Завтра в Ужгороді відзначатимуть 100 років від дня народження народного художника України Федора Манайла

Цими днями в культурному житті Закарпаття та всього українського образотворчого мистецтва відзначається знаменна подія – 100-річчя з дня народження народного художника України Федора Федоровича Манайла, не тільки виняткового й своєрідного митця, а й надзвичайної особистості.

У розвитку українського образотворчого мистецтва ХХ століття Федір Манайло, як яскрава, неповторно колоритна постать, займає одне з почесних місць. Усе його життя, від першої і до останньої миті, уся його творчість, думки, почуття були пов’язані з рідним краєм – із Закарпаттям. Створений мистецькою уявою і рукою майстра світ природи, образів, явищ чарує неповторною красою правди.

Манайла часто називають літописцем Закарпаття. І річ не тільки в темах і сюжетах його полотен, а в самій природі творчості художника. Його твори – це багатобарвна і багатоголоса панорама карпатської Верховини, яскрава розповідь про селян, їхні будні і свята, звичаї і вірування, їхню душу і національний характер.

Народився Федір Манайло 19 жовтня 1910 року в сім’ї сільського вчителя в с.Іванівці Мукачівського району. З дитячих років увібрав у себе дух легенд, приповідок, пісень, що визначили його творчу індивідуальність. Велику роль зіграли і тривалі подорожі молодого художника по Верховині, в яких робив численні замальовки зустрічних гуцулів, бойків, лемків, збирав предмети селянського вжитку, релігійного культу, взірці орнаменту вишивок, записував казки, балади, народні пісні, почуті тихими вечорами коло вівчарської ватри. І, природно, цей об’ємний матеріал у майбутньому послужив у створенні тих знаменитих “манайлівських” образів.

Вже на початку 30-х років глядач мав можливість ознайомитись з творчістю молодого художника. Оселившись в Ужгороді, Манайло дуже швидко по праву зайняв місце поруч із засновниками і визнаними лідерами Закарпатської школи живопису Адальбертом Ерделі та Йосипом Бокшаєм. Майже єдиний серед ровесників він не був учнем Бокшая та Ерделі, не відвідував ужгородську школу малювання, був зв’язаний не так із Будапештом, де вчилося багато закарпатських художників, як із Прагою, де в 1934 році закінчив Вищу художньо-промислову школу. Усе це були, однак, дрібні деталі, головним було те, з чим прийшов молодий митець. Ось це вже не дріб’язкове: наприкінці 30-х – початку 40-х років про Манайла вже писали найавторитетніші критики, його твори експонувались на багатьох великих виставках в Ужгороді і Празі, Братиславі і Будапешті, на бієнале у Венеції. В картинах “Миска з токаном”, “Дідо-пасічник”, “Гуцулка”, “Гуцульське весілля”, “Молоді”, “Іван Сміливий” та багато інших зрозуміле захоплення своєрідністю життя і побуту закарпатців: образність народного миcлення, яскраві кольори буденних і святкових сцен. Кожна з них — своєрідна енциклопедія народного буття, де щонайменша деталь говорить про глибоку та грунтовну працю збирача перлин народної творчості, вдумливого етнографа, історика.

Серед цих творів митця з’являються і тематичні роботи “Скорбота”, “Похорони”, “Бідняцьке обійстя”, “Сліпець”, що стають демонстрацією глибокого соціально-критичного змісту манайлового розуміння мистецтва.

Різноманітні й пейзажі Ф. Манайла. Більшість їх будується на широкому живописному узагальненні, гармонії і контрастах великих кольорових площин і плям, що приховують другорядні деталі. Пейзажі Манайла здебільшого великих розмірів, і все їхнє образне, композиційне й колористичне рішення тяжіє до справжньої монументальності. До того ж кожен з цих пейзажів мистецькими засобами і чисто манайлівським світосприйняттям перетворює, здавалось би, буденні явища: від нових ліній електромереж приводить нас митець до радісного гімну буяння весни. Його картини “Пошта на полонину”, “Нафтопровід через Карпати”, “Весна в Карпатах”, “Все квітне”, “Зимівку готують” та інші одна за другою з’являються на обласних, республіканських, міжнародних виставках. Ще в 1961 році Федір Манайло представив на суд глядача свою першу персональну ретроспективну виставку під назвою “Старе і нове Закарпаття”. Глядач ще глибше впізнав шляхи розвитку творчої особистості митця, тепло й по-дружньому відгукнувся на щире і правдиве художнє слово художника. Це був рубіж у часі і в творчому натхненні, платформа для нових пошуків, злетів. “Старе і нове Закарпаття” не просто девіз подальшої творчості митця. Старе, минуле нашого краю, його багата культурна спадщина постають на полотнах митця “Дідівське обійстя”, “Гуцульська комора”, “Старі станки”, “Моя поличка”… як символи єднання краси і добра. На їхній основі будує митець цілі низанки своїх робіт, утверджуючи спадковість народних традицій побуту, життя, праці, творення. Не випадково водночас із зверненням до тематичних натюрмортів і інтер’єрів працює Манайло і над рядом індустріальних пейзажів. В творах “Симфонія заводу”, “Монтаж”, “Ужгород буде висотнім” та інших гармонія впорядкованого, злагодженого світу набуває яскравого поетичного змісту.

