Закарпаття: Сучасна ситуація, або Ювілейна нежить
Розмова з головою райдержадміністрації напередодні річниці президентства Януковича. Багато, багато, багато слів… Так багато, що сам зміст якось вислизає… Його і раніше не надто було, але зараз… Карла Карловича шкода, він застуджений, говорить в ніс, кашляє. П’ять днів тому мав проблеми із серцем і лікувався в кардіологічному відділенні. Але ми не про це і не для того… Справа в тому, що у всіх вже болить серце і всі говорять в ніс. Нежиті стільки, що вона заливає очі, капає з вух… навколо один слиз і старече покашлювання. Ми навіть не в палаті, ми вже в коридорі, бо місць немає.
– Карле Карловичу, ми якось з вами говорили і ви сказали, що картина проясниться десь до 15 лютого. Зараз 18 лютого. Що з картиною? Які перспективи має наш район з цим бюджетом і з цими порядками?
– Не знаємо, поки що, коли і як будемо ті гроші ділити. Так як ми і з Любімовим до кінця не узгодили. 22 лютого буде засідання бюджетної комісії обласної ради, 25 лютого відбудеться сесія. Після цього, в перших числах березня, відбудеться сесія районної ради і будемо визначатися вже конкретно по всім позиціям і всім питанням.
– Але контрольні цифри озвучені. Знаємо, як фінансуватиметься освіта, медицина, культура… А де, з якого боку можна чекати зміни?
– Позаяк у нас дуже мало грошей, ми будемо чекати і бачити, яке буде співфінансування. Наприклад, дитсадок у Боржавському, на другому місці – дитсадок у Фанчикові, на третьому місці – садок у В. Копані, а там вже не так багато коштів потрібно для того, щоб завершити роботи.
– Але у В. Копані садок є.
– Там буде ще один садок. Там дуже велика допомога йде із-за кордону. Чехи допомагають. Але чекайте, я тут трошки помилився. На другому місці йде садок в Дротинцях, на третьому місці – ремонт дитсадка в Пийтерфолво. Там вже ремонт триває 10 років. Також небагато коштів потрібно для того, щоб завершити капітальний ремонт дитсадка у Вербовці. Якраз надіємося, що з цими чотирма об’єктами нам допоможе обласна рада. Виходячи із цього, чекаємо зміни і в нашому бюджеті. Ми ж не знаємо, що з області попросять від нас для співфінансування. Ці чотири об’єкти можна запустити в цьому році, а садки у Фанчикові і Боржавському нам необхідно будувати. На сьогоднішній день у Фанчикові є проектно-кошторисна документація, але більше нічого не зроблено. Там це питання лобіює депутат обласної ради Юдіта Петеї від ЄЦ. А в Боржавському я дуже хотів би щось зробити, бо там надзвичайно серйозна потреба у дитсадку. І вже збудовано фундамент. Хочеться в цьому році хоча б стіни, хоча б дах…
– З дитсадками зрозуміло, 11-річна форма навчання і все таке. А чи є ще якісь напрямки, які ми через обласний бюджет спробуємо реалізувати?
– Також надіємося на допомогу з області для Вилоцької школи. Обіцянки давно є, побачимо, що буде в цьому році. Також на порядку денному будівництво їдальні в Дротинській школі. Там теж роботи йдуть до завершення. Є проблема у Великоком’ятівській школи з дахом. Грошей на це немає, але постараємося в цьому році зробити хоча б проектно-кошторисну документацію. Дуже велика проблема із садочком у В. Ком’ятах, але сказати щось напевне, неможливо.
– Скажіть, будь ласка, яку суму коштів загалом на це потрібно?
– Стільки скільки ми хочемо, стільки не отримаємо.
– А що ми хочемо, скільки нам треба? Ви ж рахували.
– Дуже багато треба.
– Назвіть, газета стерпить.
– Не стерпить. Це просто страшні суми. Позаяк ми не надіємося отримати все, то хоча б поступово, на протязі року… Та я й не підбивав цю цифру, чесно кажучи, хоча можна зробити. Але вже є сигнал з області, що ми скоріше за все не дістанемо стільки, на скільки розраховуємо. Тому для чого про це зараз писати, коли вже через тиждень ці цифри будуть названі.
– Карле Карловичу, ну чому так сталося?
– Я вас не розумію.
– Не розумієте? Адже ми з вами розмовляли і ви нам так твердо говорили, що починається нова ера, будуть суттєві зміни в економіці, а тут партія Регіонів із таким дієвим президентом, з такою потужною вертикаллю, вже всі в напруженні, всі би робили, реформували, а робити немає з чим. В регіонах немає коштів, в регіонах небувалі бюджети. Чому партія Регіонів так працює, що в регіонах немає коштів на найнеобхідніше?
