В Ужгороді ростуть екзотичні гінкго, магнолії, сакури і …пальми

На Закарпатті всі з нетерпінням завжди чекають весни. А разом з нею і казкового цвітіння сакур. Ці рослини вже давно асоціюються з нашим регіоном і приваблюють багатьох туристів. Але й окрім них регіону є, чим похвалитися – подекуди навіть взимку в Ужгороді можна побачити індійську пальму. Проте такі дива закарпатці не цінують. Декоративні рослини, які можуть принести славу на весь світ, безслідно зникають, а для їх порятунку майже нічого не робиться.
В Ужгороді росте священне дерево китайців

Мало хто знає, що в обласному центрі Закарпаття ростуть пальми. Причому такі, як у далекій Індії. А ще священне китайське дерево – Гінгкго дволопатеве, яке зазвичай можна зустріти біля стародавніх буддистських храмів. Правда, все це є тільки в одному місці – ужгородському ботанічному саду Ужгородського національного університету. Цей унікальний заклад було створено 28 листопада 1948 року на правому березі Ужа біля вулиці Ольб¬ра¬хта на базі старого фруктово-горіхового саду. Сьогодні в Ботанічному саду є понад 287 видів рослин та дерев, яких більше ніде нема. Їх привозять  з Північної та Південної Америки, країн Кавказу, Азії. «Висилають нам звідти поштою, – зізнається директор ботанічного саду Дмитро Сойма. – Є таке етичне правило серед усіх садів світу – обмінюватися рослинами безкоштовно».

Зокрема, завдяки подібній дружбі ужгородці в своєму місті можуть милуватися справжньою індійською пальмою, японською камелією, магнолією, тюльпановим деревом, вічнозеленим падубом гостролистим, мамонтовим деревом, туєю, лавровишнею чи біотою. І все це прижилося в нашому краї. Виявляється, поки на вулиці мінус 3 та падає сніг, десь в обласному центрі ростуть пальми. Не кожна іноземна рослина, звісно, виживає в закарпатських умовах, але переважна більшість флори довела – регіон придатний для будь-яких рослин. Наприклад, саговник. В природі він квітне раз на 33 роки, а в Ботанічному саду розквітав вже 2 рази. І це за незначний проміжок часу.

Сьогодні в саду йде активна підготовка до весни. Не календарної, а справжньої. За словами директора Дмитра Сойми, холодний березень не завадить нормальному цвітінню. «В краї з погодою більш-менш стабільно, – каже він. – Сильного тепла не дуже то і треба. Минулі три зими були досить теплими, через це постраждало багато дерев, особливо персик та абрикос. Тоді різко температура йшла в гору, а потім було значне похолодання. Все це негативно відбилося на фруктових видах». Цього року таких змін не прогнозують.

А колись тут росли дерева, як у Єгипті…

Проте, ботанічний сад був не єдиним унікальним осередком декоративних рослин. Тільки в Ужгороді існувало аж 5 подібних парків. Правда, було це далекого 1701 року. А всього півстоліття тому обласний центр славився садом Лаудона – викладача Ужгородської гімназії. Більшість ужгородців вважають, що він був талановитим ботаніком, та насправді рослинництво було лише його хобі, адже відповідної освіти він не мав. Іштван Лаудон закінчив Будапештський університет, де отримав диплом учителя грецької та латинської мов. Свого часу пан Лаудон об’їздив усю Австро-Угорщину, Італію, побував у Єгипті. З кожної подорожі ботанік-любитель завжди повертався з цінними й рідкісними видами рослин, частину яких висаджував у своєму саду. Колись там росли чудові магнолії, таксодіуми, закордонні види сосен і ялин (вірджинська, канадська, китайська, нормандська ялина тощо), багато інших екзотів. Надзвичайно багатий парк знаходився позаду будинку родини Іштвана Лаудона на вулиці Собранецькій, який простягався схилом аж на нинішню вулицю Ф. Ракоці.

Сьогодні велика частина саду зникла. Окремі частини дендропарку Лаудона залишилися нині у дворах вулиці Собранецької, а залишки саду найкраще видно біля дитячої лікарні.

Інформаційне табло, встановлене тут, вказує, що в затиснутому з усіх боків міні-парку ростуть гінкго дволопатеве, тис ягідний, сосна чорна (австрійська), бук лісовий (ряболистий), магнолія Суланжа, кипарис болотний, криптомерія японська. Але це лише крихітна часточка розкішного парку, який, на жаль, не вдалося зберегти до наших днів. «З того саду Лаудона практично нічого не залишилося, – пояснив директор міського господарства Ужгорода Віктор Мартин. – Тому мова про його відновлення навряд чи йтиметься».

В місті з’являться заповідники

Проте відновлювати колишню квіткову славу місто не поспішає. Принаймні, так декларує міська влада. Обласний центр активно забудовується, а місця для зелених насаджень стає все менше. Зокрема, цього року на «озеленення» мерія виділила 1 млн. 250 тисяч гривень. Як повідомив директор комунального підприємства зеленого господарства «Агромікс» Петро Харевич, ці гроші підуть на утримання зелених насаджень, але аж ніяк не на посадку нових. Чиновник вважає, що зелені місту вистачає. «Збільшувати кількість дерев у місті нема потреби, адже просто нікуди саджати», – пояснює він.

А ще в міських чиновників наполеонівські плани по збереженню вже існуючих парків. Як повідомив Віктор Мартин, нині мерія проводить інвентаризацію територій із зеленими насадженнями. Зокрема, мова йде про парк Горького та липову алею на набережній. «Після закінчення моніторингу  зробимо ці території заповідними: тобто жодних приватизацій та будівництв на цій території не буде», – каже він.

Чекайте скоро на сакури…

Японська вишня, яка вже стає візитівкою закарпатських міст, розквітне за графіком – кінець березня – початок квітня. «Вони прижилися у нас чу¬дово, – каже Дмитро Сойма. – Та і виростити їх можна досить легко –  просто прищепити  на дику черешню. У нас є три-чотири види сакур. В Японії, наприклад, їх до 3-4 тисяч. Завдяки тим, що ростуть у нас, Закарпаття стало дуже популярним. Звідусіль телефонують, просять насіння. Ось відправляли в Кривий Ріг,  Харків, Донецьк, Київ. Мабуть, ростуть, інакше би телефонували, казали би про це».

До речі, не одними сакурами може жити область. Дмитро Сойма вважає, що туристів привабить ще багато рослин, які приживаються в краї. Але ж ніхто цим не займається. Навпаки, тільки руйнують. Як первоцвітів не стане – всі мовчатимуть, а ось якщо зникнуть сакури… То може давайте почнемо цінувати навколишню красу?

Дмитро ГОНЧАР, “Закарпатська правда”, KarpatNews