Чому одеського”губернатора” Едуарда Матвійчука визнали душителем української журналістики

[Total: 0    Average: 0/5]

Про Едуарда Матвійчука пересічний українець навряд чи знає багато. Цей виходець із Закарпаття запам’ятався хіба тим, що, вперше пройшовши до парламенту в 2002 році за списком «Нашої України», через рік перебіг до Партії регіонів. В Ужгороді з постаттю колишнього вчителя фізики в Ясінях та інспектора митниці в Чопі асоціюють чи не єдину російськомовну газету «Європа-центр», у якій він недовгий час значився шеф-редактором. Також із його іменем пов’язують торговий центр «Люксор». Ще Матвійчук був президентом ФК «Верховина». Ото, мабуть, усі відомі діяння депутата Верховної Ради з восьмирічним стажем.

Цю загалом непримітну особу Президент Янукович призначив 18 березня головою держадміністрації Одещини, найбільшої області в Україні, рівної за площею Республіці Молдова. За які заслуги? Матвійчук відповідав за результат президентських виборів на Одещині. Є результат — є посада. Цікаво, що за день до призначення всі пророкували відповідальне місце в стратегічно важливому регіоні «литвинівцю» Сергієві Гриневецькому. Однак, як подейкують, на аудієнції в Януковича представник Одещини, який очолював ОДА до 2005 року, дозволив собі надто самостійне мислення, і наступного ранку «губернатором» став Едуард Матвійчук.
«Западенець» Матвійчук кинувся спростовувати свою «українськість». Приміром, перед 9 травня висунув вимогу до мерії Одеси вивісити в місті червоні прапори. А раніше, вже за тиждень свого управління, Матвійчук видав розпорядження, за яким Одеська обласна адміністрація повинна вийти зі складу співзасновників газети «Чорноморські новини», що означало припинити частку свого фінансування. А це значить — приректи газету якщо не на моментальну смерть, то на повільне згасання. Не дивно, що Національна спілка журналістів внесла Едуарда Матвійчука в десятку найбільших душителів української журналістики.

Із сокирою на «Чорноморку»
«Чорноморські новини» — найстаріша газета регіону, якій уже перевалило за 90 років і котра пережила різні етапи у своїй довгій історії. Так, 1937 року було роз­стріляно трьох її редакторів, але газета все одно виходила. Видання друкувалося й під час війни, за що було нагоро­джене медаллю «За оборону Одеси». Десятеро журналістів «Чорноморки» загинули на фронті. Завжди «Чорноморські новини» були державною газетою і завжди — україномовною. По суті, це був голос української громади в переважно російськомовній Одесі. Другим співзасновником «Чорноморки» є трудовий колектив редакції.
«Чорноморка» отримувала певні дотації з обласного бюджету. Так само, як і російськомовні «Одесские известия», болгаромовна «Роден край», молдавомовний «Лучаферул», грецький «Одіссос» чи «Армянский вестник». Едуард Матвійчук із цього списку викреслив тільки україномовну газету. Мовляв, треба економити бюджетні кошти. При цьому «Одесским известиям» цьогоріч дотацію збільшили на 1,05 млн (до 4,33 мільйона гривень), тоді як «Чорноморка» претендувала лише на 820 тис. За переписом 2001 року, українську мову рідною визнав 61% жителів Одеської області. Північ Одещини — всуціль українська. Не рахуватися з цими фактами — ознака політичної сліпоти.
Без сумніву, рішення Матвійчука має зовсім не економічне підґрунтя. Це антиукраїнський, цинічний і викличний жест нового «губернатора». Мовляв, усі можуть мати дотації з обласного бюджету, окрім україномовної газети. Закарпатець Едуард Матвійчук у своїй антиукраїнськості йде ще далі. На всіх нарадах, публічних зустрічах (у тому числі прес-конференціях) він спілкується винятково російською мовою. У серпні на нараді щодо мінімізації пожеж, запитавши підлеглого Степана Возненка, що робиться для заборони спалення стерні й нічого переконливого не почувши, глава ОДА відрізав: «Встал, и кругом — вон!»
Матвійчук наче хоче змити з себе тавро уродженця Західної України, демонструючи антиукраїнськість, якої не дозволяв собі жоден керівник Одещини до нього. До виборів колишній учитель фізики в закарпатській Гуцульщині пообіцяв зробити російську мову в Одеській області «регіональною». І начхати, що мовне питання не належить до компетенції облдержадміністрації. Головне — прокукурікати перед виборами чергове антиукраїнське гасло.

Вісім образів «душителя»
Отже, «завдяки» історії з «Чорноморськими новинами» Національна спілка журналістів внесла Матвійчука до «топ-10» найбільших душителів української журналістики. Повний парадокс полягає в тому, що він сам є членом цієї самої НСЖУ. На особисте звернення до нього голови спілки Ігоря Лубченка «губернатор» не відреагував.
Колишній перебіжчик із «Нашої України» любить віддану йому пресу. У газеті міської організації Партії регіонів «Региональный вестник», у номері за 4 серпня, красувалося аж вісім (!) зображень Едуарда Матвійчука. По­дібного не дозволяли собі партійні бонзи навіть у комуністичні часи.
На одному з розворотів цього номера в усіх без винятку дванадцяти інформаціях ішлося про діяльність керівника області й Партії регіонів. Едуард Матвійчук «прізвал», «заявіл», «обратілся», «виразіл»… І так далі у схожому пафосно-канцелярському стилі. Не дивно, що в Одесі цього «губернатора» вже називають «Матвєєм Піарчуком».
При цьому містечковий «проффесор» уже не раз ви­ставляв себе на посміховисько. Якось у телевізійному інтерв’ю чиновник розмірковував про виховну роль патріотичної поезії радянської доби. Розповідав, що його улюбленим поетом є Роберт Рождественський, і цитував вірш «Жди меня», щиро вірячи, що він належить перу цього автора. Хоча цей хрестоматійний твір шкільної програми написав Костянтин Симонов.
Ще гірші в Едуарда Матвійчука знання російської мови, яку він так палко взявся захищати невідомо від чого. Увесь інтернет облетів запис обласного голови у книзі почесних гостей однієї з одеських шкіл, де він примудрився в одному реченні зробити кілька грубих помилок рівня перших класів. Зокрема, у словах «нашых» і «жыть» після «ж» і «ш» замість російського «и» написав «ы». Ото дав напуття школярам! А його прес-служба, певно, така ж «грамотна», сфотографувала те «мудре» побажання з особистим підписом «боса» та оприлюднила світлину на сайті ОДА.
Ільф, Петров, Бабель, Паустовський, Катаєв, певно, перевертаються у могилах. А дотепники відразу перехрестили Матвійчука в «губернатора Жы-Шы».
Прикро, що з цією людиною одесити тепер асоціюють Закарпаття. Край національної толерантності і тисячо­літньої традиції плекання свого українства навіть в умовах чужоземного панування.

Олександр ГАВРОШ, «Україна Молода», № 190 за 13 жовтня

“Чорноморські новини”

Comments are closed.