– Я вважаю, що на найнеобхідніше партія Регіонів гроші гарантує, на найнеобхідніше кошти є. Але грошей дійсно немає, захищені статті забирають практично всі кошти. У держави немає грошей, йдуть серйозні реформи, результати яких на протязі двох-трьох років, я думаю, вже будуть відчутні.
– А ми будемо через два-три роки? Як сьогодні проблеми вирішувати міському голові, який так рвав сорочку за Регіони? Що буде ділити майже блакитний склад міської ради? Адже влада міста збирала 14 податків, а зараз має чотири чи п’ять. Як Бачкаю формувати бюджет, як прибирати місто? В центрі на газонах валяється сміття, якісь склянки… Вже відчувається занепад. А як буде далі?
– Я думаю, що це не так.
– Звідки візьмуться кошти?
– Я думаю, що потрібно акцент ставити на талановиті кадри.
– Талановиті кадри зуміють щось зробити без коштів? Чи вони стануть своїми коштами ділитися з бюджетом? До цих пір, Карле Карловичу, все було навпаки.
– Я розумію. Але дивіться, ми ще не бачимо де і як, але я впевнений, що Степан Золтанович такий талановитий мер, що він викрутиться, він знайде можливості, щоб не сталося того, що ви називаєте занепадом. Хоча я так не вважаю.
– Значить будемо надіятися на таланти. Добре. Карле Карловичу, рік при владі Янукович, ви при владі 10 місяців. Із самого початку ми з вами розмовляємо на різні теми, говорили про плани, напрямки роботи. Давайте зараз трошки вже про здобутки.
– Добре.
– Ось ми говорили про освіту і ви тоді відмітили, що діти мало займаються спортом, що потрібно більше гурткової роботи. І коли ми вас спитали: хто буде цим займатися і впроваджувати, ви сказали, що у вас є відділ, який приготує програму і буде її втілювати. Як проводиться в життя цей ваш замисел?
– Я тоді мав на увазі і спорт. І я думаю, що ми тут рухаємося в правильному напрямку, і я думаю, що у сільських школах ведеться досить серйозна робота, яку координує мій відділ. Було кілька зустрічей, на яких були присутні директори шкіл. Ви, на жаль, не були присутні.
– Нас не запрошували.
– Я не запрошую особисто.
– У вас є люди, які повинні цим займатися, але чомусь вони “Чорну Гору” обходять.
– Ми обговорювали на цих нарадах як будемо піднімати рівень спорту в районі. Були також спільні зустрічі, на яких були присутні директори шкіл, фізруки і багато голів сільських рад. В цьому році таким складом ми їх ще не збирали, тому я думаю, що до березня місяця ми це зробимо. Або в такій же комплектації на початку березня. Далі: ми зробили серйозну реформу у федерації футболу, прийняли новий статут, який спільно розробляли всі футбольні активісти, деякі сільські голови теж прийняли в цьому участь. Тому в цьому році ми запускаємо паралельно два чемпіонати. Перший, де візьмуть участь села, які могли утримувати і дорослу і молодіжну команди. А ті села у яких нема матеріальних можливостей проводити футбол, вони на базі школи проводитимуть окремі чемпіонат по молодіжним командам. Я маю на увазі такі села: Клиново, Холмовець, Новоселиця…
– Але це футбол. А ми з вами говорили про освіту і йшлося про гуртки. Чи добилася райдержадміністрація збільшення фінансування цього напрямку роботи? Бо загалом є кому проводити, тільки заплатити треба. Ось директор міської школи № 8 п. Роман готовий надати всі можливості: є новозбудований спортмайданчик, є вчителі, нема тільки грошей.
– Ви не думайте, що ми про це забули, але ви прекрасно бачите, що є певні проблеми, які не можна вирішити за короткий термін. Ми контролюємо, дивимося за роботою музичних шкіл. В кінці вересня ми започаткували почерговий виступ учнів цих шкіл на площі міста. Вони мають можливість показати себе, свою майстерність. І наскільки я знаю, діти задоволені. Прийде тепло і ми продовжимо цю справу. Решта гуртків, скажемо так – активізувалися, а з вересня місяця ми на цю роботу зробимо серйозний акцент. У нас і так на першому місці школи.
– В продовження теми хочемо нагадати, що в газеті не так давно описувалася ситуація в одній із шкіл мистецтв, в Олешницькій. Стаття називалася “Хіміотерапія”. Знаємо, що і до вас зверталися фігуранти цієї справи. До речі, до вас на прийом збираються батьки дітей, які навчаються в цій школі.
– Вони якраз сьогодні в мене були.
– То яка ваша думка з приводу цієї ситуації?
