Темні кутки закарпатської утопії

Автор плекає радше інтерес, ніж симпатії до подібних суспільних феноменів. Про ілюзії і зовсім не йдеться. Саме тому досі наполягає на думці, яку озвучив близько місяця тому: Закарпаття сьогодні нагадує утопію, хай і збудовану за конспектами Макіавеллі.
Як вже зазначалося, її ідейний натхненник – Віктор Балога. Творці – лідери провідних політичних сил краю: Єдиного Центру, Партії регіонів, Батьківщини, Фронту змін.

Звісно, доклалися й інші. Скажімо, Сергій Ратушняк та Банкова. Або міліція та суди. Мало не найбільше доклалися закарпатці. Та доля краю нині в руках саме у тих, хто вказаний у попередньому абзаці.

До формальної повноцінності утопії не вистачає останнього пазлу – голови Ужгородської РДА. Та попри це, вона уже функціонує, відтворюючи власні характеристики.

Найперша – це, звісно, політична стабільність.

Фронт змін, який в обласній раді виконує роль опозиції, є радше гарантом стабільності, ніж її поборником. Зрештою, як і загалом у країні.

Власне, відсутність реальної опозиції – це перший темний куток утопії. Щоправда, в іншому разі вона не існувала б. Така вже природа утопічності: усі мають бути в одному човні, або принаймні так має здаватися.

Сподіватися, що вакуум критичних думок заповнять засоби масової інформації – наївно. Значна частина з них були прямим чи опосередкованими творцями утопії, а тому теж потрапили у човен.

Видання, від яких варто було б очікувати на критичність, на неї не спроможні. Як доказ – Еверест невиправданої «чорнухи» на останніх місцевих виборах.

А йдеться про критичність, як суспільний запит на об’єктивну оцінку дій та рішень з точки зору інтересів громади.

До прикладу, що ненормально виділяти з обласного бюджету 4 мільйони гривень на ремонт будівлі на Площі Народній 4, коли не вистачає коштів, аби до кінця відновити помешкання жителям однієї з п’ятиповерхівок в Мукачеві.

Або хоча б, що ненормально виділяти на утримання автопарку ОДА 1 мільйон гривень, а на допомогу постраждалим від вибуху в Мукачеві лише 40 тисяч. Це при тому, що навіть з міського бюджету виділили у 6 разів більше.

І це другий із темних кутків утопії, – коли критичну інформацію про світ навколо буде вкрай важко відкопати з-поміж тотального піару – «чорного» чи «білого».

Політична стабільність продукує ще один – вже третій темний куток утопії. Необхідність постійного узгодження дій з іншим передбачає мізерну можливість абсолютного задоволення інтересу. Останнє ж бо є чи не головною загрозою руйнації утопії зсередини.

Так само небезпеку для утопії становить і закономірне прагнення когось підпорядкувати її собі, себто стати абсолютним монополістом на владу й рішення. Ось тут вже майбутнє Міста Сонця залежатиме, насамперед, від зовнішніх сил, і з огляду на ситуацію в країні, найбільше – від Адміністрації, або якщо геть точно, то від Президента.

Разом з тим, утопія дає можливість згуртувати Закарпаття.

До прикладу, зі зміною очільника в Ужгороді мали би зникнути ряд підстав для ескалації ненависті до Мукачева. Одна з них – через те, що місто над Латорицею, начебто, отримує значно більше коштів з обласного бюджету, ніж місто над Ужем.

З іншого боку, це означає, що тема, яка допомагала С.Ратушняку приховувати власну бездіяльність та мобілізовувати електорат, В.Погорєлову вже не допоможе – тим паче, у разі помилок.

Повертаючись до ідеї згуртованого Закарпаття, видається, що без передчуття утопії не став би мером Сваляви – вотчини Олександра Кеменяша – представник Єдиного Центру.

Що ж є головним джерелом (під)живлення цієї утопії?

Те, що дозволило їй відбутися – свідомість закарпатців.

Якщо вдатись до символізму, то це коли, скажімо, Ужгород, або Виноградів з точки зору благоустрою невдовзі нічим не поступатимуться Мукачеву. Або принаймні жителям цих міст так здаватиметься.

Відтак, можливо, наступного разу конспекти Макіавеллі більше і не знадобляться, принаймні, окремі витримки з них.

Інакше, Закарпаття приречене на невпинний пошук альтернативи – нової утопії, або антиутопії. Втім, зараз поки завчасно, а отже марно про них вести мову.

Дмитро ТУЖАНСЬКИЙ, ІА “НАЦІЯ”