^{Ось вони — корифеї закарпатської школи живопису}

Глибокий і вдумливий труд художника в поєднанні з багатим і щедрим талантом за більш як три десятиліття натхненних творчих пошуків приніс Манайлові визнання і славу одного з провідних живописців краю. Та в доробку митця є чимало аспектів діяльності, кожен з яких по-новому висвітлює грані його таланту. В дні святкування 100-літнього ювілею митця глядач може розкрити для себе багатий і прекрасний світ його творчих захоплень. Це перш за все етнографія, народне мистецтво, на кропіткому вивченні яких базується і станкова, і плакатна, і книжкова графіка Манайла, його співпраця з артистами Закарпатського заслуженого народного хору, обласного музично-драматичного театру, цікаві монументально-декоративні вирішення.

Ще на початку 60-х років Федiр Манайло, працюючи в техніці монотипії, починає й успішно завершує дуже своєрідний експеримент, вперше почавши друкувати свої твори в повній кольоровій гамі. Застосувавши плавний, розмитий контур, митець надає їм неповторності і довершеності. А тематика їх взята з народного життя. Підмічено хвилини радісного зближення з красою, що робить манайлівські монотипії не тільки декоративними, а й наповнює їх глибоким філософським змістом.

Із захопленням монотипією у Федора Манайла в часі збігається і написання єдиного незакарпатського за тематикою циклу кримських акварелей. Митець не тільки виступає як художник з великим досвідом, професіонал високого рівня, а й привносить до них чисто своє сприйняття екзотичної природи півдня. Кримські краєвиди Манайла купаються в сонячному сяйві, дихають теплом, красою.

Пізніше, звернувшись до книжкової графіки в 1947 році, проілюструвавши перше в області видання повісті І. Франка “Захар Беркут”, митець неодноразово повертається до роботи над книжковими оформленнями. В їхньому числі: ілюстрації до творів Марка Черемшини та Ольги Кобилянської, цілого ряду збірок народного фольклору. В другій половині 50-х років народжується яскрава співдружність Федора Манайла з Антоном Кашшаєм, вершиною якої стала збірка “Народні балади Закарпаття”.

Варто згадати його величезну діяльність в галузі монументально-декоративного живопису. Фор-ескізи для мозаїчних панно, мозаїки для фасадів та фойє клубів, кінотеатрів, залів ресторанів, готелів, турбаз, автобусних зупинок. А проекти ресторанів-колиб залишаються незвичним явищем в художній біографії митця.

У роки створення музею народної архітектури та побуту він був одним з ініціаторів і активних організаторів цього культурного закладу, реалізовуючи тут свої глибокі знання архітектури, етнографії та побуту закарпатців. Тільки Манайлові можемо завдячувати тим, що не вмерло унікальне стародавнє народне мистецтво – декорування диньок.

Яскраву сторінку в житті Ф. Манайла становить його невтомна громадська діяльність. Він брав безпосередню участь у створенні Ужгородського училища прикладного мистецтва і був одним із перших викладачів цього навчального закладу, у створенні картинної галереї, працюючи заступником директора по науковій роботі, у створенні Закарпатського відділення Спілки художників. З 1948 року був головою спілки і віддав багато сил й енергії для організаційного і творчого зміцнення колективу художників. Протягом багатьох років очолював комісію по роботі з молодими художниками. Манайло — один із перших художників Будинку народної творчості, Закарпатського українського музично-драматичного театру, обласної філармонії, художник-графік книжкового видавництва “Карпати”. Упродовж усього життя величезну увагу приділяв педагогічній діяльності, молодому поколінню художників віддавав серце і душу, щиро радів кожному їх успіхові, підтримував і підбадьорював.

Особа і картини Манайла стали втіленням найголовнішої традиції закарпатської школи — традиції новаторства, самопоновлення, поривання до нових горизонтів. Ця традиція живе і розвивається у творчості художників як старших поколінь, так і молодих. І в ній – майбутнє нашого мистецтва. А в цьому русі є й частка життя і творчості Федора Манайла, улюбленого сина Закарпаття і одного з найвидатніших майстрів мистецтва ХХ століття.

Вікторія Фолтін, завідувачка Меморіального будинку-музею Ф. Манайла

19 жовтня 2010 року в Ужгороді буде проведено

цикл заходів до святкування 100-річчя Ф.Манайла:

о 14:00 год. в Меморіальному будинку-музеї (вул. Другетів, 74) відбудеться вечір вшанування пам’яті митця;
о 16:00 – покладання квітів на могилу художника;
о 17:00 – урочисте відкриття виставки у Закарпатському обласному художньому музеї ім. Й.Бокшая за адресою: пл. Жупанатська, 3.

Новини Закарпаття, Закарпаття онлайн.БЛОГИ