– Ми домовилися, що я сам особисто буду з цією ситуацією розбиратися. Ситуація ж там неоднозначна. Вони прийшли, принесли звернення, під яким підписалося 16 чоловік. Я задав їм питання: якщо ми поміняємо там директора, де гарантія, що завтра не прийдуть інші шістнадцять чоловік, які захищатимуть іншу сторону? Тому я дав їм обіцянку розібратися в ситуації. Вже на понеділок я запросив всі матеріали на ту школу, на понеділок я дав завдання дати мені характеристику на цю школу: як вона працює, скільки дітей, які результати роботи, чому так мало дітей навчаються в школі, при тому, що в селі проживає більше 5 тис. чоловік. Цей аналіз необхідний для вивчення об’єктивного стану справ. Я пообіцяв, що не стоятиму ні на одній, ні на другій стороні, а знайдемо консенсус. Тому розбиратися буде зараз не Югас, а я.
– І який термін ви собі відвели для вивчення ситуації і прийняття рішення?
– Матеріали мені обіцяли надати у вівторок, середу. Я зрозумів, що там пішло велике протистояння в колективі, порядок з цим потрібно навести – це однозначно. Але потрібно виходити не з того, хто проти кого і чому, а з того, щоб дітям там було комфортно.
– Ще один напрям, який ви для себе визначили важливим – це медицина. Ви навіть про це в газеті писали. Перше – амбулаторне лікування, яке повинно переважати стаціонарне, друге – більше порядку, поваги, професіоналізму по відношенню до хворих в поліклініці. Є новий зав. поліклініки – пані Ліспух, є новий зав. травматологією та реанімаційним відділенням, відповідно пани Мезев та Буковецький. Повернувся до виконання своїх обов’язків п. Борисенко, на своєму місці головного лікаря залишилася п. Онисько. І яким чином це вплинуло на якість лікування та чуйність лікарів?
– Ви думаєте за такий короткий термін на це можна суттєво вплинути? З Бенітою Арпадівною ми кілька разів зустрічалися, я говорив їй про своє бачення, звичайно, узагальнене, бо в конкретному я не професіонал. Я впевнений, що працюючи в поліклініці лікарем, вона володіє ситуацією і бачить ті проблеми, які там необхідно вирішити. І не потрібно забувати, що вона призначена виконуючою обов’язки на 6 місяців і у нас є домовленість, що якщо на протязі 6 місяців не будуть кардинальні позитивні зміни в роботі поліклініки, то будемо думати над іншою кандидатурою.
– Які це повинні бути зміни, як вони повинні відобразитися?
– Наприклад, заходить людина в поліклініку і що вона бачить? – один великий вулик: багато-багато людей, великі-великі черги. Я хотів би бачити там якусь організацію: що всі спокійно сидять, знають, коли час прийому. А хаос створюють іноді самі лікарі, коли когось поза черги проводять або роблять позапланові перериви. А коли час вже підходить, то будьте здорові, прийдете завтра. Також необхідно серйозну увагу звернути на профогляди. Вони повинні проводитися цивілізовано, професійно і не заважати обстеженню хворих. Лікар не повинен за 4 години приймати 57 чоловік. Це не ефективно як для встановлення діагнозу, так і для самого лікування. Я розумію, що проблема складна, і лікарі багато в чому праві, коли пояснюють це браком кадрів і великою кількістю хворих. Але Беніта Арпадівна сказала, що напрацювання є і є бачення, як зробити цей процес більш цивілізованим. Щодо амбулаторного лікування. Ми вже працюємо над цим питанням. Але для того, щоб запустити ефективне амбулаторне лікування, поліклініка фактично повинна бути готова. Амбулаторне лікування дійсно повинно розвантажити лікарню і економічно воно більш виправдане. Фактично, необхідно міняти саму систему, бо поліклініка зможе ефективно вирішувати питання хворих тільки у взаємодії з лікарнею. Ми мали розмову з багатьма завідуючими відділеннями, з лікарнею налагоджений дуже тісний контакт, з новим начальником управління охорони здоров’я. Його і моє бачення починають збігатися.
– Ви маєте на увазі п. Борисенка?
– Так.
– Але колись ви говорили, що не хотіли би з цим чоловіком працювати.
– Я думаю, що його бачення теж в деяких питаннях кардинально змінилося. Надію Степанівну я вважаю хорошим спеціалістом, хорошим організатором, так би мовити, менеджером. Ми зараз знайшли молодого чоловіка, який має освіту менеджера. Я думаю, що лікарні необхідна людина, яка б працювала як менеджер.
– А хто це?
– Є така людина. Я не пам’ятаю його прізвища. В нього російський диплом і він зараз поїхав у Київ, щоб свій диплом адаптувати до українського законодавства. Цю людину знайшов Борисенко. І він по освіті якраз є менеджером лікарської справи.
