Закарпаття: Кінець спекулятивного життя, або Влада таки застосує Владу

[Total: 0    Average: 0/5]

Минулого понеділка у залі засідань Паладькомарівської сільради відбулось  виїзне розширене  засідання робочої  групи з питань легалізації заробітної плати та зайнятості населення. Здавалося б, – звична річ, адже не секрет, що не всі підприємці в районі свідомі настільки, що стовідсотково дотримуються «букви» закону саме в даних питаннях.
Поштовхом до нинішнього діалогу в такому доволі широкому форматі, адже, окрім заступників  керівника району, начальників підрозділів РДА, податкової, фонду соцстраху,  санепідемстанції були присутні й в.о голови РДА Руслан Чорнак, міжрайонний прокурор Іван Цар, начальники Ужгородського райвідділу УМВС Віталій Шимоняк та Держкомзему Василь Гутич, стало  звернення Паладькомарівського сільського голови Йосипа Іллара до райдержадміністрації. Голова просив, зокрема, провести роз’яснювальну роботу серед суб’єктів господарювання щодо організації та здійснення ними підприємницької діяльності в с.Малі Селменці.

І тут варто сказати кілька слів стосовно історії, а відтак, – зародження підприємницької діяльності в цьому унікальному селі, щоб читач не загубився в хитросплетіннях його спекулятивного життя. Як відомо, у грудні 2005 року в селі було відкрито пішохідних перехід через держкордон. Із Словаччини в Україну ринула хвиля бажаючих поповнити свої продовольчі та промислові запаси на наших вітчизняних ринках. Тим більше, що ціни в Євросоюзі, членом якої була тоді вже й Словаччина, не вельми сприяли купівельній спроможності пересічного словака. А в Україні за порівняно невеликі, як для них, гроші була реальна можливість закупитися таки солідно.

Саме  у той час найбільш підприємливі жителі цього прикордонного села одразу збагнули що й до чого, й почали на власних обійстях відкривати «бутіки», міні-маркети, «абецешки». Їх кількість збільшувалася в геометричній прогресії. Згодом приміщення, які були поспіхом переобладнані під торговельні точки, власники почали здавати в оренду.

Здавалося б, люди мають роботу, створюють нові робочі місця тощо. А отже – всі у виграші: й сільська скарбниця, й підприємці. Ось тут і вся заковика: в даному випадку вийшла гра в одні ворота, без жодних правил. Річ у тім, що близько 90 відсотків суб’єктів господарювання не легалізували свою діяльність, тобто діють незаконно. А, отже, сільський бюджет щороку втрачає тисячі і тисячі гривень.

Варто нагадати, що зустріч із місцевими  підприємцями вже третя за рахунком. Остання відбулася два роки тому, під час засідання колегії  райдержадміністрації. Тоді, до слова, бажаючих поспілкуватися з керівництвом району можна було перерахувати на пальцях рук. Нині ж підприємців було зо три десятки. Тональність, загальну спрямованість розмові задав заступник голови РДА Анатолій Черниченко. Він одразу зазначив, що ця зустріч має розставити усі крапки над «і». Адже, за словами Анатолія Максимовича, далі тягнути вже просто не можна:

– У  вас було достатньо часу для легалізації  свого бізнесу. Дуже прикро, що ви так  і не зрозуміли, що ми (влада) від  вас хотіли. Повірте, найпростіше, найлегше вас закрити, адже порушень – безліч, проблем – ще більше. Але ми робимо ще один крок назустріч, і пропонуємо разом виробити спільну позицію щодо вирішення існуючої проблеми.

Активну та доволі жорстку позицію прокуратури  присутні мали змогу почути  з вуст міжра-йонного прокурора Івана Царя. Він, зокрема, зазначив, що ще на початку жовтня минулого року була проведена перевірка діяльності суб’єктів господарювання в даному селі, результати якої могли призвести до кардинальних рішень. Однак, як зізнався Іван Іванович, тоді був прийнятий компромісний варіант – не лобіювати проблему до нового року. Але нині питання постало надгостро, й від-тягувати з його вирішенням нема куди:

– Повірте, ми можемо ініціювати зне-сення всіх прибудов через суди, – каже, – але це не вихід. Кожен має навести порядок із документами, щоб під час перевірок не метушитися. Пропоную в місячний термін всі проблемні питання узаконити і привести свою діяльність відповідно до вимог законодавства. А ще –  відповісти нині присутнім керівникам на таке питання: що ж заважає всім легалізувати свою діяльність?

Уважно вислухавши ці виступи, присутні підприємці помітно пожвавішали, адже, за словами  Олександра Селеша, зрозуміли, що районна  влада хоче допомогти. Одразу до розмови  долучилися й інші. З їх розповідей випливало, що вони з задоволенням підпишуть угоди та легалізують діяльність, деякі наразі цим і займаються. Але каменем спотикання можуть стати терміни, які були озвучені. Адже не секрет, щоб «виходити» хоча б один дозвільний «папірець», потрібен майже рік. Інші казали, що вклали значні кошти, й зайвий ризик може бути не виправданий і т. д. і т. п.

