Чому МВФ важко вилікувати Україну від фінансової недостатності?
Розпочати пенсійну реформу, ввести пеню за борги по оплаті послуг ЖКГ, підвищити ціни на газ для населення в 2011 році, провести реформу адміністративного управління, енергетики (з метою збалансувати бюджет Нафтогазу), знизити витрати на рекапіталізацію банківського сектору і прийняти бюджет-2011 на основі прийнятого Податкового кодексу – в уряді стверджують, що всього цього вимагає МВФ, який нібито має намір виділити другий транш кредиту stand-by (перший транш був отриманий урядом у липні). Але чи так це?
Поточний сюжет
Уряду для покриття дефіциту бюджету необхідний мільярд доларів. МВФ готовий дати цей мільярд за умови прийняття Податкового кодексу , бюджету на основі цього кодексу і виконання умов, описаних вище. Більше того, початок пенсійної реформи і бюджет, прийнятий на основі нового кодексу, будуть хорошим сигналом для отримання наступного траншу кредиту, перспективи якого будуть обговорюватися в грудні.
МВФ задоволений тим, як йдуть справи. Ціни на газ підняті, скорочений дефіцит бюджету, погашається заборгованість по ПДВ. Тому уряд має всі шанси отримати гроші.
Є тільки один неприємний для Кабміну момент – вето на Податковий кодекс (на момент написання статті – ред.). Однак, як кажуть експерти, прийняття або неприйняття кодексу не дуже позначається на параметрах бюджету. Проект бюджету вже готовий і, як прогнозують, буде прийнятий легко. Він просто чекає свого часу. Тобто з точки зору макроекономічних параметрів, на які спирається МВФ, прийняття кодексу некритичне. Воно критичне з точки зору політичної. Прийнятий і підписаний президентом кодекс означає здатність уряду встановлювати правила гри. Таким урядам гроші дають охочіше.
Тому цілком можливо, що Кабміну вдасться умовити МВФ дати гроші і при непідписаному кодексі. Просто позиція Кабміну в цьому випадку буде слабшою.
Жупел
Насправді ніхто нікого не змушує звертатися по кредит до МВФ і, більше того, ніхто нікого не змушує виконувати його “вимоги”. Історія взаємин України і МВФ багата не стільки виконаними вимогами, скільки невиконаними. Приміром, вирішити проблему банку “Надра” уряд обіцяв ще в 2009-му, але так і не зробив цього. Обіцяв не приймати Закон “Про підвищення соціальних стандартів”, який тим не менше був прийнятий, не виконані вимоги щодо розміру дефіциту бюджету тощо. І це приклади тільки недавніх відносин, що вже казати про більш ранні колізії.
Тим часом в очах обивателя ситуація виглядає інакше. Уряд говорить трудящим: “Ну ви ж знаєте, нам потрібні бабки”. Трудящі погоджуються – ясна річ, бабки ж всім потрібні. Уряд заявляє: “Ось тут МВФ дає бабки, і дуже дешево, але вимагає від нас натомість (!!!) зробити те-то і те-то”. Тобто нам потрібні гроші, а Фонду – те, що він вимагає. Тому-то дві сторони і домовляються. Не важко помітити, що в такій картині МВФ виглядає якоїсь зовнішньою силою, яка диктує умови слабкому, бідному і нещасному уряду, якому так потрібні бабки.
Але насправді все це не так.
Що це таке
Логіка МВФ заснована на такій тезі: “Якщо у держави є проблеми, то, швидше за все, через те, що вона живе не по кишені”. Щоправда, це не означає, що у всіх, хто живе не по коштах, є проблеми. США, та і Євросоюз теж живуть не по коштах, але проблем у них (поки що) менше. Зате абсолютно точно можна сказати, що якщо у держави вже є проблеми, вона ніколи не зможе їх вирішити, якщо не буде розуміти, звідки що береться і що скільки коштує. Історія XX століття просто рясніє прикладами молодецької фінансової політики, яка приводила потім до краху грошової системи і серйозних політичних наслідків. Тому МВФ розглядає життя по коштах як головну умову того, що економіка почне видужувати.
Відносини МВФ і його позичальників будуються за схемою: “Якщо ви згодні, що пора починати жити по коштах, давайте будемо вирішувати, де ви витрачаєте найбільше і неефективно, і давайте будемо скорочувати ці витрати, не забуваючи і про збільшення доходів” .
Наприклад, наш Пенсійний фонд з його космічним дефіцитом у 60 млрд грн – приклад такої чорної дірки, в яку відлітають ресурси суспільства, які можна було б використати набагато ефективніше. Ті ж ціни на газ – інший приклад. Їх потрібно було міняти ще на початку 1990-х, коли це робили, наприклад, у Прибалтиці. Нинішнє підвищення цін на газ – це не вимога МВФ, а наслідок політики українських урядів, які багато років не наважувались на “непопулярний” крок. У будь-якому випадку конкретні способи рішення приймають уряди. МВФ не цікавить, як саме буде зменшено навантаження на держфінанси, яке приносить Пенсійний фонд. Це уряд, а не МВФ приймає рішення про підвищення пенсійного віку жінок.
Однак повторю: у суспільній свідомості справа виглядає так, начебто уряд вимушено діє під тиском МВФ.
Чим це погано
Такий стан справ, безумовно, поганий, і це перша (найбільш незначна) шкода, яку приносить МВФ самим фактом свого існування. Шкода ця складається в думці, що без “реформ, які нав’язує МВФ”, цілком можна обійтися. Пенсійні фонди можуть працювати, як і працювали, ціни на газ можуть бути такими ж, як і були, – таким виглядає світ, в якому є МВФ та його “реформи”.
