Міжгірчанин Юрій Лазір старостував на весіллях на Закарпатті, Хмельниччині, Львівщині, Франківщині, Дніпропетровщині…

[Total: 0    Average: 0/5]

Свого часу був тамадою на весіллі батьків, нині одружує їхніх дітей. А найбільший гонорар, який привіз з весілля, — 20 тисяч гривень.

“Я старостував на Закарпатті, Хмельниччині, Львівщині, Франківщині, ба навіть на Дніпропетровщині. Інколи протягом тижня доводиться проводити аж три весілля, — Юрій Юрійович гортає альбом, у якому зібрано фотографії з усіх проведених весіль. — Бути тамадою — складна наука, та головне — зрозуміти публіку, а для цього слід знати місцеві традиції й звички. А вони навіть у сусідніх районах різняться.

Приміром, на Ужгородщині староста веде лише весілля, а на Міжгірщині — починає із викупу нареченої та присутній на вінчанні і цілком головує на весіллі. На Львівщині та Франківщині — половину конкурсів проводять музиканти”.

Пан Лазір мешкає в Торуні, на Міжгірщині. За фахом він вчитель історії, а бути тамадою для нього хобі, якому присвятив життя. Ази “весільної науки” почав опановувати ще на своєму весіллі, за два тижні успішно склав іспит.

“Із дружиною Марією ми разом із 28 лютого 1981 року. Живемо душа в душу, виховали двох чудових синів. На нашому весіллі старостував її двоюрідний брат, колишній директор місцевої школи. А вже за два тижні було весілля у моєї дружки, от і запросили мене. Відтоді щотижня свадьбую! — сміється чоловік. — Є й кому передати досвід. Мій молодший син Юрко цікавиться обрядами. Мабуть, перейме традицію і стане тамадою”.

Та це лише на перший погляд здається, що старостувати легко. Буває, на весіллі тамада й чарчини не перехилить. А пан Лазір через своє хобі ледь не поплатився кар’єрою.

“1985-го, коли вийшов славнозвісний антиалкогольний закон, на мене написали анонімку, — згадує. — Якось старостував на весіллі у своєї куми, а на другий день викликали мене до райкому партії. Мовляв, надійшов “сигнал”, що я порушив антиалкогольний закон. А на той час я був головою сільради і, звісно, партійним. Після розгляду моєї персональної справи на бюро райкому виключили з партії та позбавили посади…”

Нині у тамади — щільний графік, у журналі бачу замовлення аж на півроку наперед. А найвища нагорода — подяка від батьків та молодят. Особливо йому подобається звичай, що побутує на Франківщині та Львівщині: наприкінці весілля батьки молодят просять усіх гостей встати, щоб вшанувати весільного старосту і разом заспівати йому “Многая літ!”

“Не пригадую бодай двох схожих весіль. Кожна церемонія особлива, на кожній чимало нових знайомств. Нині мені 55, та як надіваю весільного рушника, немов 30 років скидаю! Був весільним старостою у батьків, а нині веду до вінця їхніх дітей. Скоро почну одружувати онуків, — жартує невгамовний оптиміст. — А найбільший гонорар, який привіз з весілля, — 20 тисяч гривень. Вранці приїхав додому з Міжгір’я, де вів обряд, — а за радянських часів старості платили не грошима, давали тайстру: кільце ковбаски, грудку сиру, шмат будженички, пляшку горілочки та коньяку, — поклав пакунок у коридорі і мерщій до ліжка.
Не встиг задрімати, як будить мене перелякана дружина. Каже, що це ти з весілля привіз цілий пакунок грошей. Я мерщій до господарів, а вони й гадки не ймуть, мовляв у нас жодної пропажі. Виявилося, що батьки молодят позбирали у пакунок весільні конверти з грошима, а вранці переплутали й зверху поклали гостинці і віддали усі весільні гроші тамаді!”

Еліна САВИЦЬКА, „Експрес” № 11 (5588) 03 — 10 лютого 2011 року

“Міжгірський район”

Comments are closed.