Отці–василіяни: 400 років служіння Богові, Церкві, Україні…

IV століття нашої ери. Це той час, який дав чималу кількість видатних подвижників Христової церкви, це і Григорій Богослов, Миколай Чудотворець, Пахомій Великій (якого вважають першим засновником монастирів), Іван Золотоуст. Саме в цей час жив, навчався, діяв  Василій Великий.
Він народився у місті Кесарії, це місто входило до складу Кападокійської провінції, на теренах Малої Азії. Народився в християнській родині, з якої вийшло троє єпископів і дві черниці. Ця родина була заможною, володіла чималими маєтностями, тому, зречення мирського світу аж трьома братами і двома сестрами викликає істинну повагу до такої самопожертви. Майбутній святий у молодечі роки був залюблений у різні науки і світське життя, навчався після домашньої підготовки – у Кесарії Кападокійській, Константинополі і Афінах. Опісля здобуття високих знань, повернувся до рідної Кесарії, де очолив кафедру риторики і здобув заслужену славу, як любомудр і талановитий промовець.

Мабуть, можна твердити, що велику роль у його подальшому житті відіграла рідна сестра Макрина, яка доклала чималих зусиль, щоб Василь навернувся до Христової віри. А опісля того, як у їхній родині трапилося лихо, втопився рідний брат Навкратій, Василь охрестився і прийняв суворі правили аскетичного життя. Щоб краще пізнати чернече буття відправився до Єгипту, Палестини, Сирії, чернецтво в тих краях було в розквіті. Відбувалися ці події у 357-358 роках.

Святі Антоній Великий і Пахомій Великий, це два зачинателі різних способів аскетичного  життя монахів. Антоній Великий заснував у Єгипті, еремітське, цебто повністю самітницьке життя у печерах, або у пустелі. Чернечий статут Пахомія Великого, на думку дослідника, був подібний багато в чому до римського військового табору, а кількість ченців і черниць була близькою до 7 тисяч. Напевно тому, Василій вирішив піти серединним шляхом, своїм шляхом до досягнення Христової досконалості. Він твердо дотримувався думки, що монах повинен рятувати не лише свою душу ( як за Антонієм Великим), а й душі ближніх своїх. Чернеча спільнота за його заповітами, має бути невеликим осередком, щоб настоятель обителі міг приділити увагу, дати настанову кожному монахові індивідуально. Свій перший монастир Василій заклав на березі річки Іріс, запросив туди свого приятеля(у майбутньому, знаного як Григорія Богослова) і провів там 5 років у молитвах і звичайній праці. Там же почав укладати свої знамениті Правила, які складалися з 55 і 313 повчань, про основу чернечого життя. Ще будучи священиком, продав свої маєтності, і роздав хліб потребуючим людям, що жили в околицях. Таким вчинком, спонукав до актів жертовності інших багатих людей. Через деякий час, заклав ціле місто, яке іменували «Василіядою», там були зведені – церква, дім для єпископа і для священиків, будинки для паломників і прочан, сиротинці, шпиталі для хворих. Це було ціле місто добродійництва.

Чин Святого Василія Великого (ЧСВВ), найстаріший чернечий чин, який бере свої початки від Св.Василія Великого(4ст.). Як східне, так і західне монашество, керується правилами від Св.Василія Великого, навіть Св.Венедикт вважав його своїм вчителем і покликався на його правила. В часи великокняжої Русі (9ст.) ченці, які прийшли в Україну, жили за правилами великого святого. Від 1617 року ЧСВВ був зформований остаточно, яким є до наших днів. Нині в Україні близько  300 монахів-василіян, 30 монастирів. Василіяни присутні і діють ще в дев’яти країнах світу, зокрема, в Румунії, Словаччині, Литві, Бразилії, Аргентині, серед монахів за кордоном чимало мають українське коріння, але не всі. Отже, ЧСВВ має міжнародний статус. Головний осідок чину знаходиться в Римі. Необхідно зазначити, що в Україні чин отців-василіян складається з двох провінцій, – провінції Найсвятійшого Ізбавителя (очолює протоігумен о. Іоаникій Чверенчук), та провінції Святого Миколая, ( на чолі з протоігуменом о.Павлом Райчинцем). Головною особою чину являється протоархімандрит, о.Василій Ковбич, кожні вісім років відбувається зміна, згідно статуту, чин можна очолювати тільки два терміни.

