Юрій Переста: «Хірургія — це важка праця, мистецтво і постійна імпровізація»

[Total: 0    Average: 0/5]

Юрій Юрійович має репутацію лікаря-золоті руки. Вважається, що домовившись із Перестою про операцію, можна спати спокійно — адже все, що робить як кажуть закарпатці, пан дохтор,  приречене на успіх. Постійно працюючи практикуючим лікарем, він при цьому обімав різні посади — майже десять років завідував відділенням хірургії №1 обласної лікарні, п’ять років був головним хірургом управління охорони здоров’я Закарпатської ОДА. П’ять років тому очолив новостворений стоматологічний факультет.

 «Власні зуби, не вагаючись, я б довірив не менш ніж половині своїх випускників»

 —   У вас репутація висококласного лікаря-практика, а тема докторської дисертації — “Обгрунтування вибору методу хірургічного лікування при портальній гіпертензії у хворих на цироз печінки”. І раптом  у 2006 році ви погодилися очолити стоматологічний факультет. Звідки таке несподіване рішення?

—   Я не боюся труднощів, тому й вирішив розпочати створення нового факультету, що називається “з нуля”. Тож розпочинали із однієї кімнати приймальної комісії, де розміщався деканат. Потім колишню університетську їдальню перетворили на затишні аудиторії. Попри те, що основне фінансування мало б проводитися Міністерством науки і освіти, більше довелося розраховувати на кошти обласного бюджету, а також допомогу спонсорів. Адже йдеться про одну з найдорожчих галузей медичної освіти, а саме такою є стоматологія. У Європі, до речі,  підготовка одного такого спеціаліста коштує від 12 до 18 тисяч євро на рік.

Для успіху, вважаю, необхідні три складові: висококваліфіковані кадри, матеріально-технічна база та вимогливість до знань студентів. Коли ми розпочинали, в штаті був один доктор і один кандидат медичний наук. Нині на трьох повноцінних кафедрах у нас працює 8 докторів, 10 кандидатів наук, доцентів, 22 асистента. До захисту готуються 8 кандидатських і чотири докторських дисертації. Це дуже серйозний викладацький склад і я по праву можу ним пишатися.

—   Але досі в Закарпатті не було стоматологічної школи, то не зрозуміло звідки взялися ці кадри… Хоча брак спеціалістів, безумовно, відчувався.

—   Тільки в сусідньому Львові є два виші з підготовки стоматологів та дантистів, по одному — в Івано-Франківську, Тернополі, Чернівцях, не кажучи вже про Київ. До того, наша близькість до кордонів дає нам можливість запрошувати на роботу спеціалістів з Угорщини чи Словакії. Наразі в нас працює два словацьких професора — із Пряшівського та Кошицького університетів. Також завжди є можливість обміну досвідом, тому в нас часто можна побачити гостей, так само як і наші викладачі та студенти їздять до сусідів.

—   Цьогоріч в житті вашого факультету знаменна подія — перший випуск закарпатських стоматологів.

—   Так, за щоденними турботами, хірургічною практикою, адміністративною роботою непомітно минуло п’ять років. Оглядаючись назад, чесно кажучи, аж не віриться, що такий об’єм робіт був зроблений саме нами. Це, як кажуть в народі, очам страшно, а руки роблять. Наразі дипломи стоматологічного факультету готуються отримати 62 наших випускника.

—   Не боїтеся, що такими темпами за кілька років перенаситите ринок спеціалістами-стоматологами?

—   Не думаю, тому що велика кількість спеціалістів створить атмосферу здорової конкуренції — вони змагатимуться між собою за кращу якість, оптимальну вартість робіт, бо ж люди самі визначатимуть куди їм іти і скільки платити. Із 62 цьогорічних випускників 25 навчалися на держзамовленні, себто роботою вони вже забезпечені. Багатьом батьки допоможуть облаштувати приватні кабінети і навіть клініки, декого запросили на роботу за кордон. Зрештою, на ринку праці ще є багато вільних вакансій, то ж сумніваюся що хтось із нинішніх студентів залишиться без роботи. 

—   А скільком із них ви б, не задумуючись, довірили свої власні зуби?

—   (Сміється). В будь-якому випадку не менш, ніж половині.

 “Медична освіта не передається по генам”

 —   На Закарпатті  працює багато лікарських династій. З якої родини походите ви?

—   Про династію мені особисто говорити не доводиться, хоча вважаю, що династії — це надзвичайно добре, адже відоме призвіще батька зажди грає на руку його талановитим нащадкам. Однак, медична освіта не передається по генам, тому без важкої власної праці син навіть найталановитіших батьків не зможе стати гарним спеціалістом.

У мене ж батько був звичайним інженером, який потім став генеральним директором трикотажного об’єднання “Мрія” в Мукачеві, мама — бухгалтер. Щоправда, старша сестра Вікторія медик, нині вона працює начальником відділу охорони здоров’я в місті над Латорицею. Дружина займається туристичним бізнесом, а мій син Юрко також поки що не відчуває покликання до медицини, він більше тяжіє до різної техніки, а ком’ютером володіє набагато краще за мене. Хоча в його віці я також не планував стати лікарем.

—   В часи піонерсько-комсомольської юності ви, напевно, мріяли бути генералом?

