Закарпаття: Жертвами домашніх тиранів найчастіше стають жінки та діти

Раніше вважалося, що благополучних сімей у нас значно більше, ніж сімей алкоголіків, нероб чи просто неосвічених людей з брутальною поведінкою, для яких є звичним насильство щодо жінок та дітей. Змалку кожен з нас засвоював істину: «Сміття з дому виносити не можна!» А це означало повне замовчування того, що відбувалося за зачиненими сімейними дверима.

Нам, правоохоронцям, нерідко доводиться стикатися із злочинною поведінкою підлітків. При цьому дивуємося, як так могло статися, оскільки дитина — із благополучної родини, її батьки відомі і поважні люди. Але найчастіше з’ясовується, що в дитинстві таке чадо було свідком приниження матері, навіть побиття або цей підліток сам не раз ставав жертвою домашнього насильства. І тепер свій негативний досвід (а для нього норму поведінки) переносить у власне життя.

Ситуація, коли насильство в сім’ях стало майже буденним явищем, завдає великої соціальної та моральної шкоди суспільству. Виховання дітей в умовах насильства призводить не лише до втрати найдорожчого для людини — життя та здоров’я, а ще й програмує нове покоління на здійснення насильства, утвердження аморальних стандартів поведінки в сім’ї, колективі, у суспільстві в цілому.

Насильство в сім’ї відбувається незалежно від релігії, раси, сексуальних вподобань, професійного та освітнього рівня. Особи, які чинять насильство, намагаються одержати владу та контроль над їхніми близькими партнерами.

Протидія домашній тиранії вимагає від працівників служб соціального забезпечення, правоохоронних органів, громадськості, постійних зусиль, спрямованих на попередження та розкриття злочинів, скоєних у сімейному середовищі.

Крім цього, досить непросто відрізнити насильство від конфліктних ситуацій, суперечок, які виникають в будь-якій родині та є підгрунтям для подальшого розвитку здорових сімейних стосунків. Ситуація ж, коли основним способом вирішення тих чи інших спірних питань стає принцип: «Хто сильніший, той і має рацію» або головною метою є не стільки дійсне вирішення проблеми, скільки доказ власної переваги за будь-яких умов та будь-якими способами, є благодатним підгрунтям для виникнення насильницьких стосунків. До того ж, для фіксації сімейного насильства в подружніх стосунках має бути наявним елемент агресії, тобто мотивації заподіяння шкоди.

Як свідчить практика, близько половини сімейно-побутових конфліктів залишаються латентними (прихованими) аж до моменту скоєння злочину, тобто потерпілі не бажають, а найчастіше соромляться повідомляти про факти насильства в сім’ї чи не вірять у можливість реальної допомоги з боку правоохоронців. Тому одним з основних завдань державних органів виконавчої влади, громадських організацій, органів внутрішніх справ є протидія насильству в сім’ї, а також роз’яснення населенню, що приховування подібних фактів робить можливим скоєння таких злочинів і надалі.

Від того, наскільки чуйно, зважено та відповідально будуть ставитися до цієї проблеми всі органи та установи, на які законом покладено здійснення заходів з попередження насильства в сім’ї, значною мірою залежить моральне здоров’я суспільства.

За статистикою, близько 90 % потерпілих від насильства в сім’ї є жінки та діти. Протягом 2010 року в Ужгородське МУ УМВС надійшло 160 звернень від жертв домашнього насилля. Майже всі з них від жінок, лише два звернення від чоловіків. До речі, наразі на профілактичному обліку міської міліції перебуває 93 особи.

Зокрема, торік надійшло шість заяв від матерів про те, що їхні чоловіки б’ють дітей. А в одному випадку п’яний батько вдома так побив неповнолітнього сина, що малого довелося госпіталізувати. Мав місце і випадок, коли у міліцію звернулася 12-річна дівчинка. Дівча було геть перелякане, бо, як з’ясувалося, над нею систематично знущається вітчим, а останнього разу навіть побив. Траплялися випадки, коли мати змушувала своїх дітей займатися жебракуванням. Лише в цьому році в Ужгородське МУ звернулося десять жінок із заявами, що їхні чоловіки або співмешкаці систематично влаштовують вдома скандали. При цьому вони ще й погрожували їм фізичною розправою. Був також випадок, коли заяву написав літній чоловік. Його побив власний син.

Усі особи, які вчиняли насильство над членами своєї родини, притягнуті до адміністративної відповідальності за ст.173 позн.2 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Людмила ФЕЄР, Ужгородське МУ УМВС України в Закарпатській області