Закарпатець, капітан міліції у відставці Василь Пальок: “У Чорнобилі ми щодня їли червону рибу…”

Минулого тижня Україна вшановує загиблих та живих ліквідаторів аварії на ЧАЕС. Першими у чорнобильське радіаційне пекло, разом із пожежниками, кинулися й працівники міліції. Серед сотень закарпатських правоохоронців два з половиною місяці провів там і наш нинішній співрозмовник – капітан міліції у відставці Василь Пальок, голова організації ветеранів ОВС Ужгородського міського управління міліції.

ПІСЛЯ АФГАНУ – В ЧОРНОБИЛЬ

– Василю Васильовичу! Як ви потрапили у Чорнобиль?

– Коли сталося чорнобильське лихо, я проходив службу в Збройних Силах України, в ужгородському піхотному полку на вул.Горького. На той час я вже мав за плечима Афганістан, де служив у 1980-1982 роках. І от у грудні 1998-го зібрали нас і сказали, що всіх “афганців” у терміновому порядку направляють в Чорнобиль, на ліквідацію аварії на ЧАЕС.

Прибув я на місце, був призначений на посаду начальника секретної частини спецбатальйону, який дислокувався за 70 км від самого атомного реактора в Прип’яті. У 70-кілометровій зоні стояли не тільки ми, а й всі військові частини.

Через день виїжджали ми в Прип’ять для проведення дезактивації різних об’єктів: заводу з виробництва радіоприймачів, теплиці, дитсадків, шкіл. За кожен робочий день платили нам 5-кратний заробіток.

 

 

 

 

 

“ЧОРНОБИЛЬСЬКИЙ” ПРИСМАК ЙОДУ

– Чим вразив вас Чорнобиль?

– Спершу нам здавалося, що нічого особливого в повітрі немає: ні запаху, ні кольору. Все нормально, тиша, спокій. Видали нам пов’язки, дозиметри. У мене було відділення дозиметристів, які вимірювали територію, де працювала рота. У відповідному журналі записували, скільки солдат “хапнув” радіації за годину. Працювали ми так зранку до обіду, їжу нам привозили на місце. Чотири години попрацювали, й поверталися в частину. Але з часом прийшло розуміння, що в повітрі є щось недобре – в роті постійно відчувався присмак йоду… Сніг теж мав специфічний колір. А на околиці Прип’яті – так званий Рудий ліс, обпалений радіацією… .

– Чи давали вам вино або “50 грамів” від радіації?

– Ні, спиртного не було, зате щодня давали нам часник і червону рибу… Це вже коли я повернувся додому, то почав пити сухе червоне вино, яке, кажуть, допомагає від радіоактивного зараження.

– А хто був з вами із Закарпаття?

– Секретарем комсомольської організації нашого батальйону був лейтенант Юрій Перебзяк зі Сторожниці, на жаль, нині покійний…

ЗДОРОВ’Я ВЖЕ НЕ ТЕ

– Як позначився Чорнобиль на вашому здоров’ї?

– Доки молодий був, не відчувалося, але з часом, років через п’ять, дало про себе знати. Великих проблем я, хвала Богу, поки не маю (допомагають, мабуть, щорічні санаторії), але відчуваю: здоров’я вже не те, сили втрачаю. Я за тих 2,5 місяця “хапнув” 21 рентген. Хоча скільки там було насправді, ніхто не знав. Дозиметри як нам видали, так ніхто їх не перевіряв – не хотіли правду казати. А записували в середньому: виміряли радіацію, помножили на кількість годин і всім однаково записали, хоча в радіусі ста метрів опромінення могло й суттєво різнитися в різних місцях. Скажімо, промили ми водою теплицю, порошком засипали. Виміряли радіацію – упала, а через годину – знову та сама. Шкода праці та людей.

Достовірної інформації, що таке радіація, тоді не було. Поставили завдання, вказали об’єкт – іди виконуй!

“ЧОРНОБИЛЬ МЕНІ НЕ СНИТЬСЯ”

– Як ви нині, з плином часу, розцінюєте ті події? Чи треба було гнати в чорнобильське пекло тисячі людей, молодих хлопців-міліціонерів, військових, пожежників?

– А хто крім нас, людей у погонах, міг тоді вирішити поставлені завдання з дезактивації території, вивезення людей та майна? Це наша чоловіча робота. Наказала держава – ми й виконали. За що нас і нагородили (особисто я одержав за Чорнобиль медаль “За відзнаку у військовій службі” ІІ ступеня). Ми чесно зробили свою роботу. Це тепер можна філософствувати, треба було того чи ні…

– Чи сниться вам Чорнобиль?

– Якось ні. Більше іноді сниться мені Афганістан, де я провів два роки. Мабуть, війна залишила сильніший відбиток у моїй психіці, ніж Чорнобиль.

Володимир ПАВЛЮХ, ВЗГ УМВС України в Закарпатській області

zakarpatpost.net