Але повернімося до історії чернецтва в Україні. Ще до прийняття християнства русичі-монахи вели чернечий спосіб життя. Першими були закладені монастирі Св.Юрія і Св. Ірини, завдяки великому князеві Ярославу Мудрому. 1051 рік, рік народження Печерського монастиря. Згодом, кількість монастирів на наших етнічних землях збільшилася, їх стало 70, з них 17 – у Києві! І всі ці монастирі керувалися Уставом Теодора Студита, але по суті Правилами Василія Великого. Св. Феодосій переклав ці правила на тодішню руську мову і запровадив їх у Печерській обителі, а звідтіля вони почали розповсюджуватися по всіх монастирях країни. Видатний митрополит Андрей Шептицький твердо дотримувався думки, що після Євангелія та науки апостолів немає ціннішої книги «від правил Святого Отця нашого Василія Великого». На них освячувалися « від Св. Івана Дамаскина, Теодора Студита, аж до святих Антонія і Феодосія Печерських, Св. Йосафата, що з тієї книги почерпнув того великого духа, яким відродив нашу Церкву і наш народ».

Вперше означення «василіяни» прозвучало у 11ст. на Сицилії, задля того щоб означити різницю між східним чернецтвом, та західним, яке жило за правилами Св.Венидикта. Монастирі були з давніх часів середовищами культури, освіти, літописання, де перекладали твори з різних мов, та творили своє власне письменство. До монахів йшли на раду і за благословенням навіть володарі Київської Русі.

Великий внесок українського чернецтва  у творення рідного Київського обряду. Існував цілий ряд чинників, які формували самобутність церковного обряду, його українськість, це і мова, і звичаї, і оригінальна церковна архітектура, своєрідне
іконописання, і церковний спів.

З’явилися василіяни і у Галичині, де укріпили і почали ширити чернече життя, яке мало дуже давні традиції. Перші сліди християнізації Галичини губляться у глибині століть. Дослідники історії церкви свідчать, що за княжих часів у Галицьких землях існувала і діяла велика кількість осередків василіян, зокрема, у 1500 р. нараховувалось 44 василіянські монастирі. Видатний історик, академік І. Крип’якевич у 1926 р. опрацював каталог середньовічних монастирів у Галичині, у 12-15 ст. кількість їх доходила до 346.

В другій половині 16 ст. проходило чимало негативних процесів у церковному житті. На різних українських землях, окремі священики втративши дружину вдруге одружувались, поширилося з Греції явище ідіоритмії ( через це монахи позбавлялися одного з трьох головних обітів-убозтва), ця система дозволяла мати власність, місцями були випадки порушення послуху.

На противагу цим негативним процесам і виникла Берестейська унія 1596 року. Але ситуація у церковному житті ще більше ускладнилася. Саме в ці  дуже скрутні роки припадає початок служіння Богові і Україні одного з найвидатніших єпископів – Ів.Велямина Рутського.

В 1613 році він став Київським митрополитом. Знаковим є 1604 рік, цього року прийняв постриг Йосафат Кунцевич, якого постриг у монахи Іпатій Потій, київський митрополит до 1613 року. 12 листопада 1623 року спровоковані фанати зарубали у Вітебську Йосафата Кунцевича, та познущалися над його тілом, вкинули у річку Двину. 16 травня 1643 року його проголосили Блаженним, ця мученицька смерть скинула  полуду з очей багатьох супротивників унії.

В наступних століттях, греко-католицька церква та її невід’ємна складова – чин отців-василіян  пережили страждання, небачені гоніння і переслідування. 6 вересня 1795 року Катерина 2 скасувала всі греко-католицькі єпархії Київської митрополії. За послідуючі 4 роки архиєпархія втратила 800 храмів і близько 100 тис. вірних, котрі щоб зберегти відрубність від неминучого духовного поневолення Росією і її казенно- формального, московського штибу православ’я, вимушено перейшли до латинства. Наступ одержавленої московської церкви був продовжений за царювання Миколи 1.

Перша світова війна …, багато василіян пішло на фронт, чимало з них загинуло. Інші діяли в монастирях, щоб проводити служби Божі в ближніх парохіях. У ці воєнні роки близько двохсот греко-католицьких священиків з Галичини пішли разом з нашим військом у Велику Україну. Надавали духовну допомогу тим, хто зі зброєю в руках виборював свободу рідному краєві.

І за дуже короткий час постання Карпатської України, з центром у Хусті, офіційним капеланом Карпатської Січі був о.Христофор Миськів ЧСВВ, а діючим капеланом – о. Севастіян Сабол, як поет відомий під псевдонімом Зореслав, який написав поетичний «Спомин» про криваві події місяця березня 1939 року.