Слово взяв в.о. голови райдержадміністрації Руслан Чорнак. Він запропонував альтернативу: виділити земельну ділянку в селі під базар, куди й пропонував перенести всі торгові ятки, господарі яких так і не змогли впорядкувати документи, чи домовитися з орендодавцями щодо зміни цільового призначення прибудов на власному подвір’ї:

– Але, де гарантія, що «шанхай», який існує  нині, не буде далі продовжуватися? – веде далі Руслан Васильович. – Адже орендодавці запропонують свої приміщення іншим, менш вимогливим та поступливішим наймачам. У той же час, якщо ви дійсно хочете працювати легально, ініціатива та пропозиції виходу з цього зачарованого кола має виходити від вас.

Не  варто боятися й залежності від  сільради, бо здійснювати підприємницьку діяльність на території органу самоврядування і бути незалежними – нонсенс. Краще якнайскоріше відмовитися від несплати податків. А практику – заплатив 200 гривень і роблю що хочу, взагалі забути назавжди. Слід усвідомити, що жити й працювати за принципом: «Усе життя не платили, то і не платитимемо» – вже не вийде.

Виступали на засіданні й інші представники держструктур. У кожного з них  було чимало претензій до підприємців. Одним із останніх виступив на зібранні начальник Ужгородської МДПІ Тарас Триндяк. За словами Тараса Михайловича, він є учасником вже втретьої такої зустрічі. На першій конструктивної розмови так і не вийшло, під час другої спостерігалося покращення розуміння з боку підпри-ємців, а ось ця – засвідчила, що ситуація ніби завмерла:

– Вам  тут працювати, і саме ви маєте  подумати над варіантами, чи створювати якесь комунальне підприємство чи асоціацію. Варто зауважити, що тут потрібен проект, розрахований на тривалу перспективу. У більшості з вас нині нема дозволу на тор-гівлю, який має відповідати всім правилам здійснення діяльності. Саме в цьому документі об’єднані питання структур, які мають претензії до вашої діяльності.

Можна було б піти шляхом найменшого супротиву, й анулювати ще ті, які залишилися. Але якщо ми візьмемося за це, уникнути ефекту доміно не вдасться. Хоча, одразу застерігаю присутніх, що вже наприкінці I кварталу питання збереження дозволів на торгівлю буде поставлено руба; разом із сільрадою ми приймемо рішення про відкликання даного документу. Стосовно інших кричущих фактів порушення законодавства, хочу сказати наступне. По-перше, питання легалізації найманої праці всі підприємці мають вирішити протягом одного-двох днів. Жод-ні зволікання чи компроміси тут не припустимі. По-друге, всі пропозиції від вас, сільради та адміністрації щодо варіантів форм подальшої співпраці мають бути обговорені та затверджені у місячний термін. Все інше зможете вирішити протягом наступних 2 місяців.

Підбиваючи  підсумки майже двогодинного засідання, наголошувалося на термінах усунення недоліків у діяльності суб’єктів господарювання в селі: до кінця тижня – легалізація працівників, місяць – на створення структури і винесення яток за 300-метрову зону від кордону. А вже за два місяці у Малих Селменцях пройде тотальна перевірка всіх підприємців.

Розмова була емоційною, доволі жорсткою, але  й відвертою. Що з цього вийде, обов’язково розповімо зі шпальт «Вістей Ужгородщини».

P. S. Уже після зустрічі  один із підприємців розповів мені свою історію ведення бізнесу. Пан Ігор – військовий пенсіонер, ужгородець. Свою справу розпочав чотири роки тому. Останні два – орендує приміщення в місцевої жительки, на подвір’ї якої винаймають кімнатки ще двоє підприємців.

– Таких як я, у селі понад 80 відсотків – веде далі Ігор. – Ми щомісяця платимо по 300 доларів за оренду. Отже, газдиня за три приміщення має чистими 900 «зелених». Але я про інше. Коли постало питання про легалізацію мого бізнесу, я підійшов до неї й попросив надати офіційний дозвіл, який засвідчував би моє законне перебування, а відтак – і діяльність у неї на подвір’ї. І знаєте, що я почув у відповідь: «Щось не подобається, – забирайся!».

І як, скажіть мені, після цього працювати? Повірте, це в перші  роки тут зароблялися «шалені» гроші, нині великих заробітків немає. Але вже є своя клієнтура, налагоджена співпраця з постачальниками тощо.

Я обома руками «за» створення якоїсь структури на довготривалу перспективу і  за винесення всіх «точок» на окремо виділену ділянку. Так працювати, як почали в цьому році, переконаний, більшість із нас не хоче: всі метушаться, одні – закриваються, інші – перепрофільовуються. Ніхто не знає, що з ним та його бізнесом буде завтра. Адже, якщо щось, усі потрапимо під загальний «каток». А ми хочемо працювати, і робити це легально. І, повірте, якщо районній владі вдасться таки навести порядок  у цій справі, це стане могутнім поштовхом вирішення схожих проблем у інших селах. А за такого розвитку подій виграють всі зацікавлені сторони.

Тетяна  Фаліс, “Вісті Ужгородщини”

Comments are closed.