Закарпаття: Мурувати грубки в хатах найкраще із перепаленої цегли
Перебуваючи нещодавно у гірській Абранці на Воловеччині, зайшов до місцевого жителя Едуада Костю. Цей молодий газда, майстер на всі руки, звів новий будинок. Ніби й невеличкий, а гарний такий, чепурний. Відразу бачиться, що зводив дім досвідчений будівельник, бо, як мовиться, тут усе на своєму місці. Зайшовши в оселю з холоду, звернув увагу на неабиякий комфорт: у кімнаті було тепло та затишно, наче надворі у Петрівку.
З’ясувалося, що господар сам змурував піч, яка напрочуд добре обігріває кімнату. Подібні є і в інших приміщеннях, де також дуже тепло. «Наразі альтернативи такому опалюванню немає, — зауважив газда. – І дешево, і надійно. Ні газу, ні електрики мені не потрібно. Усе це нині дорого коштує».
Перш, ніж мурувати грубку, Едуард Костю все до найменших дрібниць прорахував, бо досі йому ніколи не доводилося займатися цією справою. Розпитував, правда, у старих майстрів, що зводили печі та грубки десятиліттями, однак якогось особливого секрету вони йому не розкрили. «Я вправно припасовував цеглину до цеглини, — зізнається він, — ні метушні тобі, ні зайвих рухів, все чітко. Якщо взявся за кельму, то мусив зробити все, мовити б, як книжка пише. Передовсім уже вкотре оглянув приміщення, поміряв, прорахував до міліметра і лише тоді став зводити конструкцію. У такій відповідальній справі точність понад усе. Насамперед мені потрібно було знайти оптимальне співвідношення довжини печі та комина, бо тільки тоді буде відмінна тепловіддача і добра тяга. Я хоч робив це вперше, та досягти цих параметрів вдалося. Результат бачите самі.
Дрова у грубці горять добре. Що стосується матеріалів, то грубки найкраще виходять із перепаленої цегли. Так мурували наші предки, так роблять і нинішні справжні майстри. Тому кожний газда, хто хоче мати надійну піч чи грубку, мусить заготовити некондиційну цеглу. Точніше, таку, яка б нагадувала не глину, а перепалене скло. Тільки такий матеріал посприяє тому, що у вашій оселі буде комфортно».
У таких верховинських селах, як Верхні чи Нижні Ворота, Підполоззя, Жденієво, Лази, вже кілька років є газ. Досі всі місцеві жителі грілися газовими конвекторами, купували котли та налагоджували парове опалення. Однак нині часи докорінно змінилися. «Я щасливий, що не викинув кахельну грубку, коли провів газ, — каже пан Василь з Верхніх Воріт. – Дозволити собі тепер опалювати будинок газом не можуть навіть ті, хто їздить на заробітки і має чималі гроші, не те, що пенсіонери, багатодітні родини та безробітні. Он мій сусід розібрав грубку відразу, як тільки купив газовий котел і змонтував опалення, а нині гризе собі лікті. Тепер чекає своєї черги, бо майстер із сусідніх Лазів у цю пору нарозхват. Треба заново змурувати кахляну піч у будинку та у літній кухні. А це неабиякі витрати. Однак платити щомісяця великі гроші за опалення будинку – це ще більша і надто дорога розкіш».
Згадали про старий дідівський спосіб опалення осель не тільки на Воловеччині, але й на Мукачівщині та Іршавщині. Приміром, жителі села Дешковиця Іршавського району ще ранньої осені заготовили собі дрова. Не дрімають і у Загатті, Броді, Смологовиці, інших селах Іршавщини, а активно доправляють дрова з лісу додому, поки ще не випав великий сніг. Хоча після здорожчання газу влада обіцяла субсидії, та із селян їх майже ніхто не отримує. От і виходить, що порятунок потопаючих виявився справою рук самих потопаючих. Отак, рятуючись від газової дорожнечі, все повернулося на круги своя.
Віталій ПУМПИНЕЦЬ, Новини Закарпаття