За кілька десятиліть прийшов час Визвольних змагань, в яких василіяни були активно задіяні. Під час Другої Світової війни, траплялися жахливі випадки нищення Христових слуг, для прикладу, ігумен славного Крехівського монастиря Маріян Повх був заарештований у віці 81 року. Йому присудили 25 років концтаборів та 5 років заслання. По дорозі до місця відбуття покарання він помер. У радянських концтаборах відбували покарання за вірність Христові і рідній Церкві – о.о. Пахомій Борис, Єронім Тимчук, Маркіян Когут, Юрій Янтух, Ігнатій Янтух, Дамян Богун. Відома мученицька смерть двох василіян, які служили в Дрогобичі: ігумена Якима Сеньківського, та о. Северіяна Бараника, ігумена більшовицькі кати зварили у казані у звірський спосіб, а отця Бараника закатували до смерті, вирізавши на грудях хрест. Отцем Д.Богуном зафіксовано, що лише у Галицькій провінції ЧСВВ, за час панування радянщини,  було закатовано, ув’язнено, або заслано – 140 василіян. До початку Другої Світової війни всіх ченців, отців, клериків ЧСВВ було 500.

Переслідування, гоніння, арешти, сатанинська влада робила потужні, нелюдські  спроби залякати василіан. А вони, вони ще з більшим завзяттям, ревністю займалися душпастирською діяльністю, загалом же, залишалися вірними тим обітам, які давали самому Господу. У ці лихі рокі Чин отримував серйозне поповнення, – це і майбутній владика Іриней Білик, Методій Скраль, Василь Мендрунь і чимало інших.

Дуже не проста, а часом трагічна історія цього чину УГКЦ, та й не тільки отців-василіян, а і всієї Церкви. В 1946 році УГКЦ повністю зліквідував псевдо-собор, під наглядом більшовицьких органів влади. Церква перейшла у підпілля. Величезна кількість священників, монахів була вислана, розстріляна, заарештована. Але греко-католицька церква пережила цей страшний час і відродилася  наприкінці 80-х років 20ст.

Варто процитувати думку про діяльність отців-василіян бл.п.Святійшого Отця Лева 13:

«Коли процвітав цей Чин, процвітала і Українська Церква». А вже в інші роки, роки відродження Української Церкви, видатний василіянин о.Юліан Катрій писав: « Наша Українська Греко-Католицька Церква – це національна Церква». Ось тому і чинилися віками такі нападки і завдавалися такі страшні удари по УГКЦ, а з нею – і на ЧСВВ, бо вони національного характеру.
2001 року Божого, під час відвідин України Святішим Отцем Іваном Павлом II, він проголосив Блаженними Католицької Церкви 30 мучеників та ісповідників віри УГКЦ.

Чин Святого Василія Великого прославився п’ятьма Блаженними новомучениками, Блаженними Священномучениками – Йосафат Коциловський і Павло Гойдич, та Блаженними Преподобномучениками – Северіян Бараник, Йоаким Сеньківський, Віталій Байрак.

І тепер, на початку 21 століття отці-василіяни енергійно, активно продовжують свою діяльність, – організовуючи прощі, проводячи різні реколекції (духовні науки), з’їзди, працюють молодіжні об’єднання при церквах. Лише цього літа були організовані прощі до Крехова, Гошева, інших святих місць, був проведений з’їзд Апостольства молитви ( це міжнародна організація, що діє у 80 країнах світу, нараховує близько 40 млн. вірних, від 1894 року присутня і діє в Україні). ЧСВВ на високому духовному підйомі, як і вся УГКЦ.

Кожного дня у храмах лунають слова постійних молитов за поповнення чернечих обителей монахами і священиками, цебто за нові покликання.

Дякую Богові за те, що пощастило в житті мати можливість спілкуватися і отримувати духовні знання, завдяки таким отцям-монахам,  як – о. Антоній Масюк, о.Василь Зінько ЧСВВ (якого вже немає серед нас). Доля усміхнулася і тоді, коли під час прощі познайомився з отцем-монахом Йосафатом Хаймиком, високоосвіченим, надзвичайно духовно багатим ченцем Чину, чудовим проповідником,  який є координатором з’їздів Апостольської молитви в Україні, цей працелюб монах активно трудився цього літа в дитячих таборах, під назвою «Веселі канікули з Богом», духівником.
Продовжується більш ніж 400 літнє служіння отців-василіян Богові, Церкві, Україні.

Неможливо в одній статті, навіть в десятках статей, висвітлити кількасот літню діяльність Чину, ця стаття – як вияв пошани, поваги, любові до отців-василіян, і до всієї рідної Української Греко-Католицької Церкви.

Андрій Будкевич, публіцист-журналіст, Львів