У підсумку МВФ стає в очах громадськості козлом відпущення, він бере на себе значну частину провини, яку за інших обставин мали заслужено нести уряди. Це дозволяє багатьом продовжувати голосувати за популістів, тим самим продовжуючи потреба економіки в реформах… і МВФ.
Гірше того, іноді, як у нашій історії середини 1990-х, справа доходить до того, що “під МВФ” (та інші західні структури) створюються цілі потьомкінські політичні системи, в яких діють злісні вітренки чи комуністи, які нібито заважають нашим урядам проводити реформи. Усіх цих соціалістів з їхніми величезними рейтингами охоче демонстрували переляканим іноземцям, переконуючи їх давати гроші, але нічого не просити взамін.
Нарешті, МВФ – не комерційний банк, а бюрократична контора. Відповідно, для нього, як і для будь-якої контори, метою є не вирішення питання, а процес його рішення. З іншого боку, контрагентами МВФ виступають точно такі ж бюрократичні контори – уряди. Їх позиція диктується тими ж мотивами процесу – рейтингами і звітністю. Завдання урядів – отримати гроші зараз. Реформи і їх наслідки, які настануть потім, – це вже не до них.
Чому це так
МВФ, як відомо, є дітищем Бреттон-Вудської системи, в якій долар був прив’язаний до золота, а всі інші валюти фіксувалися щодо американського грошового знака. МВФ, що складався з внесків країн-учасниць, грав у цій системі інструментальну роль. Він перетворився на якусь самостійну силу вже після краху Бреттон-Вудської системи, коли курси паперових валют почали вільно встановлюватися державами і ринками.
Така система може працювати сама по собі лише в тому випадку, якщо з неї повністю виключені держави з їх пристрастю емітувати що попало. Але якщо держави “володіють” грошима і вільні міняти їх поточну вартість щодо інших грошей як завгодно (в основному, звичайно ж, девальвувати), то рано чи пізно виникне потреба в якомусь міжнародному слюсар-сантехніку, який би зашпаровував течі і пробивав пробки. Одним з таких сантехніків і став МВФ.
Сама концепція вільних курсів створена на макроекономічному підході, в основі якого лежить ідея економічної рівноваги. Ця модель працездатна в певних умовах, і більшість реципієнтів МВФ її сповідує.
Де працює, а де не працює
Критики МВФ (які, принаймні в нашій країні, набагато гірше самого Фонду) часто не знають про те, що до допомоги цієї організації нерідко вдавалися і цілком розвинені країни і робили це досить успішно. Відомі в основному невдачі МВФ, і ці невдачі майже завжди відбувалися в країнах, досить далеких від демократичних ідеалів”.
Цей взаємозв’язок не випадковий. Макроекономіка, як модель, припускає, що держава економічно нейтральна. Проблема уряду взагалі не розглядається в задачнику МВФ, більше того, він вважається не економічним агентом (або набором агентів зі своїми інтересами), а незалежним і абсолютно ефективним інструментом. Тому зрозуміло, що чим далі від класичної демократії та чи інша держава, тим менш придатною стає модель, яку використовує МВФ для своїх реципієнтів.
Гірше того, недемократичні держави як Україна з часом привчаються обставляти справи так, що з точки зору агрегатів, на які так здатний макроекономічний підхід, все виглядає добре, а насправді нічого не змінюється. Прикладом можуть служити наші позабюджетні фонди.
Продуктивна ідея тут наступна: уряд має жити по коштах. Тільки в такій ситуації він в змозі хоч якось планувати економічну політику (особисто я в це не вірю, але нехай буде) і приносити користь. Якщо ж агенти уряду мають постійний дохід від своєї діяльності у вигляді позабюджетних фондів, то в уряду губляться стимули до корисної діяльності. Грубо кажучи, йому і так добре.
Ідея ж МВФ полягала в тому, що у нього не сходилися агрегати, і виною тому були позабюджетні фонди. Міжнародний валютний фонд довго воював з нашими урядами з цього приводу. Підсумок, наскільки можна судити, такий: позабюджетні фонди збереглися, але їх вдалося заштовхати в агрегати, які використовує МВФ. Всі задоволені.
Зрозуміло, що правильним рішенням є ліквідація цих фондів незалежно від того, чи можна їх заштовхати в макрокономічні агрегати, чи ні.
А чи може бути від нього користь
Звичайно, найкраще, щоб ніякого МВФ не було. У цьому випадку уряд мав би лише власними ресурсами і “реформи” рано чи пізно відбулися б. І не виникало б ілюзій щодо того, що без них можна обійтися.
З іншого боку, МВФ або щось подібне йому обов’язково буде існувати в світі, в якому держави виробляють гроші з повітря. Відповідно, завжди будуть спокуси звернутися до таких структур “по допомогу”.
З третього боку, МВФ все-таки чогось навчається. І незважаючи на те що Фонд як бюрократична контора не здатний бачити тривалу перспективу і працювати на неї, в короткостроковій перспективі він може бути корисним. Нестабільність і кризи нікому не потрібні, і це достатній стимул навіть для бюрократів.
Правда, якщо всерйоз задуматися про те, за яких умов МВФ міг би принести Україні користь, то виникає малореальна картина. Це має бути уряд, який не мислить категоріями рейтингів і звітності і працює на довгу перспективу. І, страшно сказати, діє в інтересах країни. Цей уряд має повну підтримку і парламентської більшості, і президента, і підтримку на місцях.
У такому разі кредити МВФ можуть бути корисні в тактичному плані – для полегшення реформ. Тобто в тій ситуації, коли саме уряд зацікавлений у винищенні позабюджетних фондів, а у МВФ якраз через них агрегати не сходяться. Тільки такий збіг інтересів є продуктивним, і майже неймовірним для такої корупційної країни, як Україна.
“Контракти”