– Але, наскільки нам відомо, зараз досить серйозне тертя між головним лікарем і начальником управління охорони здоров’я. Наскільки нам відомо, зараз йде розподіл обов’язків і не всі обов’язки вони можуть між собою поділити. Але ви краще знаєте ситуацію, бо це ж ваші кадри.
– Ви не правильно висловилися, що “не можуть поділити”. Є закон, в якому чітко розписано в кого які обов’язки. І вони будуть виконувати свої обов’язки, згідно чинного законодавства. Це по-перше. По друге: не може бути, щоб не було якогось тертя між ними, позаяк Ігор Миколайович знає прекрасно, що гряде реорганізація охорони здоров’я. У Ігоря Миколайовича своє бачення, у Надії Степанівни – своє. Але я думаю, що в цьому нічого поганого немає. Тертя означає, що рано чи пізно вони притруться один до одного. Це тимчасове явище.
– А яке питання викликає найбільше загострення? Чого не можуть наші шановні лікарі “перетерти”?
– Розумієте, Надія Степанівна повинна керувати лікарнею. Скоріше всього, хоч я до кінця не володію ситуацією, Надія Степанівна думає, що Борисенко лізе в її справи. Тут немає питань кадрових, чи питань негативних.
– А закон може все це, як ви кажете, розкласти на свої місця, щоб емоції жіночі не нуртували?
– А чому жіночі? Я ж не говорю, що тільки Борисенко правий.
– А ми теж не говоримо, бо і в чоловіка можуть бути “жіночі” емоції.
– Я би вас просто попросив, і, будь ласка, так і напишіть, що це питання вирішиться за короткий термін. Бо я вважаю, що за останні 10 місяців у лікарні дуже багато зроблено. Я розумію, що лікарня десь на першому місці і ми повинні їм допомагати. Там необхідно робити ремонти, є багато проблем, які негайно треба вирішувати. На жаль, ми зараз на це грошей не маємо, тому ми повинні консолідувати свої сили, співпрацювати з обласним управлінням, обласною адміністрацією для того, щоб ми ці питання вирішили. В цьому році, наприклад, ми хочемо завершити ремонт пологового відділення, завершити ремонт даху на терапевтичному відділенні, залишилося тільки покласти метало-черепицю, у лорвідділенні зробили нову операційну. Минулого тижня завершили ремонт моргу та ремонт лабораторії. Якби нам кожного року вдавалося стільки зробити, то на протязі 5 років ми б могли привести нашу лікарню у відповідний стан. В цьому році ми змушені вирішити питання автономного опалення лікарні.
– В минулому номері “Чорної Гори” теж йшлося про лікарню. 6 січня померла жінка, якій не надали необхідну допомогу.
– Так, я чув про це.
– Цей трагічний випадок, який стався в такий день, висвітлив дуже неприємну сторону, бо при автономному опаленні, при гарних ремонтах і металочерепичних покрівлях існує людський фактор. Як це не старомодно, напевно, прозвучить: лікарня, це перш за все лікар, а лікар, це перш за все обов’язок, відчуття відповідальності, це професіоналізм, який підсилюється співчуттям, людяністю.
– У мене була розмова із завідуючими відділень і я акцентував увагу лікарів на співпраці. Досить розмов у лікарні про різні клани та інтереси. Я це говорив відкритим текстом. І я закликав створити єдину команду однодумців, яка буде працювати на славу Виноградівської ЦРЛ. Позаяк ми не знаємо, що нас очікує, яка може відбутися реорганізація районної медицини, тому нам потрібно зробити все для того, щоб нашу лікарню не розформували, як, наприклад, це зробили з поштою, військкоматом.
– Є така загроза? Бо чуток ходить багато.
– Це пусті чутки.
– Тобто, це безґрунтовні ісцинуації?
– Є різні варіанти. Немає такої загрози, що закриють виноградівську лікарню. Наприклад, я підкреслюю, наприклад, може бути таке, що інфекційне відділення буде в Хусті. Тому і відбулася ця зустріч із заввідділеннями, де я наголосив, що у нас повинно бути дуже якісне лікування, щоб наші люди не ходили в інші райони лікуватися, а навпаки, в наш район йшли лікуватися з інших районів.
– На основі чого виникають “наприклад”?
– На основі того, що йде реорганізація і всі зараз її бояться, і ніхто не знає, що нас чекає. Це далеко не значить, що щось загрожує Виноградівській райлікарні, але тим не менше, не завадило б нам робити позитивні зміни, позаяк говорячи про підсумки минулого року, наша лікарня в області зайняла одно із призових місць.