Ужгородська художниця Наталія Сім взяла участь у пленері на Львівщині

[Total: 0    Average: 0/5]

У Львівській області у Славському завершився сьомий художній пленер “Максим”. Осіннє міжсезоння усьоме зібрало у Славському живописців на міжнародний пленер “Максим”, що вже став традиційним. Два тижні більш ніж два десятки живописців з різних міст України та Росії мали можливість творити та спілкуватися у цьому прекрасному краї.

Започаткували цю традицію восени 2007 року львівські художники Орест Манюк, Орест Косар та Віктор Стогнут разом з місцевими підприємцями подружжям Оксаною та Дмитром Ареф’євими. Цей пленер, як і попередні, відбувся під патронатом Львівської національної академії мистецтв і був дуже результативним. Традиційним стало і підбиття підсумків. У неділю, 26 вересня, учасники і гості пленеру зібралися, щоб поділитися його здобутками. Присутні одними з перших змогли побачити нові твори вже знаних митців і відкрити для себе нові імена.

Гість пленеру – керівник адміністрації міського голови м. Львова Олег Березюк зазначив:

– Влада на фоні цього виглядає смішною і тимчасовою, але разом з тим багато речей без влади неможливо зробити, бо безвладдя є хаосом, а хаос є корисний лише в особливому моменті мистецтва, це добре розуміють художники і чекають на нього інколи все життя.

Це ковток чистого повітря, ковток мистецтва свіжості, шаленства небуденності. Я думаю,  цей пленер має велике майбутнє і сюди будуть приїжджати сотні художників, щоб розійтися горами, два тижні попрацювати і знайти свій момент хаосу. Сподіваюся, що цей момент хаосу перетворить нас в дуже організовану і якісну структуру.

Мистецтвознавець Олена Кіс-Федорук представила професійне експертне бачення доробку учасників пленеру. Вона відзначила плідну працю Ореста Манюка, свіжість звучання його творів, надзвичайно цікаві композиції, щоразу нові мотиви у, здавалось би, тих самих місцях, цілісність і завершеність робіт Ореста Косара, еволюцію Віктора Стогнута – “щоразу більше кольору світла, сонця при тому, що він має стержень академічної школи і його не цурається, не відкидає”. Звернула увагу на твори Сергія Довганя, Олександра Жанталая, особливе відчуття Карпат художника зі Сум Олександра Чередниченка. Відзначила мистецтвознавець і абстракції Остапа Патика, камерні  речі Олени Онуфрів, роботи Наталії Сіми з Ужгорода. Особливо теплі слова заслужив портретист з Ялти Ренат Рамазанов.

Олена Кіс-Федорук зазначила:

– Цей сьомий пленер такий камерний за звучанням, у якому половина – це нові художники, а половина – старе ядро, яке тримає його на своїх плечах, задає йому тонус, уміє створити настільки затишну атмосферу для творчості, що не написати тут щось, не реалізуватися просто не можливо.

Професор кафедри графічного дизайну Львівської академії мистецтв, заслужений художник України Теодозій Салій від зібраного на пленері товариства художників тепло і щиро подякував господарям цього свята творчості.

Господиня пленеру Оксана Ареф’єва зазначила для “Пошти”:

– Це потрібно для нас усіх. Потрібно для Славського, щоб воно не асоціювалося у туристів лише з гірськолижним курортом. Щоб гості нашого краю знали, що завжди тут можна знайти щось нове для себе, як для оздоровлення тіла, так і для піднесення духу.
Традиційно ми проводимо майстер-класи для дітей місцевої художньої школи. Художники дуже люблять це спілкування з дітьми, а діти з нетерпінням завжди очікують на наші пленери. Зазвичай організовуємо захід у неділю, виїжджаємо з дітьми, діти дві-три години пишуть, ми робимо конкурс, заохочуємо найкращих призами. Після цього організовуємо для митців вечір нашої традиційної національної кухні, запрошуємо троїстих музик. Особливе враження це справляє на художників зі Східної і Південної України, вони мають нагоду відчути бойківський колорит, перейнятися його духом. Ми робимо все, щоб, приїхавши додому, вони могли розказати, що вони бачили, чули, їли, відчували тут, на Західній Україні.

Ці пленери вже стали для нас необхідною складовою нашого життя, і ми намагатимемося підтримувати рівень їх організації, урізноманітнювати географію учасників. Уже на весняний пленер дуже хочемо запросити художників з Прибалтики та Грузії. З польськими та білоруськими художниками ми вже працювали і знову чекатимемо їх у травні.

Ренат Рамазанов (Ялта):

– Я вже втретє на пленері, мені тут добре, а всі ми тягнемося туди, де нам добре. Для мене Карпати –  це відкриття: тут дуже гостинні люди, прекрасна природа, вона надихає на творчість, надихають люди. Я – портретист, для мене люди – найважливіший момент творчості. А тут особливі люди і так багато красивих жінок. Перебуваючи у Славському, дістаю дуже багаті та сильні враження, а саме вони – духовний матеріал для творчості.

Художник завжди, як Колумб, щоразу щось відкриває, ставить нові завдання, це великі зусилля, що їх люди, дивлячись на плід цієї творчої цікавої роботи, не завжди навіть уявляють. Звичайні люди від цього далекі, у них своє життя, своя професія, своя робота, також цікава й важлива. Але коли ці люди спілкуються з художниками, пізнають отой  абстрактний світ художника, входять у нього, намагаються розуміти його, то починають колекціонувати твори мистецтва, цікавитися ним, вони збагачуються духовно, зростають.

Наталія Сіма (Ужгород):

– Мене вразила дружня сімейна атмосфера, відчуття, ніби я приїхала до улюблених близьких родичів. Настільки комфортна творча атмосфера, тут легко, тепло, радісно. Тут надзвичайно збагачуєшся цим спілкуванням, новою інформацією. Зустрічаєшся з новими людьми, відкриваєш нові імена. Їздити з нашими закарпатськими художниками, звичайно, приємно, але тут стільки нових людей, свіжі бачення мистецтва, це настільки є цінним для художника – без цього не буває розвитку.

Олександр Чередниченко (Суми):

– Де б я не був в Україні, я – вдома. Тут, у Карпатах, я був тридцять років тому студентом на практиці. Сьогодні дивлюся на Карпати зовсім іншим поглядом, як вже зріла людина, як художник. Для мене Карпати це щось особливе, і це – моє, це – наше. Так, тут інша природа, ніж у нас, але така первозданно чиста. І ці природні умови надзвичайно органічно відбиваються у людях – таких же чистих, щирих і відкритих. Їх ще не торкнулася цивілізація своїм нівелюючим впливом. Для художника це – чиста криниця, з якої можна черпати і черпати.

Олександр Жанталай (Донецьк):

– Я навчався у Львові, але в Карпатах – уперше. Признаюся, мені було важкувато, я зі степів, з рівнин, а тут земля дибом стала. Такі краєвиди, дух перехоплює.  Спочатку була трохи невдала для нас погода, чотири дні суцільний дощ, але для художника важливо вміти черпати натхнення незалежно від примх природи. Шкодую, що нема ще класичної осені з її різнобарв’ям, але вже перші її проблиски милують око, вражають кольорами. Уперше дивився на все з такої висоти, це відкриває такі горизонти, дає такі незабутні враження.  А ще вишиванки! Я дуже люблю їх, мене тішить, що вишиванка тут справді живе, широко використовується. Таке багатство візерунків, кольорів. А які кольори, така і душа в людей.

“Суботня пошта”

Comments are closed.