, а й приводив своїх знайомих чи бізнес-партнерів, виконуючи таким чином роль безплатного агента Баті.
— У березні 2008 року від одного зі знайомих дізнався про створений в Інтернеті “Інвестиційний фонд”, — розповів на слідстві один із потерпілих керівник юридичної фірми в Києві. — Він сам вклав у фонд 10 тис. доларів і переконував віддати гроші й мене. Деякий час я вивчав рекламу на сайті “ІФ”. Його керівник стверджував, що існує гарантійний фонд повернення грошей, а сума залучених вкладів становить 2 млн. доларів. У своїй рекламі Олександр Б. переконував, що розробив беззбиткову систему, завдяки якій успішно грає на “Форексі” й отримує стабільний прибуток. Урешті-решт у квітні й травні я переказав на електронний гаманець керівника фонду 45 тис. доларів, які були розміщені в тарифах “Квартальний” та “Піврічний”. А наприкінці серпня товариш, який розповів мені про “ІФ”, переконав мене викупити і його вклад разом із нарахованими відсотками…
Як бачимо, серед інвесторів фонду були аж ніяк не звичайні простаки, а серйозні люди — юристи, підприємці, лікарі… Коли згодом їх запитали, чи розумілися вони на тонкощах гри на валютній біржі і чи не підозрювали, що захмарні 200% річних — це звичайне “кидалово”? Відповідь була приблизно така — в нюансах торгів на валютній біржі розбиралися хіба що в загальних рисах, гроші віддати наважилися з огляду на великі відсотки. Здавалося, що часи шахраїв, які обіцяють з нічого надприбутки, давно минули…
У другій половині 2008 року, коли настав час перших серйозних виплат, фінансова піраміда, як і слід було сподіватися, зазнала краху. Замість видати інвесторам гроші, Батя пояснив, що через невдалі операції начебто втратив на біржі понад мільйон доларів, тому всі виплати заморожуються. Він одразу “заспокоїв” вкладників, що зробить усе можливе для відновлення роботи фонду і наприкінці року поверне всі гроші плюс 65%. Відчайдушні спроби людей дізнатися, а що ж із гарантійним фондом та нерухомістю, результатів не дали. Під кінець року Батя просто перестав виходити на зв’язок, а згодом закрився і його сайт.
На початку 2009-го вкладники “ІФ”, зрозумівши, що їх банально “кинули”, почали звертатися до Мукачівського міськвідділу міліції. Всього за кілька місяців заяви написали 33 особи, громадяни України, Росії та Білорусі. Загальна сума, на якій вони погоріли (зрозуміло, не враховуючи відсотків), склала один мільйон 558 доларів США. Насправді вкладників “ІФ” було близько сотні, однак більшість з них довірили фонду відносно невеликі суми і, не вірячи в можливість їх повернення, просто махнули на втрачені гроші рукою.
Проти Олександра порушили кримінальну справу за ч. 4 ст. 190 Кримінального кодексу — шахрайство, вчинене в особливо великих розмірах, за яке “світить” від п’яти до 12 років позбавлення волі з конфіскацією майна. Сам він був готовий до такого розвитку подій і встиг вжити превентивних заходів: насамперед віддав вклади своїм знайомим із Мукачевого, щоб його не діставали, так би мовити, неприємними візитами (на що пішло близько 20 тисяч доларів). Затим продав зареєстровані на себе два джипи і розлучився з дружиною, котра одразу продала їхній спільний будинок. Таким чином юридично Батя став бідний як церковна миша — без рухомого й нерухомого майна, з самою лише пенсією у 800 гривень. Тому конфіскувати в нього на користь потерпілих навряд чи щось удасться.
Підслідний вчасно приходив на допити і чесно визнав, що брав від людей гроші. Однак вину у шахрайстві категорично заперечив. “У мене не було ніякого злого умислу, — переконував він слідчого. — Просто так вийшло — програвся…” А на запитання, навіщо було пудрити людям мізки казками про нерухомість, закордонні поїздки й поранення в Афганістані, Батя відповів: “Щось я не пам’ятаю, щоб казав таке…”
— Розслідувати кримінальну справу було дуже непросто, — каже слідчий в особливо важливих справах Закарпатського УБОЗ Ігор Скрекля. — По-перше, багато слідчих дій доводилося проводити за кордоном через Генпрокуратуру України, по-друге, речові докази мають віртуальний вигляд — вони знаходяться в Інтернеті. Це нетипова справа не тільки для України. Мені телефонував начальник слідчого управління ГУМВС Москви й цікавився особливостями розслідування, щоб потім використати їх у своїй роботі. Найголовніше питання справи — куди поділися гроші? Точної відповіді на нього немає. Сам Олександр Б. стверджує, що програв гроші буквально за кілька хвилин, напившись закарпатського вина. Перевірити, чи це справді так, неможливо. Ми встановили, що титульні знаки (електронний еквівалент грошей) звинувачений переказав зі свого електронного гаманця на гаманець начебто брокера, котрий мав виставити їх на торги на біржі. Однак кому насправді належить цей гаманець, і чи були гроші дійсно переказані на біржу, встановити неможливо через закритість і заплутаність системи електронних переказів…
У березні цього року матеріали кримінальної справи передали до Мукачівського міськрайонного суду. Який, не зваживши на тяжкість злочину, не задовольнив подання слідства про арешт підсудного, обмежившись підпискою про невиїзд. Отже, Батя перебуває на волі і живе в Мукачевому, однак на контакт із пресою не йде. Спроби автора матеріалу домовитися з ним про зустріч і коментар закінчилися нічим.
У справі вже йдуть судові засідання. Втім, з огляду на те, що багато свідків і потерпілих живуть за різними кордонами, до вироку ще дуже й дуже далеко…
Володимир Мартин, “Дзеркало тижня”