—   Так, військова кар’єра приваблювала всіх хлопчаків. А ще хотілося бути водієм — шофером автомобіля тоді було престижно. Та бабуся працювала в Мукачівській центральній районній лікарні і певно, там, в гостях на її роботі, я вперше зрозумів, що білі лікарські халати приваблюють якимось загадковим магнетизмом. Тому закінчивши школу із золотою медаллю, пішов на медичний факультет УжНУ, який також завершив із червоним дипломом. Ординатуру і аспірантуру проходив у Всесоюзному науковому центрі хірургії Академії медичних наук Росії в Москві, де тоді працювали провідні спеціалісти не тільки Радянського Союзу, але й світу. У 26 років захистив кандидатську дисертацію, у 37 — докторську.

До речі, саме в цьому закладі в 1991 році я був присутній на першій в історії СНД пересадці печінки — це дійсно дуже потужний медичний заклад, а імена Бориса Петровського, Олександра Єрамішанцева чи Олександра Шалімова вважаються чи не найавторитетнішими далеко за медичними колами.

“Я — за бюджетно-страхову медицину”

—   Нині ламається дуже багато списів навколо шляхів подальшого реформування вітчизняної медицини. Якию в ідеалі бачиться вона вам?

—   В усьому світі найефективнішою є бюджетно-страхова медицина. Однак для розробки спеціальної програми та її прийняття має бути рішення найвищого рівня, бо до того часу все відбуватиметься за старим принципом: “Хотіли як краще, а вийшло як завжди”. У нас диференційоване сусупільство, тому має право на життя різна форма надання медичної допомоги. Ідеальним варіантом в цьому плані вважаю Радянський Союз. І як би це неймовірно не звучало, але соціалістична, бідна в широкому розумінні цього слова, Куба нині входить у трійку кращих у питанні охорони здоров’я країн світу. Парадокс? Ні, вольове рішення керівництва країни.

У 1996 році я був у складі комісії, котра вивчала систему охорони здоров’я в Австрії. За результатами поїздки ми підготували повноцінний звіт, із схемами, викладками, рекомендаціями, обгрунтуваннями, де запропонували абсолютно інших підхід до роботи у цій сфері. Пройшло 15 років, але ми так і не дочекалися бодай відповіді на свої пропозиції…

“У ради треба йти не з власних амбіцій”

—   На останніх виборах до Закарпатської облради ви як кандидат від Єдиного центру на 1010 голосів випередили свого основного конкурента по виборчій дільниці №7 — представника Партії регіонів Володимира Гісема. Чому ви прийняли рішення йти в політику?

—   Я вже казав в одному інтерв’ю, що в раду — будь-якого рівня — треба йти не з якихось власних амбіцій, а для того, аби працювати для людей, займатися економічним обгрунтуванням своїх пропозицій. Про депутатство треба думати тоді, коли ти досягнув певного рівня, здобув у суспільстві авторитет і маєш команду, з якою можна працювати і вирішувати питання. Факультет працює як чітко злагоджений механізм, тож тепер мені треба дбати про його вдосконалення, а депутатська робота цьому дуже сприяє. Приміром, на останній сесії обласної ради нашими стараннями було ухвалено Програму підвищення якості фахової підготовки та кваліфікації лікарів-стоматологів, лікарів-інтернів та студентів стоматологічного факультету Ужгородського національного університету на 2011 рік, виділено кошти під її реалізацію. На початку ж роботи під факультет було виділено один мільйон гривень з обласного бюджету, і, хоч цей проект був профінансований лише на 40%, ці кошти стали цеглинами у фундаменті того, що нині собою представляє стоматологічний факультет УжНУ.

—   Якщо я не помиляюся, з обласного бюджету було профінансовано і створення першої в Україні клініки дитячої дентальної гігієни, котра працює на базі вашого факультету?

—   Так, ця клініка стала учбово-методичним центром для стоматологів Закарпаття і її відкриття стало знаковою подією для закарпатської медицини, адже на її базі окрім підготовки спеціалістів  провадиться прийом дітей, котрі потребують допомогу стоматолога.  Також на базі клініки реалізовується ряд благодійних проектів за участі провідних стоматологічних компаній, в рамках яких домопогу отримують діти із дитбудинків та інтрнатів області. Ми використали кошти обласного бюджету та спонсорську допомогу, адже тільки на закупівлю обладнання ми використали 400 тисяч гривень.

“Я реалізував себе в житті”

—   За кілька днів ви святкуватимете свій 45-ий день народження. Часто ми, стоячи на порозі чергового ювілею, оглядаємося і оцінюємо зроблене. Якби життя, як стрічку кіноплівки перекрутити назад, чи стали ви б у ньому щось міняти?

—   Певно, що ні. Я не фаталіст, однак вважаю, що всі наші вчинки, все зроблене було передбачено звище. Господь Бог слідкує за нами, і все зроблене нами — його воля. Я став лікарем і про мою роботу можуть судити мої численні пацієнти. Я створив стоматологічний факультет і мене оцінюватимуть майбутні пацієнти моїх випускників. Я задоволений своїм життям, я в ньому реалізував себе. А якщо хтось вважає інакше, то Feci quod potui, faciant meliora potentes — я зробив все, що міг, хто може, хай зробить краще.

Довідка

Юрій Переста народився в Мукачеві 16 березня 1966 року. Заслужений лікар України, доктор медичних наук, декан стоматологічного факультету Ужгородського національного університету, професор кафедри госпітальної хірургії УжНУ, завідувач кафедри хірургічної стоматології. Зробив понад дві тисячі операцій. Автор шести монографій, майже 90 статей і тез, отримав патенти України на 10 винаходів.

Розмовляла Людмила РУДА для zakarpatpost.net

Коментування вимкнено